Козацькі вожді України Т.2 - Сушинський Богдан - Федір Бучинський, кошовий отаман Усть-Дунайського козацького віська.

Федір (Лома) Ьучинськии (р.н. і р.см. невід.) належав до старшинського корпусу задунайського козацтва. Коли російська армія, а разом із нею — українські козаки, котрі служили під прапором імператора Олександра І, наблизилися до Дунаю, він, серед перших, почав гуртувати козаків, підбиваючи їх на перехід до росіян. Повіривши запевненням "відкритого запрошувального листа", якого переправили на правий берег Дунаю агенти генерала Міхельсона, він, спільно з отаманом І. Губою, посадовив на човни близько 500 козаків і таємно від турок переправився з ними на лівобережжя, в район Кілії.

Росіяни, як уже відомо, прийняли цей загін досить приязно. Всім старшинам були присвоєні офіцерські звання. Тож можна припустити, що й Бучинського, так само, як І. Губу та Т, Гайдабуру, теж було возведено в чин хорунжого. Перебуваючи під командуванням кошового отамана Івана Підлесецького, Ф. Бучинський брав участь у битві під Ізмаїлом (березень 1807), а згодом - в облозі Ізмаїльської фортеці. Він допомагав формувати Усть-Дунайське козацтво, агітував задунайців переходити на бік російських військ. Був серед тих старшин, котрі супроводжували й охороняли російську флотилію, проводячи ЇЇ через Кілійське гирло до Кілії й далі, під Ізмаїл. Висаджувався з десантниками на захоплені турками дунайські острови.

Відомо, що кошові отамани Усть-Дунайського козацтва не обиралися козаками, а призначалися російським воєнним командуванням та адміністрацією краю. Безпосереднім шефом цього козацького війська був генерал-майор російської армії, начальник Галацького гарнізону (військового загону) П. Колюбакін. Напевне, Ф. Бучинський чудово зарекомендував себе у боях і не викликав сумнівів у Колюбакіна та в командуючого Молдавською армією І. Міхельсона, оскільки навесні 1807 року (Усть-Дунайське військо було сформоване в лютому 1807) його призначають кошовим отаманом, замінивши І. Підлесецького, який, через своє зверхнє ставлення до козацтва та постійні конфлікти з козаками і старшиною, вже не влаштовував ні російське командування, ні бунтівливих підлеглих.

І склалося так, що Ф. Бучинський став останнім кошовим отаманом Усть-Дунайського війська. Виконуючи наказ імператора Олександра І про розформування козацтва, він співпрацював разом з комісією (а точніше, з каральною експедицією) генерала І. Никориці, котра, розглядаючи справу кожного козака, визначала, кого з них належить арештувати і відправити в поміщицький маєток, з якого він утік, а кого - якщо він із задунайських козаків - переселити на Кубань. Сам Ф. Бучинський, як відомо, належав до задунайських, отож долю його було вирішено.

"1807 p., лютого 20. Генералом Міхельсоном, - читаємо в "Довідковій книжці Імператорської Головної квартири", - із запорожців-утікачів, що жили в гирлі Дунаю, відомих під назвою "буджацьких", сформовано військо і назване Усть-Дунайським.

1807. Грудень 5. Військо це, як окреме, було ліквідоване і перетворене на Усть-Дунайських і Буджацьких "поселених козаків".1

Зауважу, що в деяких джерелах козаків з буджацьких поселень називають Усть-Буджацьким військом. "З тих козаків. - скупо відтворює таку ж скупу історію цього козацтва Микола Аркас, - склалося Усть-Буджацьке військо, котре після війни було скасоване, і частину його, а з ним і військові клейноди, корогву, печать, бунчук і пернач одпроваджено у Чорномор'я, а другу повернено у казенних поселян і оселено в Бессарабії". Ну, говорячи про Чорномор'я, історик, очевидно, мав на увазі Кубань, бо саме там усі ці клейноди зрештою й виявилися. А ось щодо терміну "Усть-Буджацьке військо"... Гадаю, що "Довідкова книжка Імператорської Головної квартири" точніша; це були "поселені козаки", які залучалися до війська. І потім "Усть-...можна вживати лише стосовно ріки "Усть-Дунайське", "Усть-Дніпровське" тощо. Бо "устье" — це в російській мові означає "гирло". А "Буджак" - назва степового краю, а не ріки.

Як бачимо, російське командування не дуже дбало про відродження козацтва. Військо проіснувало всього рік.

Таким чином, виявилося, що Федір Бучинський брав участь й у формуванні козацтва, очолюючи його перший загін, і в ліквідації. Отож ім'я його навіки залишається в історії не лише Усть-Дунайського, але й усього українського козацтва. Незалежно від того, як сучасники та пізніші дослідники оцінювали період його командування-правління та властивості його характеру.

Як склалася особиста доля Ф. Бучинського - сказати важко. На мій погляд, цей бойовий отаман навряд чи забажав опинятися серед буджацьких козаків-поселенців. Цілком припускаю, що він виявився серед тих 15 тисяч "малоросійських козаків", котрих було "велено переселити на землі Чорноморського війська, з зарахуванням до нього".2 Тим паче, що на той час він уже перебував на службі в Російській армії, отже мав виконувати наказ.