Історія України - Левицька Н.М. - З'їзд князів у Любечі в справі міжкнязівських взаємин (1097 р.)

У рік 6420 (912). Послав Олег мужів своїх налагодити мир і укласти договір межи Греками і Руссю. І послав він, мовлячи:

"Згідно з другою угодою, що відбулася при тих же цесарях, Льві й Олександрові, ми, (мужі) від народу руського - Карл, Інгельд, Фарлоф, Вермуд, Рулав, Гуди, Руальд, Карн, Фрелав, Руар, Актеву, Труан, Лідул, Фост, Стемид,- послані від Олега, великого князя руського, і всіх, що є під рукою його, світлих бояр, до вас, Льва і Олександра, і Костянтина, великих за волею божою самодержців, цесарів грецьких, для збереження і на засвідчення дружби, яка од багатьох літ була межи християнами і руссю, за бажанням наших князів і за (Тхнім) велінням, і від усіх, що є під рукою його, (Олега), сущих русів. Наша світлість, більше від інших за волею божою хотячи зберегти і засвідчити таку дружбу, яка бувала межи християнами і руссю, багато разів насправді прагнули не лише просто на словах, а на письмі і з клятвою твердою, клявшись оружжям своїм, дружбу таку засвідчити і утвердити по вірі і по закону нашому.

Літописруський.-С. 20; Історія України в документах і матеріалах,- Т. 1- С. 37-39.

Повстання древлян і вбивство князя Ігоря

У рік 6453 (945). Сказала дружина Ігореві: "Отроки Свенельдові вирядилися оружжям і одежею, а ми - голі. Піди-но, княже, з нами по данину, хай і ти добудеш, і ми".

і послухав Ігор, пішов у Деревляни по данину, І добув він (собі ще) до попередньої данини, і чинив їм насильство він і мужі його. А взявши данину, він пішов у свій город (Київ).

Та коли він повертався назад, він роздумав (і) сказав дружині своїй: "Ідите ви з даниною додому, а я вернусь і походжу іще". І відпустив він дружину свою додому, а з невеликою дружиною вернувся, жадаючи більше майна.

Коли ж почули древляни, що він знов іде, порадилися древляни з князем своїм Малом і сказали: "Якщо внадиться вовк до овець, то виносить по одній все стадо, якщо не уб'ють його. Так і сей: якщо не вб'ємо його, то він усіх нас погубить".

І послали вони до нього (мужів своїх), кажучи: "Чого ти йдеш знову? Ти забрав єси всю данину". І не послухав їх Ігор, і древляни, вийшовши насупроти з города іскоростеня, вбили Ігоря і дружину його; бо їх було мало. І похований був ігор, і єсть могила коло Іскоростеня-города в Деревлянах і до сьогодні.

Літопис руський.- С. ЗО.

Хрещення Русі (988 р.)

І коли (Володимир) прибув, повелів він поскидати кумирів - тих порубати, а других вогню оддати. Перуна ж повелів він прив'язати коневі до хвоста і волочити з Гори по Боричевому (узвозу) на ручай, і дванадцятьох мужів приставив бити (його) палицями. І це (діяли йому) не яко древу, що відчуває, а на знеславлення біса. Коли спокушав він сим образом людей-хай одплату прийме від людей! "Велик ти єси, господи, дивні діла твої!". Учора шановний людьми, а сьогодні знеславлений!

І коли ото волокли його по ручаю до Дніпра, оплакували його невірні люди, бо іще не прийняли вони були хрещення. J, приволікши його, вкинули його в Дніпро, і приставив Володимир (до нього людей), сказавши: "Якщо де пристане він, то ви одпихайте його від берега, до поки пороги пройде. Тоді облиште його". І вони вчинили звелене. Коли пустили (його) і пройшов він крізь пороги, викинув його вітер на рінь, яку й до сьогодні зовуть Перунова рінь.

Потім же Володимир послав посланців своїх по всьому городу, говорячи: "Якщо не з'явиться хто завтра на ріці - багатий, чи убогий, чи старець, чи раб,- то мені той противником буде", і, це почувши, люди з радістю йшли, радуючись, і говорили:

"Якби се недобре було, князь і бояри сього б не прийняли". А назавтра вийшов Володимир з попами цесарициними й корсунськими на Дніпро. І зійшлося людей без ліку, і влізли еони у воду і стояли - ті до шиї, а другі до грудей. Діти ж (не відходили) од берега, а інші немовлят держали. Дорослі ж бродили (у воді), а попи, стоячи, молитви творили.

І було видіти радість велику на небі й на землі, що стільки душ спасається, а диявол тужив, говорячи: "Горе мені, бо проганяють мене звідси! Тут бо думав я житво мати, бо тут немає вчення апостольського, не знають (тут) люди бога. І радів я з служіння їх, тому що служили вони мені: І ось побіждає мене невіглас оцей, а не апостол і мученик, і вже не буду я царствувати у землях сих".

Люди ж охрестившись, ішли кожен у доми свої. А Володимир, рад бувши, що пізнав він бога сам І люди його, і, глянувши на небо, сказав: "Боже великий, що сотворив небо і землю! Поглянь на новії люди свої! Дай же їм, господи, узнати тебе, істинного бога, як ото узнали землі християнськії, і утверди в них віру правдиву і незмінную. (А) мені поможи, господи, проти врага-диявола, щоб надіючись на тебе і на твою силу, одолів я підступи його".

І це сказавши, повелів він робити церкви і ставити (їх) на місцях, де ото стояли кумири. І поставив він церкву святого Василія (Великого) на пагорбі, де ото стояли кумири Перун та інші і де жертви приносили князь і люди. І почав він ставити по городах церкви, і попів (настановляти), і людей на хрещення приводити по всіх городах і селах, і, пославши (мужів своїх), став він у знатних людей дітей забирати і оддавати їх на учення книжне.

Літопис руський.-С. 66; Історія України в документах і матеріалах.-Т. 1.-С.51.

З'їзд князів у Любечі в справі міжкнязівських взаємин (1097 р.)

У рік 6605 (1097) прибули Святополк (Ізяславич), і Володимир (Всеволодович), і Давид Ігоревич, і Василько Ростиславич, і Давид Святославич, і брат його Олег і зібралися (в городі) Любечі, щоб уладнати мир. І говорили вони один одному, кажучи: "Пощо ми губимо Руську землю, самі проти себе зваду маючи? А половці землю нашу розносять і раді є, що межи нами війна донині. Відтепер з'єднаймося в одне серце і обережімо Руськую землю. Кожен хай держить отчину свою: Святополк - Київ Ізяславів; Володимир - Всеволодів (уділ); Давид і Олег, і Ярослав - Святославів (уділ); (іншим хай будуть) городи, які їм роздав Всеволод; Давидові - Володимир: двом Ростиславичам: Перемишль - Володареві, а Теребовль- Василькові". І на цім вони цілували хреста: "А якщо відтепер хто на кого встане, то проти того будем ми всі і чесний хрест". І сказали вони всі:

"Хай буде проти нього хрест чесний і вся земля Руськая". І, поцілувавшись, пішли вони до себе.

Літопис руський-С. 146.

Героїчна боротьба киян проти татаро-монгольських завойовників (1240 р.)

В лето 6748. Приде Батый Киеву в силе тяжьце, многомь множьством силы своей, и окружи град и остолпи сила Татарськая, и бысть град во обьдержаньи велице. И бе Батый у города и отроци его обьседяху град, и не бе слышати от гласа скрипания телег его, множества ревения вель-блуд его, и рьжания от гласа стад конь его. И бе исполнена земля руская ратных. Яша же в них Татарина, именемь Товрул, и т исповеда им всю силу их; се бяху братья его силныи воеводы: Урдюй, Байдар, Бирюй, Кайдан, Бечак, н Меньгу, и Кююкь иже вратися уведав смерть канову и бысть каномь, не от роду же его, но бе воевода его перьвый, се Бедяй богатур и Бурунъдяй багатырь, иже взял Болгарьскую землю и Суждаль-скую; инех бес числа воевод, их же не исписахом зде. Постави же Баты порокы городу, подъле врат Лядьскых, ту бо беаху пришли дебри; пороком же беспрестани бьющим день и нощь, выбиша стены, и возиидоша горожани на избыть стены и ту беаше видити лом копейны и щет скепа-ние, стрелы омрачиша свет побеженым; и Дмитрови ранену бывшу, взи-идоша Татаре на стены и седоша того дне и нощи. Гражане же создаша пакы другий град, около святое богородице. Наутрея же придоша на не, и бысть брань межи ими велика; людем же узбегшим на церковь и на комары церковныя, и с товары своими, от тягости повалишася с ними стены церковныя, и прият бысть град сице воими. Дмитрея же изведоша язвена и не убиша его, мужьства ради его.

В то же время ехал бяше Данил во Угры королеви, и еще бо бяшеть не слышал прихода поганых Татар на Кыев. Батыю же вземшю град Кыев и слышавшу ему о Даниле, яко в Угрех єсть, пои де сам Володимерю и приде к городу Колодяжьну, и постави порока 12 и не може разбита стены, и начат перемолъвливати люди; они же, послушавше злого с(ъ)вета его, передашася и сами избити быша. И приде Каменцю, Изяславлю, взят я; видив же Кремянець и град Данилов, яко невозможно прияти ему и отъиде от них; и приде к Володимерю, и взя и копьемь и изби и не щадя, такоже и град Гапичь, иныи грады многы, им же несть числа. Дмитрови, Кыевьскому тысяцкому Данилову; рекщу Батыееи: "не мози стря-пати в земле сей долго, время ти есть на Угры уже пойти; аще ли встря-паеши, земля ти есть силна оберуться на тя и не пустять тебе в землю свою"; про то же рече ему, види бо землю гибнущу Рускую от нечестива-го. Батый де послуша с(ъ)вета Дмитрова, иде во Угры...

Історія України в документах іматеріалах - С. 170.

2.9 Список використаної літератури

1. Аркас М. Історія України-Руси. - К.: Наукова думка, 1990.

2. Богданов А. Княгиня Ольга // Вопросы истории.- М., 2005. - №2.

3. Видейко М. Трипільська цивілізація. - 2-е вид. - К.,2004.

4. Грушевський М. Історія України - Руси. В11т. 12 кн. - К.: Наукова думка 1991 - 1998.

5. Власто А. Запровадження християнства у слов'ян: Вступ до середиьовіч-ної історії слов'янства.- К.,2004

6. Довідник з Історії України / За ред. 1. Підкови і Р. Шуста. - К.: Генеза, 200!.

7. Істория Києва: В 3-хт. - К.: Наукова думка, 1963 - 1984.

8. Історія України в особах. - IX - XVIII ст. - К.: Україна, 1993.

9. Котляр М.Ф. Галицько-Волинська Русь: "Україна крізь віки". - К.: Альтернативи, 1998.

10. Повість минулих літ: Літописні оповіді. - К., 2005.

11. Петровський В.В., Радченко Л .О., Семененко В.І. Історія України: Не-упереджений погляд: Факти. Міфи. Коментарі.- X., 2007.

12. Субтельний О. Україна: історія.- К., 1991 р.

13. Толочко О.П. Київська Русь: "Україна крізь віки". - К.:Альтернативи, 1998.

14. Інтернет джерела.