Новітня історія країн Європи та Америки - Газін В.П. - ЧИЛІ

ЧИЛІ

Сьогоднішню 15-мільйонну Чилі називають дзеркалом латиноамериканських реформ. А це означає, що успіхи чи не успіхи реформ у Чилі безпосередньо впливають на хід реформ в усіх країнах Латинської Америки. Чому так? У 90-х роках темпи зростання чилійської економіки становили в середньому 7,2 %. Навіть у складному 2001 р. приріст виробництва сягав 2,8 %. Чилійська економіка перебуває сьогодні в найкращому стані за показниками, за добре відпрацьованою системою регулювання. А за конкурентоздатністю товарів — посідає п'яте місце після Сінгапуру,

Гонконгу, Тайваню та Малайзії. До 1973 р. Чилі нічим особливим не вирізнялася серед інших країн субконтиненту. Банки, компанії з переробки міді та багато промислових підприємств були націоналізовані, ціни на 3200 найменувань товарів контролювала держава. Після фатального 1973 р. відбувся крутий поворот. Нині в ринковій економіці Чилі панує приватний сектор. Сама економіка є найбільш відкритою на всьому американському континенті, оскільки тарифних бар'єрів у ній менше, аніж у Канаді та США. Ростуть інвестиції в економіку та експорт товарів. Починаючи з 1990 р. чилійські компанії активно освоюють міжнародні ринки, експортуючи здебільшого високотехнологічну й капіталомістку продукцію. Якщо на початку 70-х років чилійський експорт становив 12 % валового продукту, то на середину 90-х років — 35 %. Держава всіляко заохочує експортерів. У 1985 р. створено Фонд сприяння експорту (ФСЕ). Чилійці по всьому світові шукали й знаходили ринки збуту для своїх товарів. Експорт зростав щорічно. Так у 1994—1995 pp. він збільшився на 38 %. У 1998 р. Чилі експортувала товарів і послуг на 18 млрд. дол. Активно включилися в експорт понад 5 тис. чилійських компаній, продукція яких вивозиться до 150 країн світу. Цьому значною мірою сприяє ефективна державна і приватна система підтримки національних експортерів. Навіть азійська криза 1997—1998 pp., котра завдала відчутних втрат зорієнтованій на експорт економіці Чилі, не припинила її експортних зусиль. У 2000—2001 pp. обсяг глобальної діяльності країни зріс на 27 %: збільшилася кількість місій, які опікуються пошуком ринків збуту товарів нових підприємств, розширилася й кількість країн, де вперше з'явилися чилійські товари. Чилі не чекає економічної допомоги, а шукає шляхи доступу на світові ринки. Про наслідки цих зусиль свідчать такі показники. Якщо в 1990 р. країна експортувала лососини (Чилі займає друге місце у світі за виробництвом цієї продукції) на 122 млн. дол., то в 2001 р. — на 969 млн. Таких прикладів можна навести безліч. 60 % ВВП залежить від зовнішньої торгівлі. Інвестиції, більшість яких закордонні, в 1993 р. становили близько 27 % ВВП. Рівень річної інфляції з 5005 % у 1974 р. зменшився до 12 % у 1993 р. Надходження до бюджету перевищували видатки, а рівень безробіття не перевищував 4 %. У першій половині 90-х років щорічний приріст виробництва становив 6 %, а в 1997 р. — 7,2 %. Частка ВВП надушу населення становила у 1996 р., якщо виходити з купівельної спроможності песо, 10,5 тис. дол. Економічні й соціальні успіхи Чилі підкріплені стабільною політичною і партійною системами.

Гідні уваги метаморфози відбулися з державною пенсійною системою. Вона також приватизована. Свої пенсійні внески робітники сплачують у приватні фірми і, виходячи на пенсію, отримують назад не тільки вкладені гроші, а й додаткову суму за інвестування (як результат капіталізації внеску). Означені фонди швидко зростають. На середину 90-х років вони контролювали 12,5 млрд. дол., що становило 35 % ВВП. Як і в економічно розвинутих країнах, у Чилі відбувався, таким чином, процес розпорошення національної власності, а самі чилійці ставали дрібними капіталістами, оскільки форма пенсійної системи надала мільйонам громадян можливість отримувати дивіденди у приватному секторі виробництва. У 1990 р. в умовах бідності проживало 40 % усіх чилійських сімей, у 2000 р. цей показник становив 20,6 %. Разом з тим Чилі зіткнулася з низкою проблем, як екологічних (спеціалізація на експорті природних ресурсів), так і соціальних (заборона розлучення та абортів), які набули політичного характеру й розкололи суспільство.

У березні 2000 р. президентом Чилі став Рікардо Лагос Ескобар — лідер "Об'єднання партій за демократію", яке перебуває при владі з 1990 р. Протягом 2001—2002 pp. у країні було прийнято низку законів, що стосуються, насамперед, соціальної політики і сфери трудових відносин: закон про створення Фонду страхування від безробіття, закон про реформу трудового законодавства, закон про боротьбу з ухиленням від сплати податків тощо. Була відмінена також смертна кара.

Процеси, що-відбуваються сьогодні в Чилі, свідчать про курс цієї країни на демократію та відхід від традиційної авторитарної системи, прагнення остаточно подолати спадщину Піночета.

9 січня 1992 р. Чилі визнала незалежність України, а 28 січня було досягнуто домовленості про встановлення дипломатичних відносин між обома країнами. Важливе значення для розбудови стосунків між нашими державами мав офіційний візит до Чилі (жовтень, 1995) президента України Л. Кучми та його переговори з президентом Чилі Е. Фреєм. Було підписано Угоду про сприяння та взаємний захист інвестицій і Протокол про співробітництво між міністерствами закордонних справ. Останнім часом політичне співробітництво доповнюється економічним. Обидві країни заінтересовані у співпраці в різних сферах економічної діяльності.