Історія України - Світлична В.В. - Розгром Врангеля

Восени 1919 р. більшість української території опинилася під владою генерала Денікіна. Антинародна політика білого режиму (відновлення поміщицького землеволодіння, права власності на підприємства, нехтування соціально-політичними правами трудящих) викликала масовий опір населення. У тилу білогвардійських військ ширився повстанський рух, особливо активно діяли загони Нестора Махна.

У листопаді 1919 р., на превеликий жаль, відбувся розкол армії УНР: у той час, коли війська Директорії вели запеклі бої з білогвардійцями, командування УГА уклало союз із Денікіним. У черговий раз далися взнаки протиріччя, які існували між урядами ЗУНР і УНР.

На початку 1920 р. Червона армія подолала опір військ Директорії і розгромила денікінців. Рештки білогвардійців зосередилися в Криму, Денікіна заступив Врангель.

Радянську владу в Україні було відновлено втретє і остаточно.

Зближення УНР І Польщі. Радянсько-польська війна

Намагаючись врятувати українську державу, Директорія пішла на вимушений крок - переговори з Польщею. 24 квітня 1920 р. між урядами УНР і Польщі було укладено Варшавський договір, який передбачав:

- спільну боротьбу проти більшовиків;

- відновлення незалежності УНР на чолі з Директорією і Головним отаманом С.Петлюрою;

- як своєрідну компенсацію за це С.Петлюра "віддавав" Польщі західноукраїнські землі (Східну Галичину, Волинь, Холмщину, Полісся), що викликало обурення серед населення Західної України.

Війна, що розпочалася, тривала з перемінним успіхом:

o успішний наступ польсько-українських військ (6 травня 1920 р. взяли Київ);

- контрнаступ радянських військ (дійшли до Львова і Варшави, в липні 1920 р. у Східній Галичині був утворений Тимчасовий радянський уряд на чолі з В.Затонським);

o відступ радянської армії із Галичини.

Росія і Польща були не готові до затяжної війни і в жовтні 1920 р. уклали перемир'я. Це означало розрив Польщі з УНР. Українські війська (17 тис.) продовжували війну самостійно, але після запеклих боїв із частинами Червоної армії змушені були відступити на окуповану поляками територію, де були роззброєні та інтерновані в польських таборах. Уряд УНР переїхав до Австрії.

18 березня 1921 р. між Польщею, Радянською Росією і Радянською Україною був підписаний Ризький мир:

- Польща визнала існування самостійної Радянської України;

- до Польщі відійшли Східна Галичина, Західна Волинь, Західне Полісся, Холмщина, Підляшшя.

Боротьба за незалежність України завершилася поразкою: Західна Україна ввійшла до складу Польщі, Румунії, Чехословаччини, а в Наддніпрянській Україні остаточно утвердився більшовицький режим.

Розгром Врангеля

Білогвардійська армія Врангеля (IS- тис), яка утримувала Крим, вирішила скористатися радянсько-польською війною і розгорнула наступ на Україну. Упродовж червня-листопада 1920 р. радянська армія розгромила війська Врангеля, остаточно встановивши в Криму радянську владу.

Основні причини поразки української національно-демократичної революції 1917-1920 рр.

- Низький рівень національної свідомості українців і, як наслідок, слабка соціальна база визвольного руху. Очолила національну революцію українська інтелігенція, яка розраховувала на підтримку селян. Інтелігенція була малочисельною, а селяни - політично несвідомими, неосвіченими, неорганізованими, розпорошеними. Робітники, підприємці, поміщики в більшості своїй не підтримали ідею незалежності України.

- Відсутність єдності в діях українських національних сил, які не пішли на компроміс в ім'я загальнонаціональних інтересів. Центральну Раду шляхом перевороту ліквідував гетьман П.Скоропадський, гетьманський режим впав під тиском Директорії УНР, українські комуністи визнавали лише радянську владу, не було єдності між УНР та ЗУНР.

Несприятлива міжнародна ситуація. Боротьбу проти українського визвольного руху вели набагато сильніші зовнішні вороги: у Наддніпрянській Україні - радянська Росія, білогвардійці, війська Антанти; у Західній Україні - Польща, яку підтримувала Антанта.

Історичне значення української національно-демократичної революції 1917-1920 рр.

У ході революції український народ створив власну державу і кілька років підтримував її існування.

Героїчна боротьба українського народу 1917-1920 рр. стала прикладом і дала досвід наступним поколінням українців. Без цієї боротьби було б неможливим проголошення державної незалежності в 1991 р.

Висновки

-У березні 1917 р. з утворенням Центральної Ради в Україні розгорнулася демократична національно-визвольна революція. Чотири Універсали

Центральної Ради ознаменували шлях до відродження української держави. Перший Універсал проголосив автономію України, четвертий Універсал - самостійність Української Народної Республіки.

- За збереження незалежної української держави виступали уряд П.Скоропадського, Директорія УНР, уряд ЗУНР.

- Проте спроба українського народу створити власну державу наштовхнулася на опір могутніх зовнішніх і внутрішніх сил: війну проти незалежної України вела більшовицька Росія і місцевий більшовицький уряд, відкидали ідею незалежності України і боролися за її включення до складу Росії білогвардійці, не визнавали незалежність України і надавали допомогу білогвардійцям країни Антанти, з антиукраїнських позицій виступали правлячі кола Польщі, які прагнули до розширення територій своєї держави за рахунок України.

- До того ж, недостатньою виявилася соціальна база української революції, у діях українських політичних сил не було єдності, їм бракувало досвіду. Героїчна боротьба українського народу за свою незалежність завершилася поразкою.

- Українська революція 1917-1920 рр. сприяла консолідації української нації, накопиченню досвіду в боротьбі за незалежність. Без неї утворення незалежної України було б неможливим.