Історія України - Юрій М.Ф. - 2. Анти та склавини

1. Епоха великого переселення народів

У час найбільшого розширення території Римської імперії римляни міцно утвердилися в Північному Причорномор'ї. Відчутним був уплив Риму на господарський розвиток навколишніх племен, які почали вдосконалювати землеробську техніку, розвивати ремесла, внутрішньо-племінну та міжплемінну торгівлю.

Починаючи з другої половини II ст. н.е., землеробське населення Лісостепу України потрапляє до сфери впливу провінційно-римської культури. Про це свідчать пам'ятки черняхівської культури (II-V ст.), основними носіями якої були слов'янські племена.

В середині II ст. н.е. багато племен Європи прийшло до руху - почалось так зване Велике переселення народів. З південного побережжя Балтійського моря східно-германські племена готів, гепідів, тайфалів, вандалів, ругів та ін. розпочали мандрівку в південному та південно-східному напрямках. На початку III ст. готські загони з'явилися на римському кордоні, розпочавши період довгих і кровопролитних скіфських воєн. Готи очолили антиримську коаліцію з різних племен, до якої входили і слов'яни. В IV ст. готи створюють велетенський союз племен - "державу Германаріха". Зі скандинавських саг відома столиця цієї держави - Данпарстад (тобто "Дніпровське місто").

Панування готів виявилось недовгим. Близько 375 року племена гуннів, що прийшли з-за Дону, вщент розгромили готів. Германаріх, якому було тоді 110 років, з розпачу помер, за іншими даними - вбив себе мечем.

Питання про етнічну приналежність гуннів є дискусійним до цього дня. Переважна більшість вчених вважає гуннів вихідцями з Центральної Азії, потомками племен хунну, що мешкали на території сучасної Монголії, і, переслідувані іншими племенами, перейшли через степи і пустелі та зайняли територію Волзько-Уральського межиріччя. В 360-370 роках гунни розбили аланів, потім зруйнували грецькі міста на Боспорі, а згодом вдарили в спину готам.

Окремі дослідники вважають, що гунни були слов'янами. За допомогою одних лише писемних джерел достовірно це питання вирішити не вдається.

Близько 400-го року гунни переселились на територію Середнього Подунав'я, де утворили могутню державу. Після смерті вождя Аттіли в 453 р. гунська держава занепадає. Окремі племена (в т.ч. тюркомовні болгари) залишають Подунав'я та заселяють степи Північного Причорномор'я.

У 558 р. до Північного Причорномор'я прийшли авари, які досі проживали на півночі від Аральського моря. В 60-ті роки VI ст. авари переселяються в Середнє Подунав'я, де створюють свою державу - Аварський каганат.

Степові простори на півночі від Каспійського та Азовського морів у VI ст. увійшли до держави тюрків. Пізніше сформувалася нова держава-Хозарський каганат. Близько 670 року хозари розбили болгар, що кочували в Передкавказзі та Приазов'ї. В 679 році болгарська орда переходить на південний берег Дунаю та починає, в союзі зі слов'янами, підкорення Балкан. Виникає Болгарське царство.

2. Анти та склавини

У першій половині та в середині І тисячоліття н.е. на території України проживали слов'янські племена, які в письмових джерелах згадуються під іменами антів та ославите.

Готський історик VI ст. Йордан писав, що багатолюдне плем'я венетів у його час було відоме піц трьома іменами: венетів, антів, склавинів.

Склавини заселяли від Мурманського озера (Балатон) до Данастра (Дністер), а на північ-до Віскли (Вісли). Анти - "від Данастра до Данапра, там, де Понтійське море утворює луку".

За свідченням історика середини VI ст. Прокопія Кесарійського, анти і склавини спілкувались однією мовою, в них бус однаковий побут, спільні звичаї та вірування. Відмінності між склавинами та антами носили лише етнографічний характер. В той же час це були окремі племена, які мали власних вождів, окреме військо, вели незалежну зовнішню політику та у У-УІ ст. відігравали відчутну роль у міжнародних відносинах того часу. Академік Михайло Грушевський вважав антів предками українців.

Йордан писав, що готський король Вінітарій (який визнавав владу гуннів) приблизно у кінці IV ст. напав на антів. У першій битві він зазнав поразки, але потім йому вдалося перемогти. Для постраху антів він наказав розіп'ята вождя антів Божа (або Буса) з синами та 70 старійшинами. Анти були союзниками гуннів, тому гунський цар Баламбер пішов походом і розгромив Вінітарія.

Пізніше анти зіткнулися з кочовою ордою аварів. Візантійські історики розповідають про посольство антів на чолі з Мезамиром до аварського кагана. Мезамир був людиною сміливою і гордою, він різко відповів на слова кагана, і той наказав убити Мезаміра. В 602 році аварський каган наказав своїм воєначальникам знищити антів. Після цього ми вже не зустрічаємо письмових свідчень про антів. Проте анти не зникли безслідно, їхні потомки заселили величезні простори Південно-Східної Європи.

Вчені вважають, що вже в ІІ-IV століттях всередині черняхівської культури формується у групування слов'ян, відоме під іменем антів. Антам в V - VII ст. належить пеньківська археологічна культура (охоплює середню течію Прута, Дністра, Південного Бугу, Дніпра та верхів'я Сіверського Дінця). Склавинам належать пам'ятки празько-корчакської археологічної культури (займає територію від Ельби та Одера на заході до Дніпра на сході, від Дунаю на півдні до Прип'яті на півночі).

У відомому літописі "Повість минулих літ", складеному на початку XII ст., мова йде про боротьбу проти обрів (аварів) у часи "Іраклія царя" (правив у Візантії в 610-641 рр.) слов'янського племені дулібів. На деякий час аварам вдалося підкорити дулібів. Літописець передав згадки про те, що авари запрягали у вози дулібських жінок і їздили на них. Згодом слов'яни відновили незалежність та створили Дулібсько-Волинське об'єднання державного типу, про яке є згадки в західноєвропейських джерелах та у творах арабських авторів ІХ-Х ст., а Аварський каганат припинив своє існування. Літописець записав: "Були сі обри тілом великі, а розумом горді, і погубив їх бог: померли всі, і не зісталось ні одного, так що виникло прислів'я: "загинули, як обри".