Козацькі вожді України - Сушинський Богдан - Григорій Чорний, гетьман запорізького козацтва.

Вперше Григорій (Грицько) Чорний примусив заговорити про себе ще навесні 1624 року, під час морського походу до Константинополя. Тоді він був не гетьманом, а, мабуть, тільки кошовим отаманом чи просто наказним, обраним для керівництва походом. Суть не в цьому. Головне, що до столиці Туреччини вирушила флотилія з 102 чайок! Правда, коли згадати, що екіпаж кожної такої чайки складався приблизно з 60 мореплавців, то стає зрозуміло, що козаків було не так вже й багато. Але кількість суден справляла враження. Так ось, під командуванням флотоводця Григорія Чорного козаки зуміли прорвати сильну морську блокаду, що її турецький флот улаштував ще на виході. Турки мали близько 330 великих і малих суден. І вся ця "непереможна армада чатувала на козаків поблизу Дніпровського лиману. Інший отаман міг би сказати: * Мабуть, невчасно вирядились ми на весілля", - і повернути назад, ближче до Січі, до острівців та плавнів, поміж яких козаки почувалися, мов за надійними мурами. Але Чорного зачепило за живе: " Хто тут, зрештою, господар?! Турки чи ми?".

Поки передовий загін чайок, обстрілюючи турецькі кораблі з легких гармат та рушниць, нав'язував їм бій, не цураючись подекуди й абордажу, інші чайки проривалися між ними у відкрите море. Зрозумівши, що блокада не вдалася, османи спробували погнатися за козаками. Бої точилися кілька діб. Але, тримаючись ближче до берега, куди суднам з більшою осадкою було зась, козаки, не відхиляючись від свого курсу, поцілили з гармат і потопили ще кілька ворожих кораблів, а потім, темної безвітряної ночі, добре налягли на весла (вітрила на турецьких щоглах висіли шматтям) і розтанули в морі.

Невідомо, чи того разу українська флотилія досягла Константинополя" але турецьке узбережжя протягом якогось часу ціпеніло од жаху. Сама ж морська битва, про яку мовилось вище, стала набутком історії. Історії українського флоту, якого - з доброго почину російської пропаганди - "не існувало".

По-справжньому на політичну арену Г. Чорний вийшов після загибелі гетьмана Михайла Дорошенка (1628 р.). Сталося це за непростих обставин. Козаки, які ходили з Дорошенком у Крим на допомогу ханові і втратили свого гетьмана в бою, обрали собі нового ватажка - Тараса Трясила. Він, майбутній вождь повстання проти польського панування, ненавидячи Польщу, досить-таки заповзятливо додержувався проросійської лінії. І це теж мало тішило багатьох козаків.

Та поки хлопці добувалися з новим гетьманом до Січі, там уже господарював інший гетьман - Григорій Чорний. І тримався він пропольської орієнтації. Кожен з гетьманів мав свої переваги. Г. Чорний улаштував собі ставку в Черкасах, отже, міг важити на підтримку городового козацтва, населення, а головне - поляків. Зате Трясило базувався на Січі, де, за уявленням козацтва, й повинен перебувати справжній гетьман.

До речі, за час свого нетривалого володарювання Г. Чорний організував похід у Крим. Було це в листопаді 1628 року, тобто пізньої осені. З цієї причини, не маючи теплого одягу, частина козаків од походу відмовилась. А ті, що все ж таки пішли за Чорним, зазнали поразки під Перекопом.

За даними В. Сергійчука (дослідження "Іменем війська Запорозького"), після цієї невдачі козаки нібито позбавили Г. Чорного булави. Та це лише одна з версій.

Певний час між гетьманами - Трясилом і Чорним - тривала "битва універсалів*. Тобто кожен з них розсилав по містечках свої Звернення (Універсали), доводячи, що його супротивник не має права на булаву, а до козаків підсилали агентів - переманювати на свій бік. Така ситуація невизначеності могла тривати роками і призвести до братовбивчої війни за булаву. Щоб не допустить цього, хтось мусив поступитися своїми амбіціями й ось тоді Трясило пустився на підступні хитрощі. Вийшовши з військом із Січі, він послав до Чорного гінця, в якому повідомив, що прагне переговорів. Водночас, пустив чутку, що не має наміру битися, а згоден передати булаву "справжньому гетьманові - Г. Чорному*. І Чорний повірив чуткам.

Не всі подробиці цієї невеселої, пов'язаної з підступництвом, історії нам відомі. Але суть полягала в тому, що, спровокувавши Г. Чорного на переговори, Трясило запросив його до себе і там убив. За іншою версією, Трясило підіслав до Чорного вірних собі запорожців, які схопили гетьмана, привезли до Трясила і перед його очима порубали.

Ось як цю подію замальовано, наприклад, у праці В. Голобуцького "Запорожское козачество": "В середині березня запорожці підійшли до Черкас. Зупинившись за кілька верст від міста, вони послали туди розвідників. Останні оточили вночі будинок Чорного, захопили його в ліжку і привезли до козацького табору. За скоєні злочини козацький суд присудив Чорного до смертної кари*. У даному випадку поява одноосібного лідера призвела і до загальної переорієнтації козацтва. Якщо досі прихильники Чорного були націлені на співпрацю з польським урядом і на захист південних кордонів, то тепер вони налаштовувалися на чергове антипольське повстання. Ну а щодо способу вбивства гетьмана Г. Чорного...

Підступність ніколи не була виявом лицарства. Та коли йшлося про булаву гетьмана, про лицарство, на жаль, забували. Втім, якщо Чорного справді захопила розвідка, то будемо вважати, що йдеться не про підступництво, а про бойову операцію. Але так чи так, а гетьман Г. Чорний загинув. І це дало змогу Тарасові Трясилу проголосити себе гетьманом України.