Козацькі вожді України Т.2 - Сушинський Богдан - Павло Тетеря, гетьман Правобережної України.

Так уже склалося, що після смерті Богдана Хмельницького, боротьба за гетьманську булаву розгорнулася здебільшого між його родичами: зятями Іваном Нечаєм і Павлом Тетерею; шуряками Якимом Сомком і Василем Золотаренком, а також Іваном Виговським, рідний брат якого, Данило, теж був зятем Б. Хмельницького. Кожен з них вважав, що родинні зв'язки з великим гетьманом та заслуги в часи Визвольної війни дають їм право на гетьманство. А терпів від цих чварів, що невдовзі вийшли й поза межі родини, український народ.

Як уже мовлено, одним з претендентів був Павло Тетеря (р. н. невід.-помер 1670). Справжнє прізвище його - Морожковський. Походив зі шляхетського роду, що здавна сидів на Київщині, освіту здобував по уніатських навчальних закладах, а кар'єру починав судовим урядовцем. Можливо, він так і зостався б чиновником, якби не повстання Б. Хмельницького. Приєднавшись до повстанців, Павло Тетеря досить швидко здобув собі авторитет завдяки своїй ученості та хоробрості. Зокрема, добре показав себе в поході Тимоша Хмельницького на Молдову влітку 1653 року. Мав уже ранг полковника переяславського.

Зрікаючись 1663 року булави, гетьман Юрій Хмельницький передав усю владу на Правобережжі саме Павлові Тетері, вважаючи, що тільки він здатний повести далі справу його батька, Богдана. Тетеря знав, що таким способом передана влада є владою тільки наказного гетьмана. А він хотів гетьманства справжнього. Тож невдовзі скликав раду старшини, яка б легітимувала його.

Чи виправдала Рада сподівання Тетері?

Історик Микола Аркас так змальовує ситуацію:

"Охочих до булави з'явилося двоє - обидва зяті Богдана: Павло Тетеря та Іван Нечай. Дехто з старшин намагався настановити на гетьмана Виговського, але Павло Тетеря щедро сипав жінчині гроші і підкупством тим переважив своїх супротивників. Його таки обрали гетьманом, хоч козацтво добре знало і не любило його".

Ну, якими бувають повороти виборчих кампаній, ми з вами теж знаємо. Методи Павла Тетері нас не шокують. Інша річ, що, діставши булаву, Тетеря негайно почав налагоджувати зв'язки з польським королем, щоб разом протистояти Росії, а згодом приєднати під свою булаву та до Польщі й Лівобережну Україну.

Такі плани подобались далеко не всім полковникам Правобережжя. Один з них, полковник паволоцький, Іван Попович, навіть підняв повстання проти поляків, а отже - й проти гетьмана Тетері. Маючи підтримку лівобережного гетьмана Сомка, цей полковник почав громити деякі польські гарнізони та окремі загони. Проте в бою під Паволоччю зазнав поразки й потрапив у полон. Причому Іван Попович здався в полон разом з п'ятнадцятьма своїми офіцерами, аби врятувати своє рідне місто від облоги та руйнування. За наказом Тетері, його розстріляли. Зате дуже припала до душі ідея гетьмана про приєднання Лівобережної України Янові-Казимиру. Особливо втішило королівське серце те, що в своїх листах Тетеря називає Україну "провінцією Польщі*" Це й спровокувало короля на похід проти гетьмана Лівобережної України. На початку жовтня польські війська підійшли до Білої Церкви і з'єдналися там з військами Тетері. Утворилась чимала армія. Вона рушила на Лівобережну Україну, маючи намір захопити її столицю Глухів. І тут надійшла тривожна чутка: на Правобережжі знову - вже вдруге - рветься до влади Іван Виговський.

Як твердить одна з версій, воювати з ним Тетеря не збирався. Запросив лише до Білої Церкви на переговори. Спільної мови вони не знайшли, а що сталося потім, ми вже знаємо: Виговського заарештували і стратили.

Але на цьому Тетеря не заспокоївся, бо згадав, що на Правобережжі є ще один надзвичайно небезпечний претендент на булаву - полковник вінницький Іван Богун.

По смерті Б. Хмельницького, цей уславлений, просто-таки легендарний полководець, не погодившись на Переяславський договір, певний час тримавсь у затінку. Але тепер командував військами, що діяли разом з поляками, і знову демонстрував свої воєначальницькі здібності. Мав також величезний авторитет серед козаків, особливо серед старої гвардії, що воювала ще з Хмельницьким. Одне слово, Павло Тетеря вирішив позбутися такого небезпечного суперника. Як? Та з допомогою доносу. Написав польському королю, що наказний гетьман Богун - зрадник. Якихось переконливих доказів цього не навів. Але відома формула - "існує підозра" - була в ужитку вже віддавна...

її полякам вистачило. Вони вже давно шукали нагоди, щоб розправитися з ненависним полковником, який стільки крові шляхетської виточив за часів Хмельницького. Недовго думаючи, поляки Богуна розстріляли. А заодно взяли під варту і Юрія Хмельницького: на якого Тетеря теж написав не менш "переконливого" доноса.

Отак, тільки з допомогою пера та наклепу, і прокладав собі Павло Тетеря шлях до абсолютної влади на Україні під протекторатом польського короля. Та впевнено почувався лише доти, поки цей король перебував з армією в Україні. Щойно ж повернувся до Польщі - кілька полковників (і серед них Іван Сірко) підняли проти нього повстання.

Найжахливішим для Тетері було те, що проти нього виступили запорожці. Ніхто з відомих козацьких офіцерів не міг подарувати йому наклепу на Богуна!

Одне слово, Тетеря відчув, що довго йому на тестевому місці не всидіти. Не бажаючи випробовувати долю, він проголосив полковника Уманського Михайла Ханенка наказним гетьманом, породивши в такий спосіб ще одного цілком законного та реального претендента на булаву "гетьмана України по обидва боки Дніпра". А сам подався до Польщі, не забувши прихопити при цьому весь військовий скарб та гетьманські клейноди, а також державний архів. Той факт, що клейноди Ханенкові Тетеря не передав, свідчить, що він ще мав намір повернути собі владу. Там він пригадав, що в його жилах тече польська кров, і прийняв католицтво. Щоб забезпечити йому гідне існування, король призначив П. Тетерю старостою брацлавським, ніжинським та чигиринським. Одначе староство це було суто умовним, оскільки реально владарювати на згаданих територіях Тетеря не міг. До того ж, з'ясувалося, що поки він запобігав ласки в Польщі, в Україні його маєтки опинилися в руках кількох польських аристократів. Тетеря спробував був із ними судитися. Безуспішно. Тоді почав обивати пороги канцелярій короля, канцлера, інших можновладців. Та їм не бракувало клопоту й без колишнього гетьмана Правобережної України, який вже не становив для Польщі жодної цінності.

Останні відомості про нього маємо з Ясс та Андріанополя. Тут, на території, що підлягала Туреччині, Павло Тетеря, цей непогамовний інтриган, хотів спровокувати конфлікт між турками й поляками — на помсту полякам за свої кривди. З цього нічого не вийшло. Десь у тих краях, наприкінці 1670 року, він і помер.

Ні, не щастило численній рідні, справжньому кланові Богдана Хмельницького в боротьбі за гетьманську булаву. Ідея монаршої спадковості в Україні падала на важкий і кривавий грунт.