Історія України: відповіді на екзаменаційні білети - Лазарович M.B. - 40. Культура України в другій половині XVII — XVIII ст.

Упродовж існування національної державності другої пол. XVII—XVIII ст. український народ створив і виплекав високу й розмаїту духовну культуру, її розвивали і збагачували кілька поколінь.

Високого рівня досягла освіта. Зокрема, завдяки широкій мережі шкіл письменність охопила всі верстви населення. Щоправда, із занепадом державності в другій пол. ХVIIІ ст. освіта українського населення була занедбана, більшість дітей простого люду залишалася поза школою.

Великий вплив на розвиток освіти й науки в Україні мав Києво-Могилянський колегіум, у 1701 р. перетворений на Києво-Могилянську академію. Цей навчальний заклад став важливим осередком культури, вплив якого поширювався на Росію та інші країни Європи. На зразок Київської академії були засновані колегіуми у Чернігові, Харкові, Переяславі.

Одним із найталановитіших українських учених другої пол. XVII ст. був І. Галятовський. Його публіцистичні твори та підручники з риторики відігравали важливу роль у навчанні та вихованні студентів Київської академії. Колишній учень академії І. Гізель згодом став її професором і ректором, відомий як письменник.

Чимало українців у гетьманську добу навчалися в європейських університетах. Так, сподвижник гетьмана Виговського Ю. Немирич учився в Лейдеві, Амстердамі, Оксфорді, Кембриджі та Парижі. Студіюючи в Сорбонні, він захистив і опублікував дисертацію магістра права. С. Десницький з Ніжина закінчив університет у Глазго, захистивши магістерську й докторську дисертації.

Надзвичайно різноманітною є літературна спадщина доби. Глибокий слід залишили твори представників полемічної літератури С. Зизанія, Г. Смотрицького, X, Філарета, М. Смотрицького, 3. Копистянського, анонімна "Пересторога", в якій дано гідну відповідь на звинувачення католицьких та уніатських авторів.

Виникають козацькі літописи — своєрідні історико-літературні твори, в яких поряд з історичними даними містилися різноманітні фольклорні матеріали, народні оповідання, перекази, легенди тощо. Найвідомішими з них е літописи Самовидця, Г. Граб'янки, С. Величка.

Видатне явище в українській літературі другої пол. XVIII ст. — творчість мандрівного філософа, мислителя і просвітителя Г. Сковороди, життя і думи якого пройняті протестом проти кріпацтва, соціальної нерівності.

Багатьох відомих поетів виховала Києво-Могилянська академія. Це О. Митура, К. Сакович, К. Зіновіїв та ін.

У XVIII ст. розвинулася віршована сатирична література. Вона викривала несправедливість і хабарництво суддів, сваволю панів, пияцтво і зажерливість.

Велике значення для розвитку й поширення культури мало книгодрукування. Провідне місце посідали Галичина і Волинь, де воно зародилося наприкін. XVI — на поч. XVІІ ст. У Східній Україні книгодрукування виникло лише у другому десятиріччі XVII ст. Така послідовність відповідала тодішнім історичним умовам життя і боротьби українського народу за соціальне й національне визволення. Вже в другій пол. XVII ст. в Україні діяло 11 друкарень: у Києві, Львові, Новгороді-Сіверському, Чернігові та інших містах. У XVIII ст. друкарні виникають у різних містах України — Кременчуку, Катеринославі, Миколаєві, Житомирі, Тульчині та ін. Проте царський уряд, здійснюючи насильницьку русифікацію, чинив усілякі перешкоди книговидавничій справі, зокрема в галузі друкування богословських та цивільних видань українською мовою. Офіційні документи також треба було писати російською мовою. Розвиток книговидавничої справи українською мовою поступово припинився.

Фундатором першої в Києві друкарні називають Є. Плетенецького, який за дорученням митрополита П. Могили керував нею в Печерській лаврі. Новий період в історії київського книгодрукування, пов'язаний з іменем І. Гізеля, який, очолював Лавру та її друкарню понад чверть століття (1656—1683). У 1669 р. лаврська друкарня видала пам'ятку епохи — "Ключ разуменія" І. Галятовського та "Постановленіє о вольностях войска Запорожского". Згодом вийшли друком славнозвісні "Києво-Печерський патерик" та "Синопсис".

Помітних успіхів досягла українська музична культура. Значний внесок у її розвиток зробили вихованці Київської академії — композитори В. Пікулицький, І. Рачинський, М. Березовський, А. Ведель. Значний вплив мала також творчість композитора Д. Бортнянського, якому належить багато творів духовної і світської музики.

Віковічна мудрість народу, його соціальні переконання, морально-етичні та художні принципи відображалися у кращих зразках української народнопоетичної творчості — піснях, думах, баладах.

На останню третину XVII — першу пол. XVIII ст. припадає розквіт українського театру, що ґрунтувався на шкільній драмі й був пов'язаний з діяльністю Києво-Могилянської колегії. Тут написані українською мовою і поставлені багатоактні драми великоднього і різдвяного циклів, історичної тематики, інтермедії — гумористичні сценки, які грали в антрактах. Серед найвідоміших шкільних драм слід назвати "Олексій, чоловік Божий" невідомого автора, "Воскресіння мертвих" Г. Кониського, різдвяні й великодні шкільні драми М. Довгалевського та ін.

З XVII ст. в Україні побутувала народна драма ("Цар Ірод", "Коза", "Маланка", "Трон"), діяв народний ляльковий театр — вертеп.

Нанрикін. XVIII ст. в Україні виникають професійні театральні трупи. У 1778 р. у Львові відкрили перше постійне театральне приміщення. Перша професійна театральна трупа в Україні — Харківський вільний театр — виникла у 1789 р. Крім того, в садибах великих землевласників існували домашні аматорські театри.

Розвивалися на місцевій, самобутній народній основі архітектура та будівництво. Українські архітектори запозичували й творчо застосовували прийоми стилю бароко, для якого характерними були декоративна пишність, вигадливість, мальовничість. Українська барокова архітектура виразно проглядається у таких будівлях XVIII ст., як Покровський собор у Переяславі-Хмельницькому, Покровська церква в Києві, Ковнірівський корпус Києво-Печерської лаври та ін. Постав ряд ансамблів — Почаївська лавра, колегіум у Кременці архітектора П. Гжицького, собор св. Юра у Львові архітектора Б. Меретина, що позначені рисами пізнього бароко.

З кін. ХУНТ ст. архітектура розвивалася в стилі класицизму, що поєднував геометричну чіткість і раціональність з античністю. Провідне місце тоді посіло містобудування. За розробленими планами будували нові міста, торгові й військові порти на Чорному морі — Херсон, Севастополь, Миколаїв, Одесу.

В образотворчому мистецтві другої пол. XVІ — ХVІІІ ст. відображалися патріотизм і гуманізм українського народу, його суспільні, естетичні ідеали, піднесення національної свідомості. В художніх пам'ятках цього періоду барокова декоративність поєднувалася з реалістичним зображенням світу та національними традиціями.

Одним із найпопулярніших жанрів мистецтва XVII ст. став портрет. Залежно від призначення його створювали за різними композиційними схемами. Портрети малювали з натури або посмертно.

Велику роль у збагаченні української культури відіграв іконопис. Зокрема, славилася діяльність іконописної майстерні Києво-Печерської лаври.

В одному стилістичному напрямі з малярством розвивалася й скульптура. Нею оздоблювали споруди, зокрема Успенську церкву у Львові, будинки багатьох феодалів і заможних міщан.

З життям і побутом українського народу нерозривно пов'язане декоративно-ужиткове мистецтво — один з важливих видів художньої культури. Досить високим був рівень народних промислів, які продовжували реалістичні традиції минулого, розвивали такі види мистецтва, як художнє ткацтво, вишивка, кераміка, художнє різьблення, народний розпис.

Формування індустріального суспільства в Україні супроводжувалося складною боротьбою різних суспільно-політичних течій, тенденцій, появою зденаціоналізованих українських підприємців та інтелігенції, які допомагали російським колонізаторам визискувати український народ. За таких умов передова література, освіта стають засобом ідейно-політичної боротьби, важливим чинником пробудження та розвитку соціальної і національної свідомості.