Новітня історія країн Європи та Америки - Газін В.П. - Нова спроба врегулювання квебекськоі проблеми

Найважливішим завданням своєї внутрішньої політики уряд Малруні вважав зміцнення канадської федерації шляхом умиротворення Квебеку. Наслідком такої політики було підписання у травні 1987 р. на зустрічі з прем'єрами десяти канадських провінцій у Міч-Лейку угоди про приєднання Квебеку до конституції 1982 p., що означало завершення конституційної реформи. Одним із її наслідків було розширення прав провінцій. Зокрема, запроваджувалося право вето при зміні положень конституції, що стосувалося, насамперед, питань мови, культури та імміграції. Провінції дістали можливість брати участь у призначенні членів Верховного суду та сенаторів, що раніше було виключно прерогативою Оттави.

Угода визнавала Квебек як "особливе суспільство", передбачала деякі пільги для провінції у сфері фінансів та автономії. Проте виявилося, що угоду 1987 р. реалізувати непросто. Перші кроки у цьому напрямі призвели до загострення міжнаціональних конфліктів. Англомовна провінція Онтаріо відмовилася надавати муніципальні послуги французькою мовою, а Квебек протестував проти міграції у провінцію осіб, які не розмовляли французькою. Знову розгорнулися дискусії про майбутнє канадської нації з Квебеком у складі Канади. До того ж спроба ратифікувати угоду в парламенті у 1990 p. провалилася. Англо-канадці відреклися від неї, вважаючи, що протягом 25 років Квебеку й так було зроблено надто багато поступок з боку федерального уряду і провінція фактично домоглася особливого статусу. Проте самі квебекці вважали, що цього не досить. Боротьба між Оттавою і Квебеком щодо поділу повноважень та фінансів розгорілася з новою силою. Квебекська партія, яка з 1990 р. перебувала в опозиції, почала вимагати негайного проведення референдуму про незалежність Квебеку. Квебекці знову підняли проблему "особливого суспільства", вимагали надання провінції більшої автономії в питаннях мови та культури, імміграції, а також контролю над федеральними програмами розвитку і фінансування професійного навчання.

Вибори 1993 р. Повернення лібералів до влади

Спад в економіці, що розпочався у квітні 1990 p., збігся із загостренням внутріполітичної ситуації (виступ індійського племені моухок, яке відстоює свій суверенітет, загострення суперечностей між англо- та франко-канадцями). Погіршення економічної кон'юнктури змусило уряд Малруні вдатися до непопулярних заходів. Зменшувалися статті федерального бюджету, спрямовані на фінансування охорони здоров'я і вищої освіти, реформувалася система страхування з безробіття, суть якої звелася до урізування федеральних витрат на допомогу безробітним. Наслідком цих заходів було падіння популярності консерваторів та їхнього лідера. Торі змушені були маневрувати. У червні 1993 р. прем'єр-міністром стала Кім Кемпбелл, перша жінка-прем'єр в історії Канади.

Ліберали на чолі з Жаном Кретьєном, скориставшись складним становищем торі, розробили програму виведення країни з економічного застою. Запропонована ними програма вирішення економічних і соціальних проблем здобула підтримку широких верств населення. На виборах, що відбулися 25 жовтня 1993 p., канадці проголосували проти високого рівня безробіття, економічного спаду, непомірного дефіциту бюджету, неспроможності консерваторів примирити дві мовні громади — англофонів та франкофон і в — і тим самим зміцнити федерацію. Консерватори зазнали нищівної поразки. Із 152 мандатів, які вони мали в палаті громад, залишилося лише два. Ліберальна партія на чолі з Жаном Кретьєном здобула блискучу перемогу — 178 місць із 295. 59-річний лідер лібералів став двадцятим прем'єр-міністром Канади. Однак завойовані квебекськими сепаратистами (Квебекський блок) 54 мандати свідчили про наростання загрози для єдності канадської федерації. Вибори 1993 р. відобразили, таким чином, і відцентрові тенденції.