Історія України - Левицька Н.М. - 5.8 Історичні документи

1. Охарактеризуйте стан економіки України в першій половині XIX ст.

2. Які таємні політичні товариства діяли в Україні? Дайте характеристику декабристського руху в Україні.

3. Чому кріпосне право в Російській імперії було скасовано тільки в 1861 р.? У чому суть цієї реформи, які її соціально-економічні наслідки для України?

4. Назвіть реформи, які проходили в другій половині XIX ст. в Російській імперії.

5. Яким шляхом ішов розвиток капіталізму в Україні?

6. Які чинники зумовили порівняно швидкий розвиток капіталізму в ряді українських губерній Російської імперії в 70 - 90-х роках XIX ст.?

7. Проаналізуйте рівень соціально-економічного і політичного розвитку східних і західних регіонів України в другій половині XIX ст. Поясніть відмінності.

8. Хто такі народовці і москвофіли? У чому різниця між ними?

9. Коли і де виникла Русько-українська радикальна і Українська соціал-демократична партії? В чому суть їхніх програм? Назвіть діячів цих партій.

10. Назвіть і охарактеризуйте партії, які виникли в результаті активізації революційно-визвольної боротьби.

5.8 Історичні документи

Із програми революційної української партії- "САМОСТІЙНА УКРАЇНА" 1900р.

Наші суперечники кажуть, що логіка подій, напрям і течія життя з непереможною силою пруть до повного вимирання, до повного винародовлення нашої нації.

Над нами висить чорний стяг, а на йому написано: "Смерть політична, смерть національна, смерть культурна для української нації?"

Се не є самі слова: зміст їм відповідає. Коли ж в української держави відібрано право бути державою, то поодинокі члени колишньої республіки позбулися усіх елементарних прав людини. Колишній український республіканець має меньш прав, ніж нинішній найостанніший московський наймит. Правительство чужинців розпоряджається на території колишньої української республіки наче в завойованій країні висмоктує останні сили, висмикує ліпших борців, здирає останній гірш бідного народу. Урядовці з чужинців обсіли Україну і зневажають той люд, на кошт якого годуються. Непокірливі тубольц" погорджуються невимовне, а небезпечні з них засилаються на Сибір. Законами російської імперії зневажається право свободи совісти, погорджується право свободи особистої, ганьбиться навіть недоторканість тіла. Колишній протектор української Республіки перемінився чи ні на правного тирана, якому належиться необмежоване право над життєм і смертю кожного з Українців. Царський закон з 17 мая 1876 року наложив заборону на саму мову спадкоємців Переяславської конституциї і вона вигнана з школи й суду, церкви й адміністрації. Потомство Павлюка, Косигнського. Хмельницького й Мазепи вже збавлене права мати свою літературу, свою пресу: йому загадано навіть у сфері духовній працювати на свого пана. Таким чином українська нація платить "данину" не тільки матеріальними добрами, але навіть психіку та інтелект її експлуатують на користь чужинців. І не тільки панує над Україною цар-чужинець, але й сам Бог зробив ся чужиньцем і не вміє української мови. Просвіта занедбана, культура знівечена і темрява панує скрізь по Україні через 247 років по Переяславській конституції "вільний і рівний" Українець відіграє ще гіршу ролю ніж колишній їлот, бо в ілота не вимагали принаймні інтелектуальної "данини", бо від їлота не вимагали любови й прихильності до своїх гнобителів, бо їлот розумів свій гніт. Українець же тільки: відчуває його. Така то є логіка подій і такі її наслідки. І от посеред таких лихих обставин ми зійшлися до купи, ми згромадилися ув одну сімю, перейняті великим болем та жалем до тих страждань, що в шерть наповнили народню душу і - хай навпаки логіці подій ми виписали на свому прапорі: "ОДНА, ЄДИНА НЕРОЗДІЛЬНА, ВІЛЬНА, САМОСТІЙНА УКРАЇНА ВІД ГІР КАРПАТСЬКИХ АЖ ПО КАВКАЗЬКІ". Чи не захоплюємось ми?!

Чи не єсть сей ідеал наш однією з тих пишних, сьвятих ілюзий, якими живе людськість, на які сподівається, та які розпливаються зараз, скоро схочеш їх здійснити?

Може наша пристрасна любов до Вкраїни підказала нам думку безглуздну, безпідставну?

І чи можемо ми надіятись на симпатії широкого суспільства українського?

І, головне, чи здійснення сього бажання буде корисне для нашої нації?

Здебільшого, яко головний аргумент проти нашого права на національне істнуваннє, проти нашого права на самостійність державну - виставлять те, що ми не маємо історичної традиції, не маємо минулого. На сьому аргументі не спинятимемось через те, що помилковість його вже доведена нами попереду, теж і через те, що відсутність державно-історичної минувшини не може мати ніякого значіння для дужої, бадьоро? нації, що відчула свою силу і хоче скористуватись своїм "правом сильного". Для нас далеко важніший другий - се закид, що нация наша безсильна, некультурна й інертна. Хіба, може, кажуть нам, темна, нез'організована, розбита маса, неодушевлена ніякою ідеєю-творить історію при сучасних обставинах життя? Хіба тая маса відчуває національний або політичний гніт? Горстка божевільних може тільки сьмішити, але не викликати сімпатий навіть поміж інтелігенциєю, бо ціла українська інтелігенция охочо без протесту йде шляхом винародовлення, а за нею й культурнійші одиниці з народу. Тай врешті, хіба українська національність не є тільки ріжноманітностию російської? Коли-б навіть було доведено, що ми тільки ріжноманітність російської нації, то й тоді нелюдські відносини Росіян до нас осьвячують нашу до їх ненависть і наше моральне право убити насильника, оборонюючись від насилля. Кров, коли вона пролита братньою рукою, ще дужче благає про помсту, бо то брата кров! Нехай вчені розшукують, хто був кому родичем, - ображене чуттє нації і кривда цілого народу гидують визнати моральні зв'язки з російською нацією! Через те ми можемо обсуджувати тільки засоби і способи боротьби.

...Часи вишиваних сорочок, свити та горілки минули і ніколи вже не вернуться. Третя українська інтелігенция стає до боротьби за свій нарід, до боротьби крівавої і безпощадної. Вона вірить у сили свої і національні, і вона виповнить свій обов'язок. Вона виписує на своєму прапорі сі слова: "ОДНА, ЄДИНА, НЕРОЗДІЛЬНА, ВІЛЬНА. САМОСТІЙНА УКРАЇНА ВІД КАРПАТІВ АЖ ПО КАВКАЗ". Вона віддає себе на служеннє сьому великому ідеалови і доки хоч на однім клапті української території пануватиме чужинець, доти українська інтелігенция не покладе оружія, доти усі покоління Українців йтимуть на війну. Війна провадитиметься усіма засобами, і боротьба культурна уважається также відповідною, як і боротьба фізичною силою. Потреба боротьби випливає з факту нашого національного істновання. Нехай наша істория сумна й невідрадна, нехай ми некультурні, нехай наші маси темні подурені, ми все ж істнуємо і хочемо далі істнувати. І не тільки істнувати як живі істоти, ми хочемо жити як люди, як громадяне, як члени вільної нації. Нас багато - цілих ЗО мілліонів. Нам належиться будуччина, бо зовсім не можливо, щоб 1/30 частина усієї людности, ціла велика нація могла зникнути, могла бути задушеною, коли вона спроможна воювати з цілим сьвітом! Ми істнуєм, ми відчуваєм своє істнуваннє і своє індівідуальне національне "я". Наша нация у своєму історічному часто була не солідарною поміж окремими своїми частинами, але нині увесь цьвіт українсько? нації по всіх частинах України живе однією думкою, однією мрією, однією надією: "Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпатів аж по Кавказ".

Але як партия бойова, партия, що виросла на грунті істориї і єсть партиєю практичної діяльности, ми зобов'язані вказати ту найблизшу мету, яку ми маємо на оці. Ся мета - повернення нам прав, визначених Переяславською конституциєю 1654 року з розширеннєм її впливу на цілу територію українського народу в Росиї. Ми виголошуємо, що ми візьмемо силою те, що нам належиться по праву, але віднято в нас теж силою. Наша нация довго нездужала, але нині вже стає до боротьби. Вона добуде собі повну свободу і перший ступінь до неї: Переяславська конституция.

Ми розуміємо, що боротьба буде люта й довга, що ворог безпощадний і дужий. Але ми розуміємо й те, що се вже остання боротьба, що потім вже ніколи не настане слушний час до нової боротьби. Ніч була довга, але ранок наблизив ся і ми не попустимо, щоб проміння свободи усіх націй заблищало на наших рабських кайданах: ми розіб'ємо їх до схід сонця свободи! Ми в останнє виходимо на історічну арену, і або поборемо, або вмремо... Ми не хочемо довше бути євнухами, не хочемо довше зносити панованнє чужинців, не хочемо більше зневаги на своїй землі. Нас горстка, але ми Сильні нашою любовию до України! Сини Вкраїни! Ми, як той Антей. доторкаючись до землі, наберемось усе більшої сили й завзяття. Нас мало, але голос наш лунатиме скрізь по Вкраїні і кожен, в кого ще не спідлене серце, озветься до нас, а в кого спідлене, до того ми самі озвемось!

Усі, хто на цілій Україні не за нас, ті проти нас. Україна для Вкраїнців, і доки хоч один ворог-чужинець лишить ся на нашій території, ми не маємо права покласти оружія. І памятаймо, що слава і побіда - се доля борців за народню справу. Вперед! І нехай кожен з нас памятає, що коли він бореться за нарід, то мусить дбати за ввесь нарід, щоб цілий нарід не загинув через його необачність.

Вперед! Бо нам ні на кого надіятись і нічого озиратись назад!

Самостійна Україна: 36. програм українських політичних партій початку XXстоліття. - Т., 1991.-С. 13-19.