Новітня історія країн Європи та Америки - Газін В.П. - На шляху до вирішення Ольстерської проблеми

Лейбористське реформаторство королівства виразилося у децентралізації, тобто поверненні (деволюції) центром владних повноважень на місця. Перші кроки у цьому напрямі зроблені в національних окраїнах. У Північній Ірландії вибори до Законодавчої асамблеї відбулися у червні 1998 р. У Шотландії та Уельсі — до місцевих парламентів — у травні 1999 р. У Шотландії та Ольстері парламент й асамблея наділялися широкими законодавчими повноваженнями (право "первинного законодавства") з питань охорони здоров'я, освіти, місцевого самоврядування, житлового та комунального господарства, риболовлі, спорту й мистецтв. Крім того, шотландський парламент може варіювати прибутковий податок у межах 3 % і відповідає за правопорядок (юридична система Шотландії традиційно автономна від англійської). Водночас асамблея Уельсу, курируючи багато які зі згаданих сфер, може регулювати їх за допомогою "вторинного законодавства", тобто в рамках загально британських органів. Таким чином, рівень наданої автономії неоднаковий.

Повноваження центру (парламенту королівства) поширюються лише на питання конституційного устрою З'єднаного королівства, зовнішньої політики, оборони, національної безпеки, фінансово-економічної системи, а також єдиний ринок товарів та послуг, соціальне забезпечення, радіотрансляцію, регулювання транспорту.

Центр позбавлений права вето на рішення місцевих органів, які приймаються у рамках їхньої компетенції. Співробітництво між виконавчими органами місцевих законодавчих органів з центральними регулюється спеціальними угодами ("конкордатами"). Координацію дій між центром і місцями здійснює Спільний комітет Міністрів, а владнання суперечок між ними — Таємна рада в Лондоні на чолі з монархом.

Таким чином, лейбористи, йдучи в ногу з часом, успішно вирішують питання, які вже давно заявили про себе.

Реформування державного устрою у демократичному напрямі торкнулося й палати лордів. У 1999 р. оприлюднено програму її поступової перебудови. Насамперед, спадкових лордів позбавлено низки пільг (права бути присутніми і голосувати на засіданнях палати й т. ін.). Таке право втратили й члени королівської сім'ї. Разом з тим, пери зберегли свої титули й дістали право балотуватися в палату громад, бути присяжними засідателями в судах.

На шляху до вирішення Ольстерської проблеми

Ольстерська проблема, що перетворилася на хронічну, могла створити серйозні перешкоди для лейбористів у здійсненні їхніх внутрішньополітичних заходів. Тому прийшовши до влади вони приділили особливу увагу врегулюванню проблеми Північної Ірландії. Цьому сприяли об'єктивні процеси, що розвивалися і закладали передумови розв'язання ольстерського конфлікту. Це, передусім, поява ірландсько-католицького середнього прошарку, для якого тероризм став серйозною перепоною у бізнесі, менеджменті, державних справах, до яких ірландці-католики дістали рівний з протестантами доступ.

Уже в квітні 1998 р. більшість політичних партій Ольстеру висловилися за мирне врегулювання конфлікту. У травні того ж року такий підхід схвалили на референдумі 94,4 % жителів Ольстеру. Через місяць було вибрано асамблею Ольстеру і створено уряд. Його очолив лідер юніоністської партії Девід Трімбл, котрий виступає за збереження території в складі Великої Британії. До складу уряду ввійшли також представники політичного крила ІРА — партії "Шин Фейн" (лідер Джеррі Адамс). Однак найбільшу активність при цьому виявили Тоні Блер і прем'єр-міністр Ірландської республіки Берті Ахерн. 2 грудня 1999 р. Лондон передав урядові, сформованому з католиків та протестантів, свої повноваження. За Лондоном залишилися податкова система і безпека. Північна Ірландія здобула автономію у сфері економічної і соціальної політики, у правових питаннях, у галузі охорони здоров'я, культури і сільського господарства. Заява про вирішення питання об'єднання Ольстеру з Ірландією шляхом волевиявлення населення (якщо проголосує більшість) була суто риторичною. Ірландська республіка того ж дня вилучила зі своєї

конституції статті 2 і 3 про включення Ольстеру до свого складу. Більша частина 15-тисячного британського військового контингенту виведена з Ольстеру. Проте залишилася проблема, яка не дає можливості стверджувати про остаточне врегулювання ольстерського питання. Йдеться про розпуск протестантських і католицьких воєнізованих формувань, насамперед ІРА. Проблема чи не найважча з огляду на необхідність тривалої ломки характерів, психології і стереотипів мислення багатьох і багатьох людей, які тривалий час звикли добувати для себе блага за допомогою зброї. Невдовзі це підтвердилось, й 11 лютого 2000 р. Лондон знову запровадив пряме правління в далекому від миру Ольстері.