Історія України - Світлична В.В. - Історичні джерела

Із "Повісті врем'яних літ"

Боротьба між синами Святослава. Початок князювання Володимира

У рік 6485 [977]. Пішов Ярополк на Олега, брата свого, на Дерсвлянську землю. І вийшов супроти нього Олег, і приготувались вони обидва до бою, і коли зітнулися війська, переміг Ярополк Олега. І побіг тоді Олег з воями своїми в город, що зветься Вручий. А був міст через рів до воріт городських, і [люди], давлячи один одного, спихнули Олега з мосту в урвище.

І падало багато людей з мосту, і подавили [тут] і коней, і людей.

І Ярополк, ввійшовши у город Олегів, узяв волость його і послав шукати брата свого.

1, шукавши, його не знайшли, та сказав один древлянин: "Я бачив учора, як спихнули його з моста". І послав Ярополк шукати його. І волочили трупи з рову од ранку й до полудня, і знайшли Олега насподі під трупами, і, винісши, поклали його на коврі. І прийшов Ярополк до нього, і плакав, і сказав Свене-льду: "Дивись, адже ти сього хотів". І погребли Олега на [високому] місці коло города Вручого, і єсть могила його коло Вручого й до сьогодні. І взяв волость його Ярополк. А в Ярополка була жона - грекиня - [раніше] ж була вона черницею, та привів був її отець його Святослав і віддав її за Ярополка, бо гарна вона була з лиця.

Коли ж почув це Володимир у Новгороді, що Ярополк убив Олега, то, убоявшись, утік він за море. А Ярополк посадив посадників своїх у Новгороді і володів один у Русі...

У рік 6488 [980]. Прийшов Володимир з варягами до Новгорода і сказав посадникам Ярополковим: "Ідіте до брата мойого і скажіте йому: "Володимир іде на тебе, готуйся насупроти битися".

І сів він у Новгороді, і послав [отроків] до Рогволода, князя полоцького, мовлячи: "Хочу взяти дочку твою за жону". Він тоді запитав дочку свою: "Чи хочеш ти за Володимира?" А вона сказала: "Не хочу я роззути Володимира, а Ярополка хочу". Рогволод же прийшов був із замор'я і мав волость свою в Полоцьку. А Тур [сів] у Турові; од нього ж і туровці прозвалися. І прийшли отроки Володимирові, і повідали йому всю річ Рогніді, дочки Рогволода, князя Полоцького. Володимир тоді зібрав воїв багато -варягів, і словен, і чуді, і кривичів - і пішов на Рогволода. У сей же час хотіли видати Рогнідь за Ярополка. І прийшов Володимир на Полоцьк, і вбив Рогволода і синів його двох, а дочку його Рогнідь узяв за жону і пішов на Ярополка.

І прийшов Володимир до Києва з воями многими. І не зміг Ярополк стати супроти Володимира, і заперся Ярополк з людьми своїми і з воєводою Блудом. І стояв Володимир, окопавшись, на Дорогожичі - межи Дорогожичем і Капичем, - і єсть рів [той] і до сьогодні.

Володимир тим часом послав до Блуда, воєводи Ярополкового [послів], обманливо мовлячи: "Посприяй мені! Якщо уб'ю я брата свойого - буду мати тебе за отця свойого і велику честь бо дістанеш ти од мене. Не я бо почав братів убивати, а він. Я ж того убоявся і прийшов на нього". І сказав Блуд до посланих Володимиром: "Я буду з тобою в приязні".

- злая облудо людськая! Як ото Давид говорить: "Той, що їсть хліб мій, підняв на мене облуду". ...Отак і Блуд зрадив князя свого, діставши од нього почесті многі. Сей і був повинен за ту кров.

Бо сей Блуд, запершись із Яропол ком [у Києві], часто слав до Володимира [послів], кажучи йому іти на приступ до города з боєм, [а] сам замишляв убити Ярополка. Та [через] городян не можна [було] вбити його. Блуд, отож, не змігши, як би його погубити, замислив [учинити це] обманом, кажучи йому не виходити на битву з города. І мовив при цім Блуд Ярополкові: "Кияни посилають до Володимира, говорячи: "Іди на приступ до города з боєм. Ми видамо, - мовляв, - тобі Ярополка. Утікай із города".

І послухав його Ярополк, і побіг із города, і, прийшовши, заперся в городі Родні на усті Росі. А Володимир увійшов у Київ.

І обложили [вої Володимирові] Ярополка в Родні, і був голод великий у ньому, і єсть примовка й до сьогодні: "Біда, як у Родні". І сказав Блуд Ярополкові: "Чи бачиш ти, скільки воїв у брата твойого? Нам їх не перебороти. Тому мирися ти з братом своїм", - обманюючи його, це говорив він. І мовив Ярополк: "Нехай буде так". І послав Блуд до Володимира [посла], кажучи: "Збувся, мовляв, намір твій. Я приведу, мовляв, Ярополка до тебе, а ти приготуй [людей] убити його". Володимир же, це почувши [і] увійшовши у двір теремний отчий, що про нього ми раніш сказали, сів тут із воями і з дружиною своєю.

І сказав Блуд Ярополкові: "Піди до брата свойого і скажи йому: "Що ти мені не даси - те я візьму". Пішов тоді Ярополк, і сказав йому [боярин його] Варяжко: "Не ходи, княже. Уб'ють тебе. Утікай в Печеніги і ти приведеш воїв".

І не послухав він його, і прибув Ярополк до Володимира. І коли входив він у двері, підняли його два варяги двома мечами під груди, а Блуд зачинив двері і не дав услід за ним увійти своїм. І так убитий був Ярополк.

Варяжко ж, побачивши, що вбито Ярополка, утік із двору в Печеніги і багато воював з печенігами проти Володимира. І той ледве прихилив його [до себе], поклявшись йому.

Володимир же став жити з жоною брата, грекинею, а була вона вагітна. Від неї він і родив Святополка. А від гріховного кореня лихий плід буває. Тому що була раніш мати його черницею, а по-друге, [оскільки] Володимир жив із нею, не одружившись, то був він плодом перелюбства. Тим-то й отець його не любив, бо був він од двох батьків: од Ярополка і від Володимира.

І став княжити Володимир у Києві один. І поставив він кумири на пагорбі, поза двором теремним: Перуна дерев'яного, а голова його [була] срібна, а вус - золотий, і Хорса, і Дажбога, і Стрибога, і Сімаргла, і Мокош. І приносили їм [люди] жертви, називаючи їх богами, і приводили синів своїх, і жертвували [їх цим] бісам, і оскверняли землю требами своїми. І осквернилася жертвами їхніми земля Руськая і пагорб той. Але преблагий бог не хоче смерті грішникам; на тім пагорбі нині є церква святого Василія [Великого], як ото ми потім скажемо. Та ми до попереднього повернемось.

Володимир же посадив Добриню, вуя свого, в Новгороді. І Добриня, прийшовши в Новгород, поставив кумир Перуна над рікою Волховом, і приносили йому жертви люди новгородські, яко богу.

Був же Володимир переможений похіттю до жінок, [і] було йому приведено шість жон: Рогнідь, що її посадив він на [річці] Либеді, де ото е нині сільце Передславине, і від неї родив чотирьох синів: Ізяслава, Мстислава, Ярослава, Всеволода і двох дочок: [Передславу та Премиславу]; від грекині [він родив] Святополка; від чехині [Аллогії] - Вишеслава, а від другої [чехині Малфріді] - Святослава [і] Станіслава; від болгарині - Бориса і Гліба. І наложниць [було] у нього триста у Вишгороді, триста - в Білгороді, а двісті - на Берестовім...