Історія України - Мельник А.І. - Україна в умовах розбудови незалежної держави

1. Розпад СРСР і проголошення незалежності України.

2. Внутрішня та зовнішня політика незалежної держави.

3. Соціально-економічне становище України. Курс реформ.

Хронологічною початковою гранню даної теми, як правило, обирається серпень 1991 р. Однак студенти повинні мати на увазі, що в тогочасних подіях сконцентрувалися, заккумулювалися довготривалі, багаторічні процеси, які розвивалися в радянській державі, В Україні у тому числі, і науково кваліфікувалися як наростання кризи політичної системи, суспільного устрою, федеративної державності. Спроби партійно-радянського керівництва перервати загрозливі тенденції з допомогою політики, яка одержала назву перебудовної, через намагання оновлення СРСР шляхом підписання нового союзного договору не лише не принесли очікуваного результату, а дедалі загострили суперечності, що до того існували, наблизили розв'язку кризової ситуації.

Невдача московських путчистів з допомогою відчайдушного кроку втримати контроль над подіями у буквальному розумінні зірвала велетенську і могутню до того країну, блискавично прискорила і посилила відцентрові прагнення. їх уособленням стали кардинальні, справді історичні рішення і кроки, які в різних республіках мали спільний ґрунт і подібне оформлення.

24 серпня 1991 р. Верховна Рада України, прийняла доленосні документи: Акт проголошення незалежності України, постанову про проведення референдуму з питання незалежності України та про вибори президента.

1 грудня 1991 р. народ України переконливо довів свою волю при досить високій активності виборців, що взяли участь у референдумі: понад 90 % голосів було віддано за незалежну демократичну Україну - підтверджено Акт незалежності України. Президентом обрали Л. Кравчука.

7 грудня 1991 р. у Біловезькій Пущі (Білорусія) відбулася денонсація Союзного договору 1922 р. і було проголошено утворення Союзу Незалежних Держав (СНД).

На основі узагальнення фактів, студенти мають переконатися, що розпад СРСР та утворення незалежної Української, як взаємопов'язані феномети, держави стали безпосереднім результатом взаємодії різновекторних міжнародних, регіональних та національних чинників: і суто тогочасних, і тих, що мали своє коріння в історичному минулому. Серед найголовніших можна вказати на наступні:

- помітне погіршення соціально-економічної та політичної ситуації в СРСР;

- фактична втрата центром контролю за подіями на місцях;

- синхронне посилення відцентрових тенденцій у союзних республіках;

- існування в Україні системи формального легітимних (законних за радянським правом) органів державного управління та бажання київської номенклатури звільнитися з-під опіки центру;

- активізація націонал-демократичного крила політичних сил республіки, зокрема створення та діяльність Народного Руху України;

- дотримання політичного нейтралітету армійськими формуваннями, небажання правоохоронних органів виступити проти власного народу.

Безумовно, що не останню роль зіграла тут і багатовікова боротьба народу за власну державність.

Але, варто пам'ятати, що політично самостійною Україна стала не в результаті широкомасштабної національно-визвольної боротьби. 3 огляду на це українське суспільство розпочинало свій державотворчий процес в умовах відсутності науково обґрунтованої моделі побудови незалежної держави. Саме цим можна пояснити багато наступних помилок і прорахунків у процесі державотворення, у різних галузях життя.

Майбутнє новоутвореної держави вирішальною мірою залежало від правильного вибору орієнтирів, від визначення курсу зовнішньої і внутрішньої політики. Розгляд даного питання доцільно починати з аналізу зовнішньополітичних аспектів, які окремилися практично відразу.

Реакція світового співтовариства на результати референдуму 1 грудня 1991 р. була дуже дружньою: протягом грудня незалежну Україну визнали 68 держав. На другий день після референдуму про визнання нової держави оголосили Канада і Польща, 3 грудня - Угорщина, 4 - Аргентина, Болгарія, Болівія, Росія і Ховатія.

Для США розпад Радянського Союзу означав зникнення головного стратегічного протиника. Однак подію такого масштабу вони сприйняли неоднозначно, оскільки розвал СРСР загрожував "розповзанням" ядерних озброєнь. Хоча українське керівництво неодноразово заявляло, що не збирається використовувати для забезпечення державної безпеки ядерний потеціал, що дістався у спадщину від СРСР, адміністрація Президента Дж. Буша поставилася з певним острахом до появи в Європі незалежної України. Проте 25 грудня 1991 р. США визнали Україну і незабаром встановили з нею дипломатичні відносини.

Упродовж 1992 р. Україну визнали ще 64 держави. Міністерство закордонних справ, долаючи різноманітні ускладнення, почало створювати мережу посольств. Однією з найсерйозніших була кадрова проблема. Україна завжди перебувала на периферії радянської зовнішньополітичної служби.

Сьогодні можна сказати, що динамічна зовнішня політика є, мабуть, однією з небагатьох сфер державного будівництва, в якіій досягнуто справді вагомих результатів. Україну визнали близько 200 держав світу. У більшості з них діє понад 100 українських представників різних рівнів - посольств, консульств, торгових організацій тощо. Діють 5 постійних представництв України у міжнародних організаціях. Наша держава є членом 47 міжнародних та міжурядових організацій і бере участь у роботі понад 100 постійних або тимчасових органів, створених у рамках цих організацій. Українські підприємства здійснюють зовнішньоторговельні операції з більш як 200 країнами світу. Кожного року зростає кількість різного роду представництв в Україні.

Впевнений вихід України на міжнародну арену, зміцнення її престижу і позицій у світі визначальною мірою залежали від тих реальних кроків, які здійснювалися Україною, її дипломатією.

Величезне враження, зокрема, справили на міжнародну громадськість добровільна відмова України від ядерної зброї

(1994 р.), принципова, ділова (а не на словах) турбота про зміцнення миру.

Такими ж принциповими, послідовними виявилися зусилля України і в інших сферах міжнародного життя, в геополітичному курсі в цілому. В цьому можна переконатися, вивчаючи

пріоритети і основні напрями зовнішньополітичної діяльності України:

- багатовекторність;

- стратегічне партнерство з Росією, Європою, Сполученими Штатами Америки;

- використання СНД для розвитку, зміцнення двосторонніх стосунків з усіма країнами ближнього зарубіжжя;

- підтримання добросусідських відносин з усіма державами Центрально-Східної Європи;

- встановлення контактів і розбудова стосунків з регіонами всього Світу (Західна Європа, Північна і Південна Америка, Азія, Африка, Австралія), окремими країнами, їх об'єднаннями.

Кардинальні зміни сталися в політичній системі українського суспільства. Демократизація державного управління привела до формування системи влади, у якій основні її гілки врівноважують одна одну: Президент, Верховна Рада і Кабінет міністрів. Сутнісною реалією стала багатопартійність, через яку здійснюється народний волевияв. Зрушення у суспільній структурі, в організації функціонування суспільства, в унормуванні різних сфер життя зафіксовані в Конституції України, прийнятій Верховною Радою 28 червня 1996 р.

За час, який минув після того, назріли потреби у реформуванні політичної системи. З відповідними ініціативами виступив Президент України Л. Кучма (вперше обраний главою держави в 1994 р. і переобраний в 1999 р.). обговорення головних напрямків такого реформування йде гласно, із залученням у процес обговорення якнайширшого загалу. Взято твердий курс на побудову громадянського суспільства з чіткою орієнтацією на загальноцивілізаційні цінності.

За роки незалежності дуже серйозні зміни сталися в економічному сегменті суспільного життя. Відмовившись від соціалістичних методів господарювання, керівництво незалежної України проводить політику, спрямовану на узаконення рівноправності всіх форм власності, широке впровадження ринкових механізмів, творче використання кращих світових зразків, моделей суспільного виробництва.

Вивчаючи дане питання, студентам треба звернути увагу на те, що успадкувавши після розпаду СРСР вагомий економічний потенціал, Україна разом з ним успадкувала й цілий ряд серйозних проблем:

- тотальне одержавлення економіки;

- екстенсивний шлях розвитку господарства;

- структурну та територіальну диспропорційність республіканської економіки, її побудову на принципі незавершеності;

- значну мілітаризацію економіки;

- кризову екологічну ситуацію.

До того ж, ресурси нафти, газу, лісу і дешевого вугілля внаслідок інтенсивної експлуатації в часи СРСР майже повністю вичерпались.

Таке складне економічне становище довгий час не давало можливості реалізувати задекларовані соціальні програми, внаслідок чого зменшилася чисельність населення, а рівень життя основної маси істотно впав.

Позитивні тенденції в економіці двох-трьох останніх років дозволяють сподіватися на те, що ринкові реформи врешті починають давати очікуваний ефект, стануть незворотними, детермінують зміни на краще і в інших сферах життя суспільства, зокрема, у духовному розвитку українства.

Для кращого розуміння питань історичного поступу України в останній час варто залучати новітні матеріали, що друкуються в періодиці, стають доступними для студентів через інші засоби інформації.