У другій половині XVI - середині XVII ст. козацькі дипломати були відомі в усій Європі. У складному переплетінні міжнародних подій того часу вони зуміли знайти своє місце і відігравали важливу роль у вирішенні багатьох життєво важливих питань: вплив українського козацтва, його дипломатії, особливо позначився за часів видатного державного діяча, воєначальника і дипломата Б.Хмельницького.
Він, будучи досвідченим політичним діячем, розумів, що Україні потрібне міжнародне визнання та підтримка сильного союзника. Саме тому Богдан Хмельницький створює три могутні коаліції: 1647-48рр., 1654р. та 1656р.
Дипломатична служба козацтва, на відміну від інших держав, була насамперед провідником інтересів народу в боротьбі за національне та соціальне визволення з-під гніту іноземного поневолення. Формуючись водночас із розвитком запорізького козацтва, вона готувала грунт для процесу творення української державності, що викристалізувалось у ході Визвольної війни 1648-1654 рр. у Гетьманщину - саме ту форму політичної автономії, яка залишилася життєздатною протягом понад століття.
Визвольна війна українського народу стала важливою подією у політичному житті Європи середини XVII ст. До 1654 р. гетьман успішно протидіяв заходам польської дипломатії у Бахчисараї, Стамбулі, зумів паралізувати наміри Варшави зіткнути Україну з Росією; домігся визнання Української держави як суб'єкта міжнародних відносин. Гетьман налагодив зв'язки з представниками Росії, Криму, Туреччини, Польщі, Трансільванії, Молдавії. Згодом уряд Б.Хмельницького визнала Венеція, Швеція та інші держави. Він розумів всю згубність для визвольної війни воєнно-політичного союзу Польщі з Кримом, тому, незважаючи на підступну політику хана, доклав максимум зусиль, щоб запобігти створенню й зберегти союзницькі відносини з ханством. Доба гетьмана Б.Хмельницького була яскравим проявом філігранної української дипломатії з її над зусиллями утвердити Україну у балто-чорноморському геополітичному просторі як супердержаву.
Перша коаліція, яку зорганізував Б. Хмельницький, була українсько-кримсько-турецькою. Вона виступала в ролі контраргументу польсько-московському союзу. Ця коаліція мала певні здобутки, як, насамперед, Зборівська угода 1649 р. Проте з іншого боку й певні прорахунки, адже кримський хан не раз зраджував Хмельницького, наприклад, під Зборовим, Берестечком (1651 р.) та Жванцем (1653р.). Хан прагнув будь-що запобігти утворенню на північних кордонах ханства міцної самостійної козацької України. Крім того, він мав намір утягнути Польщу у війну з Росією, Й укладений під Зборовим договір повинен був стати першим кроком на шляху до цього.
Усвідомлення ненадійності зв'язків із Кримом змусило гетьмана активізувати, дипломатичні відносини із Туреччиною. Значним успіхом політики Хмельницького було те, що Порта наказала кримському ханові допомогти "бунтівним козакам", що викликало серйозне занепокоєння у Польщі. Відносини з Портою гетьман облаштовував від імені України як незалежної держави. Українське посольство у Стамбулі (його очолювали полковник А.Жданович і брат Богдана П. Ясенко-Хмельницький) було удостоєне аудієнції султана. Важливим дипломатичним успіхом Хмельницького було підписання 1649 р. договору між Військом Запорозьким і Туреччиною. За цим торговим договором козакам дозволялося плавати і торгувати без обмежень на всій території Туреччини і в Чорному морі, не платячи мита та податків на сто років, мати своїх торгових представників у містах Туреччини, гарантувалася охорона спадщини. Підписання цього документу мало надзвичайно велике значення для зміцнення міжнародного авторитету українського козацтва. Адже вперше в історії воно визнавалось як рівноправний партнер могутньої сусідньої держави, з правом відкривати в столиці Порти постійне представництво. Це призвело до того, що процес створення рівноправних відносин з козацькою державою швидко почав поширюватись.
Помітну роль у дипломатії Б.Хмельницького відігравали Молдавія, Валахія і Трансільванія. Ці князівства були сусідами України, перебували у васальній залежності від Туреччини, а також були у близьких відносинах з Польщею. Було дуже важливо як вони поставляться до визвольної боротьби українського народу. Найближчим сусідом України була Молдавія. Похід Запорізького війська у вересні 1650 р., а потім у червні 1652 р. змусив Молдавію до союзу з Україною. Новіти молдавський воєвода Степан Георгіна уклав мир із Хмельницьким.
Валахія не мала безпосередніх кордонів з Україною, тому і зв'язки з нею були незначними. Добрі відносини з нею порушив похід Тимоша Хмельницького проти Бессарабії в інтересах Лупула 1653 р. Війська Тимоша були розгромлені, а його поранено, внаслідок чого він невдовзі помер. Б.Хмельницький запевнив, що цей похід відбувся без його дозволу, і в 1654 р. відносини з Валахією знову поліпшилися.
Трансільванія була у васальній залежності від Туреччини, але завдяки великій території і вигідному розташуванню займала незалежне становите і проводила самостійну політику. Коли ж почалася Визвольна війна, семигородський князь Ракоцій раніше від інших налагодив зв'язки з Хмельницьким. Упродовж 1648-1651 рр. йшов жвавий обмін посольствами, й обидві сторони погодилися на укладення воєнного союзу. Однак з огляду на обставини його не було реалізовано. Після 1653 р. Трансільванія разом з Молдавією і Валахією утворила єдиний блок, ворожий Україні.
Із південно-європейських держав у відносини з Україною увійшла Венеція, яка на той час перебувала у постійній війні з Туреччиною. Коли ж почалася Визвольна віна, Венеція сподівалася на виступ Запорозького війська проти Туреччини. Хмельницький не відкидав цілком венеціанського плану. Венеціанський сенат вирішив налагодити безпосередні зв'язки з Хмельницьким. Підготовку до переговорів було доручено венеціанському послові у Відні Ніколо Сегредо. Він зібрав вичерпну інформацію про Україну і Хмельницького, і підшукав для посольства Альберто Віміні, венеціанського підданого, який знав слов'янські мови. Сегредо передав Віміні грамоту, адресовану Хмельницькому, в якій йшлося про налагодження зв'язків. Однак подальший розвиток подій не дав змоги здійснити цей план, і венеціанська дипломатія була змушена очікувати більш сприятливих умов.
Друга коаліція - українсько-московська, з царем Олексієм Михайловичем, укладена в Переяславі 1654 (додатково затверджена березневими статями 1654 р.), згідно з якою Україна ввійшла до складу Московської держави на конфедеративній основі, й скерована також проти Польщі. Не з вини Б.Хмельницького ця угода не принесла Україні всіх тих воєнних і політичних успіхів, задля яких її було створено. Частина вищого українського суспільства, козацька старшина, а також духівництво та київський митрополит не підтримали угоди й відмовилися присягати цареві. 1656 р. російський цар підписав у Вільно договір між Московією та Польщею, без участі українських представників, і фактично зрадив переяславські домовленості. З повідомлення Богдана Хмельницького царю Олексію Михайловичу: "Я піддався не для того, аби робити те, що ти скажеш... Я з польським королем уже перед цим воював, щоб повернути свободу мені й козакам, аби вони не були холопами, а звались козаками".
Третя коаліція - анти польська - союз між Україною, Швецією, Семигородом та іншими державами (Бранденбург, Молдавія, Валахія), - за планом Хмельницького, мала створити незалежну Руську державу (Велике князівство Руське) в межах цілої етнографічної території України та Білорусі під владою гетьмана й Війська Запорозького. Також у планах союзників була цілковита ліквідація польської держави, що дуже збентежило московський уряд, який доклав усіх зусиль, щоб перешкодити успіхові цієї коаліції (Віденська угода 1656 Москви з Польщею без участі України, й війна Москви зі Швецією, союзником України).
У цей період Україна підтримувала відносини з Брандербургією, але вони мали епізодичний характер.
Отже, можна зробити висновок, що Україну визнали іноземні держави як рівноправного суб'єкта міжнародних відносин і охоче вступали з нею у договірні відносини. У цей період Україна підтримувала постійні дипломатичні зв'язки з сусідніми Валахією, Кримом, Молдавією, Трансільванією, Туреччиною. У ті ж роки Україна встановлює зв'язки з Австрією, Англією, Венецією, Персією, Францією, Швецією.
4.7 Історичні документи
З листа Богдана Хмельницького до царя Олексія Михайловича з повідомленням про перемоги козаків над польсько-шляхетськими військами і про бажання українського народу об'єднати Україну з Росією (8 червня 1648 року)
З рішення земського собору про об'єднання України з Росією (1 жовтня 1653 р.)
"Статті Богдана Хмельницького", стверджені царем і боярською думою, які визначали становище України в складі російської держави (витяг) (21 березня 1654 р.)
Жалувана грамота царя Олексія Михайловича війську запорозькому на збереження його прав i вольностей (27 березня 1654 року)
Указ Петра і про утворення малоросійської колегії (16 травня 1722 р.)
Угода та конституція Пилипа Орлика (уривки)
Указ Катерини II про ліквідацію гетьманства та утворення малоросійської колегії (10 листопада 1764 р.)
4.8 Список використаної літератури