Історія України - Левицька Н.М. - 2.4 Галицько-Волинська держава - правонаступниця і спадкоємиця Київської Русі

Велика історична заслуга в боротьбі проти монголо-татар, спробах відродження єдиної держави належить Галицько-Волинському князівству, що стало безпосереднім спадкоємцем і правонаступником Київської Русі.

Рис. 2.12 Галицько-Волинська держава

Особливістю історії було формування не внаслідок розпалу Давньоруської держави, а з огляду на внутрішні причини розвитку його території.

Тут ще до Київської Русі місцеві феодали зуміли об'єднати землі, населені дулібами, тиверцями, білими хорватами, волинянами та іншими племінними структурами. Два князівства - Галицьке і Волинське - мали вдале географічне розташування, мали доступ не для кочівників -передгір'я Карпат і великі лісові масиви Волині.

Наприкінці Хет. Володимир Великий (Красне Сонечко) відвоював Волинь і Галичину у поляків і приєднав до Київської Русі; столицею Волині зробив місто Володимир, столицею Галичини - Галич.

Аристократія Волинського князівства, на відміну від Галицького, була більш схожа на бояр основної частини Київської Русі. Сформована переважно з дружинників, вона залежала від князя і тому виступала прибічницею централістської ідеї державного будівництва. Сепаратистські настрої галицького боярства зумовили те, що саме Галичина першою з усіх князівств відокремилася від Київської Русі. Це сталося у 1124 р. при галицькому князі Володимирові, який зумів, зміцнивши князівство, протистояти домаганням київських князів. Ше стійкішим і багатшим зробив князівство наступник Ярослав Осмомисл (1153- 1187 рр.).

Волинське князівство ще деякий час перебувало у складі Київської Русі і лише після смерті Володимира Мономаха набуло самостійності. В ньому закріпилася старша лінія Мономаховичів, які не полишили таємної думки про оволодіння Київським столом. Лише з приходом на князювання Романа Мстиславича відбувається поворот у бік Галичини.

У 1199р.

РОМАН МСТИСЛАВИЧ

спираючись на дружинників, дрібних бояр і міщан об'єднав Волинську землю з Галичиною і утворив Галицько-Волинську державу. Вона стала українським політичним центром, що втратив Київ. Створивши Галицько-Волинську державу. Роман Мстиславич плекав ідею об'єднання навколо неї князівств Київської Русі і відновлення єдиної могутньої держави. На початку XIII ст. він оволодів Києвом і Переяславом. У 1205 р. Роман Мстиславич загинув у поході проти польських князів, залишивши по собі двох малолітніх синів - Данила і Василька.

Рис. 2.12 Князь Роман Мстиславич

Під впливом сепаратистських дій галицьких бояр Галицько-Волинська держава розпалася на два самостійні князівства.

З досягненням повноліття Данило і Василько продовжили справу батька. Поступово оволодівши Волинню, розпочали боротьбу з угорцями за звільнення Галичини, а також з боярським самоуправством. Перемігши супротивників, вони у 1238 р. відновили велике Галицько-Волинське князівство.

Рис. 2.13 Князь Данило Галицький

Невдовзі Данило Галицький організував похід на Схід, оволодів Києвом і відродив ідею об'єднання розрізнених земель у єдину Київську державу. Однак це був лише короткочасний успіх. Наступ орд Батия примусив його повернутися назад. Запропонувавши Угорщині і Польщі укласти союз для боротьби проти ординців, він не одержав позитивної відповіді. У цей же час посилилась внутрішня опозиція, яку Галицький розгромив у 1245 р. у битві біля міста Ярослава.

Великою перешкодою в справі зміцнення Галицько-Волинської держави стали монголо-татари. У жовтні 1245 р.

ДАНИЛО ГАЛИЦЬКИЙ

був змушений поїхати до Орди, витерпіти там витончені знущання, визнати залежність від хана і таким чином на деякий час зберегти цілісність держави. Слідом за цим він активізував об'єднання європейських держав проти Орди. Йому вдалося помиритися з Угорщиною і Польщею, привернути до себе увагу Пали Римського. Але, як з часом з'ясувалося, ні угорці, ні поляки не збиралися допомагати Данилу Галицькому воювати з ординцями, а Папа Римський мав на меті запровадити католицтво на Русі. На початку 50-х років XIII ст. Данило Галицький оголосив і мав очолити Хрестовий похід проти монголо-татар. Він і закликав до участі в ньому християн Польщі, Чехії, Моравії, Сербії, Померанії та інших країн. Щоб посилити свій авторитет в анти ординській коаліції, він погодився на прийняття королівського титулу. Проте плани виявилися нежиттєздатними.

Своїми діями Данило Галицький викликав велике незадоволення Орди. У 1254 р. монголо-татари розпочали наступ на Волинь, але зазнали поразки і змушені були відступити. Перемога окрилила галицько-волинське військо, яке в свою чергу наприкінці цього ж року почало великий наступ проти ординців. Війська Данила Галицького, його сина Лева і князя Василька, розбивши ординців, оволоділи Побужжям і вступили у Волховську землю, люди якої підтримували переможців. Подальшим етапом боротьби проти монголо-татар, за задумом Данила Галицького, було оволодіння Київською землею. На жаль, похід туди не відбувся через те, що союзник Данила Галицького литовський князь Мендовг по суті зрадив його. Надії Данила Галицького об'єднати південно-руські землі загинули.

У цей час боротьба з монголо-татарами набувала все гострішого характеру. 1258 р. на допомогу раті хана Куремси прийшла величезна рать воєначальника Бурундая. Під натиском Орди, не сподіваючись на будь-яку допомогу,

Данило Галицький і його брат Василько були змушені підкоритися й виконати ультиматум нападників. Згідно з ним знищувалися фортифікаційні споруди у Львові, Кременці, Луцьку, Володимирі, укріпленим залишався один Холм. Ці полії стали убивчими для Данила Галицького і у 1264 р. його не стало.

Отже, велика історична заслуга в боротьбі проти монголо-татар, спробах відродження єдиної держави належить Галицько-Волинському князівству, що стало безпосереднім спадкоємцем і правонаступником Київської Русі.

Особливістю його історії було формування не внаслідок розпаду Давньоруської держави, а з огляду на внутрішні причини розвитку його території.

Мужність, великий державницький хист Данила Галицького, народне піднесення, не змогли повалити мон голо-татарське іго. Але своїми мужністю і героїчним опором слов'яни зупинили монголо-татарську орду, перетнувши їй шлях на Захід.

Послаблення обороноздатності Русі призвело до того, що у XIV - XV ст. південні та західні руські землі опинились у складі Литовського князівства та Польського королівства, а Північно-Східна Русь та Новгородська земля залишаються під владою Орди.