Новітня історія країн Європи та Америки - Газін В.П. - Розділ 6. ВЕЛИКА БРИТАНІЯ

Наслідки війни для Англії. Внутрішня та зовнішня політика лейбористів

Друга світова війна стала для Англії тріумфом і трагедією. З одного боку, вона була в числі переможців, а з іншого, — перемога виявилася "пірровою". Країна втратила 25 % національного багатства, ЗО % торговельного флоту, зовнішній борг становив 3,335 млрд. ф. с. Послабилися зв'язки з колоніями. В 1947 р. експорт США у британські колонії на 70 % перевищував англійський.

Однак післявоєнна відбудова відбувалася досить швидко. Ріст виробництва дорівнював близько 6 % на рік. Уже в 1947 р. Англія досягла довоєнного рівня виробництва. її частка у промисловому виробництві капіталістичного світу становила 11,9 %. Цьому сприяло оновлення основного капіталу, значні військові витрати. Проте успіхи визначилися лише в нових галузях. А хронічний дефіцит платіжного балансу та часті фінансові кризи (1947, 1949, 1951 pp.) змусили уряд вдатися до системи державного регулювання економіки.

На виборах 1945 р. перемогла Лейбористська партія, яка налічувала тоді близько 3 млн. чол., причому 80 % чисельності партії припадало на її колективних членів — тред-юніони (профспілки). Лейбористи прийшли до влади під лозунгами націоналізації, житлового будівництва, відміни закону 1927 p., що обмежував профспілкову діяльність, збереження союзу з країнами антигітлерівської коаліції. У своїй пропагандистській діяльності лейбористи використали також популярний на той час лозунг переростання капіталізму в соціалізм через реформи. Прем'єр-міністром став К. Еттлі. А герой війни У. Черчілль — не тільки знаменитий, а й великий політик — з відходом у минуле часів "національної кризи" втратив посаду глави уряду. Чому так? Невдячність співвітчизників? Мабуть, головна причина крилася в тому, що англійці прагнули змін в економіці та політиці.

У 1945—1947 pp., виконуючи програму "Обличчям до майбутнього", лейбористи націоналізували Англійський банк, вугільну та газову промисловість, ряд електростанцій, окремі авіакомпанії. У 1950—1951 pp. були націоналізовані також сталеплавильні заводи. Власникам виплачено 2,5 млрд. ф. с. Часткова націоналізація, в основному сировинних галузей, відповідала лейбористській концепції демократичного соціалізму, яка передбачала існування змішаної приватно-державної економіки. Уже в 1949 р. лейбористи заявили, що "історична місія соціалізму завершена". її підсумком стали націоналізація та широке використання чинників державно-монополістичного капіталізму (ДМК).

Програма Лейбористської партії "Обличчям до майбутнього" частково була виконана. Характерним наслідком націоналізаторської діяльності лейбористів наприкінці 40-х років було те, що половина ВНП на початку 60-х років вироблялася державними підприємствами (в основному сировина, енергоносії, напівфабрикати, а виробництво готової продукції було справою приватного підприємництва). Також половина всіх капіталовкладень припадала на державу. У 1946 р. зусиллями лейбористів було скасовано закон 1927 p., урізано права палати лордів. Удалося бодай частково виконати обіцянки по житловому будівництву, розширити допомогу безробітним. Ці заходи у 1949 р. дещо підірвала девальвація фунта стерлінгів на 30,5 %.

Після Другої світової війни почався розпад Британської колоніальної імперії. Політика метрополії щодо визнання права колоній на незалежність існувала у двох вимірах. Якщо виявлялося, що ту чи іншу колонію не вдається втримати в існуючому стані, то надання території статусу домініона чи повної незалежності оголошувалося як акт милосердя та великодушності з боку британської корони. Так, у 1947 р. відбувся поділ на домініони Індостану (Індійський Союз та Пакистан), 1948 р. права домініона здобув Цейлон, незалежною стала Бірма. Тим часом в Африці (Уганда, Кенія, Золотий Берег, Нігерія), Азії (Малайя) англійці вдалися до застосування сили для збереження колоніальних володінь.

Водночас Англія намагалася повернутися до своєї традиційної політики на європейському континенті — ролі арбітра. Однак ситуація в Європі та світі змінилася настільки, що їй довелося визнати керівну роль США. Британія стала брати активну участь в усіх акціях та організаціях, що протидіяли комунізму. Велика Британія прийняла "план Маршалла" (1947), стала членом Західноєвропейського союзу (1948), НАТО (1949). Черчілль називав сталінізм варварством, що загрожувало Європі страшною катастрофою. Політична ситуація, що склалася у Європі і світі, змусила Велику Британію взяти участь у гонці озброєнь, переозброєнні Німеччини тощо.