Історія України: відповіді на екзаменаційні білети - Лазарович M.B. - 17. Національно-культурний рух в Україні середини XIV — першої половини XVII ст.

Захоплюючи українські землі й посилюючи кріпосницький гніт, поляки намагалися також змусити український народ зректися рідної мови, культури та церкви, ставили за мету остаточну його денаціоналізацію. Така політика мала забезпечити завойовникам безперешкодний доступ до економічних багатств України, підпорядкування їм політичного та культурного життя українців.

Особливу увагу у своїх колонізаторських планах поляки приділяли полонізації української знаті. Тим самим вони позбавляли українське суспільство його еліти. Економічні інтереси й політичні амбіції спонукали українське панство інтенсивно інтегруватися в польське суспільство, переймати його культуру, мову, віру.

Здавалося, на заваді такому перебігу подій мала б стати православна церква, яка за відсутності власної держави була для українців єдиним інститутом вираження їхньої самобутності. Однак і вона перебувала в стані глибокого занепаду. Світська влада грубо втручалася в церковні справи, повністю контролювала духовенство. Така практика призвела до того, що православними владиками нерідко ставали аморальні особи. Ще гірша ситуація спостерігалася в "низах". Місцева шляхта поводилася зі священиками, як з особистою власністю, призначала їх на свій розсуд, привласнювала церковні маєтки.

Посилення польсько-католицької експансії в Україні, процес винародовлення української еліти викликали занепокоєння та опір патріотично налаштованої шляхти, заможних кіл міщанства, православного духовенства, селянства, козацтва. Залишилися відданими батьківській вірі та культурі й окремі магнати. Серед останніх найбільше відзначився князь Костянтин-Василь Острозький, якого називали "некоронованим королем України", один із найбагатших і наймогутніших магнатів Речі Посполитої. Близько 1576 р. він заснував у своєму маєтку на Волині славнозвісну Острозьку академію — першу українську школу вищого рівня, навколо якої згуртувалися найкращі культурно-освітні сили України. При академії діяла друкарня, де у 1581 р. з'явилося перше повне видання Біблії слов'янською мовою — т.зв. Острозька Біблія. Князь Острозький також заснував школи в Турові, Володимирі, протегував різноманітним українським православним інституціям.

Однак найбільш яскравими виявами і водночас організаційними осередками загальнонародного руху проти польсько-католицької експансії стали братства — релігійні та культурно-просвітницькі організації, які виникли при церковних парафіях в Україні в XV—XVII ст. Спочатку вони були переважно організаціями міщан, але поступово набули всестанового значення. Братства існували на членські внески братчиків і добровільні пожертви православних шляхтичів, церковників і міщан.

Спершу братства мали релігійно-благодійницький характер — опікувалися церквою, влаштовували братські обіди, допомагали бідним і хворим братчикам, організовували шпиталі тощо. З часом вони здобули провідне місце в релігійному житті, ставши ініціаторами церковних реформ, усуваючи негідних священників, залучаючи до роботи у своїх парафіях талановитих проповідників, поширюючи духовну літературу. В XVI ст., з посиленням національного гніту на українських землях, братства набули великого громадсько-політичного і національно-культурного значення. Вони активніше виступають на захист прав українського населення: звертаються зі скаргами на дії польської адміністрації до судів, споряджають посольства до короля тощо. Цим братства сприяли пробудженню в усього суспільстві зацікавлення до громадської діяльності, зміцнювали моральність і національний дух, православну віру, поширювали культуру й освіту.

Найдавнішим і найвідомішим було Львівські братство при Успенському соборі, засноване бл. 1453 р. Наприкін. XVI — на поч. XVII ст. братства діяли в багатьох містах України. Вони підтримували між собою тісний зв'язок і намагалися поширити ідеї на інші регіони, для чого обмінювалися статутами й виряджали до інших міст кращих проповідників. Кількість членів братства сягала, як правило, кількох десятків осіб. Однак діяльність цих невеликих організацій була надзвичайно ефективною. В XVII ст. велику роль у національно-культурному житті України відіграло Київські братство, засноване в 1615 р. при Богоявленському монастирі. Воно одразу стало головним консолідаційним центром для всієї України.

Особливу увагу братства приділяли духовній сфері життя, слушно вважаючи, що моральному та ідейному чинникам у протиборстві належить вирішальна роль, а тому з кін. XVI ст. розгорнули широку культурно-освітню діяльність. Вони організовували навчальні заклади, які мали всестановий характер і багато зробили на ниві просвітництва, підтримували книгодрукування, збирали бібліотеки. З появою братських шкіл підвищується рівень викладання й поглиблюється зв'язок освіти з національним життям. Вже перша Львівська братська школа, відкрита наприкін. 1585 р., мала елементи вищої, освіти. У 1615 р. на кошти шляхтянки Г. Гулевичівни відкрилася братська школа у Києві. Архімандрит Києво-Печерської лаври Петро Могила визнавав надзвичайно високий авторитет останньої й після свого вступу до братства та відкриття школи при Києво-Печерській лаврі у 1632 р. об'єднав їх у Київську колегію — пізнішу Києво-Могилянську академію. На поч. XVII ст. численні братські школи були по всій Україні.

Іншою важливою сферою діяльності Львівського братства, як і деяких інших братств, було книгодрукування. Коли до Львова приїхав друкар Іван Федорові братство допомогло йому заснувати друкарню. У 1574 р. з'являється його перша книжка "Апостол".

Своєю подвижницькою діяльністю братства спричинилися до національно-культурного відродження України наприкін. XVI ст. Вони зміцнили українське суспільство, яке тепер могло спертися на мережу шкіл, друкарень, освічених людей.