Історія України - Пасічник М.С. - Архітектура, живопис і містобудування.

Разом із християнством на Русь прийшла монументальна культова архітектура. Величні православні храми вражали уяву сучасників досконалістю архітектурних форм і пишнотою внутрішнього оздоблення.

Найславетнішою з них була Софія Київська. Свідок її будівництва митрополит Іларіон писав: "Церкви дивна й славна всемь округъньъмъ странамъ", яко же ино не обрящется вь всемь полунощи земнъъм от въстока до запада". В цьому храмі втілилися досягнення візантійської культури, вживлені у свідомість давньоруської людини й одухотворені її гуманістичним світосприйняттям. Софіївський собор був взірцем для будівництва однойменних храмів у Новгороді та Полоцьку. В одному ряді з названими — храм св. Спаса в Чернігові, який продовжив архітектурні традиції київської Десятинної церкви.

Архітектура Києва впливала на архітектуру інших давньоруських міст і пізніше. Тип Успенського храму Києво-Печерського монастиря (шестистовпний, хрестовокупольний) набув поширення на всій території Київської Русі. Згідно з "Києво-Печерським Патериком", Володимир Мономах "вземъ мъру божественньыя тоя церкви Печерской, всемъ, подобиемъ, създа церкви въ граде Ростове".

В культовому будівництві XII ст. переважали невеликі чоти-ристовпні храми, декоровані пілястрами з напівколонками, аркатурними поясами, хрестами. Наприкінці XII — на початку XIII ст. монументальна архітектура Русі розвивалася шляхом ускладнення зовнішніх форм. Будівлі цього часу мають висотні композиції. Класичним зразком нового стилю стала П'ятницька церква Чернігова.

З архітектурою були тісно пов'язані й такі види мистецтва, як живопис і художня різьба. Всі собори Русі оздоблювалися мозаїчними панно та фресками, іконами, образами, мармуровими капітелями, шиферними різьбленими плитами.

Особливо високого рівня розвитку досяг монументальний живопис, яскравим прикладом якого є ансамбль розписів київського Софійського собору. Мозаїчні композиції виконані зі смальти 177 кольорових відтінків на золотистому тлі. Фрески покривали всі стіни собору. Високохудожні мозаїки та фрески прикрашали Михайлівський Златоверхий собор у Києві.

Твори станкового живопису, переважно ікони, дійшли до наших днів у поодиноких екземплярах. Це "Ярославська Оранта" (зберігається у Третьяковській галереї), "Дмитрій Солунський", "Свенська (або Печерська) Богоматір", "Борис і Гліб" та деякі інші. В Києві існувало кілька іконописних майстерень. Одна з них діяла у Печерському монастирі. Тут працював відомий маляр Аліпій, який пройшов школу царгородських майстрів.

Серед пам'яток художньої різьби по каменю, які оздоблювали давньоруські собори та палаци, особливу увагу привертають київські різьблені плити з Михайлівського Златоверхого і Печорського монастирів, капітелі Борисо-Глібського собору з Чернігова, кам'яні мережива соборів Галича, Володимира-на-Клязьмі, Юр'єва Польського тощо.

Високого рівня в Київській Русі досягло декоративно-прикладне мистецтво. Орнаментальні композиції, чимало елементів яких походили ще з язичницької давнини, застосовували при оздобленні предметів побуту, зброї, металевого посуду, прикрас. Особливою декоративністю відзначалися твори художнього ремесла, виготовлені в техніці черні, наприклад, срібні окуття рогів тура (курган Чорна могила в Чернігові), срібні широкі пластинчасті браслети-наручі, прикрашені сюжетним орнаментом, зображеннями фантастичних звірів і птахів.

Великої популярності на Русі набули вироби, оздоблені різнокольоровими емалями: золоті діадеми, барми, колти, рясна — ланцюжки у вигляді медальйонів, нашивні пластини, хрести, іконки, оклади книг тощо. Вони прикрашалися зображеннями, серед яких найулюбленіші — русалки, "древо життя", птахи, жіночі голівки, рослинні сюжети. Унікальними мистецькими творами, виготовленими технікою перегородчастих емалей, є дві золоті діадеми XII ст.: одна — з ликами святих (так званий Деісус), інша — зі сценою вознесіння Олександра Македонського на небо.

Давньоруські майстри були добре обізнані з технікою художнього металевого литва за восковими моделями, а також у кам'яних формочках. Мистецькою довершеністю позначені дві бронзові арки ХП ст. давньоруського майстра Костянтина, знайдені під час розкопок городища міста Вщиж на Брянщині. Підвищення попиту на ювелірні вироби в XII ст. зумовило поширення техніки литва в так званих імітаційних кам'яних формочках.

Монументальне будівництво спричинило появу художнього різьблення по каменю, склоробного виробництва, виготовлення керамічних, у тому числі майолікових поліхромних плиток для внутрішнього оздоблення князівських палаців, храмів (Київ, Білгород). У Галичині з цією метою використовували керамічні плитки з рельєфними зображеннями грифів, орлів, соколів, павичів.

Археологічні дослідження Києва, Новгорода, Старої Ладоги, Пскова, Звенигорода та інших міст виявили велику кількість виробів з різьбленого дерева. Різьбою по дереву прикрашали фасади зрубових будівель, човни, судна, сани тощо. Далеко за межами Київської Русі були знані давньоруські різьбярі по кістці. Вони виготовляли скриньки, образки, держаки для ножів і дзеркал, шахи, шашки та ін.

Монгольська навала XIII ст. зруйнувала давньоруські міста і села, пам'ятки архітектурної майстерності — палаци, монастирі, а також твори живопису і літератури. Від Києва —- "матері руських міст" — через 6 років після Батиєвого погрому залишилося усього 200 будинків. Ординці знищили такі шедеври архітектури, як Десятинна церква та церква Богородиці у Києві, міста-фортеці Колодяжненське й Райковецьке на Житомирщині та багато інших. Тисячі талановитих давньоруських майстрів — художників, архітекторів, ювелірів — були фізично знищені або забрані у полон. На півстоліття припинилося кам'яне будівництво через відсутність матеріальних засобів і майстрів-будівників.

Однак татаро-монгольське нашестя не змогло знищити всіх надбань духовної культури Київської Русі. Народ зберігав і поширював перлини фольклору, наукові знання, відбудовував зруйновані міста, села, храми, монастирі, відроджував найкращі традиції культури минулого.

Література

Вагнер Г. Канон и стиль в древнерусском искусстве. — М., 1987. Воронов В. О крестьянском искусстве. — М., 1972. Гуслистий К. До питання про утворення української нації. — К., 1967.

Довженюк В. Землеробство древньої Руси. — К., 1961. Етнографія України: Навч. посіб. / Під ред. С. А. Макарчука. — Д., 1994.

Заяцъ А. Давньоукраїнське літописання (києво-руська доба). — Л., 2001.

Історія світової та української культури. — К., 2002. Історія української та зарубіжної культури. — К., 2002. Культура і побут населення України / Під ред. В. І. Наулка. — К., 1991.

Рыбаков Б. Язычество древних славян. — М., 1981. Самчук В.Культура південних та західних слов'ян. — Миколаїв, 2002.

Самойлович В. Народное архитектурное творчество. —К., 1989. Слово о полку Ігоревім. — М., 1987.

Слово о полку Ігоревім в українських художніх перекладах і переспівах XIX—XX ст. — К., 1963.

Традиція і сучасне в українській культурі. — Харків, 2002. Українська та зарубіжна культура. — К., 2000.