Новітня історія країн Європи та Америки - Газін В.П. - Становлення "реального соціалізму"

У лютому 1947 р. Законодавчий сейм ухвалив другий закон про амністію. В органи держбезпеки до кінця квітня з'явилося 59,5 тис. чоловік, а з тюрем було випущено 26,2 тис. в'язнів. Проте амністія не поширювалася на українське підпілля, жертвами якого в 1944— 1947 pp. стали 2,2 тис. чоловік, переважно солдатів і офіцерів Війська Польського, СБ та міліції. Серед них був і заступник міністра національної оборони генерал К. Сверчевський, який потрапив у засідку 27 березня 1947 р. Загибель генерала стала приводом для роздмухування антиукраїнської істерії. Через два дні на засіданні Політбюро ЦК ППР під головуванням В. Гомулки було ухвалено рішення про акцію "Вісла" — масове виселення українців з південно-східної частини Польщі (Посяння, Лемківщина, Холмщина та Підляшшя) та їх розміщення у західних і північних районах з таким розрахунком, щоб вони в кількісному відношенні становили не більше 10 % місцевого населення. Злочинна акція здійснювалася силами спеціально створеної оперативної групи "Вісла" чисельністю 20 тис. чоловік, якою командував генерал С. Моссор. Підрозділи Війська Польського, СБ оточували українські села, а їх мешканців силоміць заганяли до товарних вагонів і відправляли на нові місця проживання. Тих, кого підозрювали у зв'язках з УПА, відправляли спершу до концтабору Явожно — колишнього філіалу Освенціма. До їх числа входили уніатські і православні священики, мало не всі представники української інтелігенції. У період з травня 1947 по січень 1949 р. через Явожно пройшли 3936 чоловік, більш як 150 загинули від тортур і виснаження. Всього на нові землі було переселено понад 140 тис. чоловік, тобто майже вся українська громада Польщі.

Акція "Вісла" мала на меті не тільки розгром УПА, чисельність якої на території Польщі не перевищувала 2 тис. чоловік, а й передусім ліквідацію української національної меншини, її розчинення в польському середовищі. Виселення супроводжувалося цілеспрямованим розривом усіх форм українського національного життя. Декретом від 27 липня 1949 р. українців позбавили права на їхні залишені господарства, компенсувавши матеріальні витрати лише невеликою ділянкою землі" як правило, не найкращої. Останні 32 родини були виселені з етнічно українських земель у 1950 р.

Операція "Вісла" не викликала жодного протесту з боку польської громадськості. Лише у 1990 р. сенат Республіки Польща виступив із спеціальною заявою, в якій засудив акцію "Вісла" в моральному і політичному плані, а в 2002 р. президент Польщі О. Квасьнсвський висловив жаль з приводу переслідувань, яких зазнали українці.

Становлення "реального соціалізму"

Наприкінці 40-х років у Польщі утворився політичний режим тоталітарного типу з монопольною владою ПОРП. Узявши на озброєння сталінську модель соціалізму, керівництво правлячої партії намагалося силовими методами швидко вирішити всі складні проблеми перетворення суспільства.

Запозичення досвіду ВКП(б) призвело до ліквідації внутрішньопартійної демократії, почалися масові чистки, в ході яких члени партії проходили перевірку на лояльність. До 1954 р. з ПОРП було виключено 155 тис. чоловік. З кожним роком зростала агресивність пропаганди, почалась ідеологізація науки і культури, разом з критикою "гомулківщини" насаджувався культ Сталіна та його "вірного соратника" Берута.

Єдиною альтернативою офіційній державній ідеології залишалася католицька церква, що мала власну структуру та ієрархію, засоби масового впливу, інформаційну мережу, а найголовніше — власну ідеологію, що знаходила доволі широкий відгук у такій традиційно католицькій країні, як

Польща. Тому, розправившись з політичною і збройною опозицією, власті розпочали відкриту боротьбу з костьолом. Кульмінаційним актом антицерковної кампанії став урядовий декрет від 9 лютого 1953 p., згідно з яким внутрішнє життя церкви цілком підпорядковувалося світській владі. Водночас множилися фальсифіковані процеси над священиками. У вересні 1953 р. був заарештований і поміщений під нагляд у монастир у Команчі примас польської католицької церкви кардинал Стефан Вишенський. Урешті-решт під сильним тиском єпископат 7 грудня 1953 р. склав присягу на вірність ПНР.

Зміни в державному ладі і політичній системі країни закріпила Конституція, прийнята Законодавчим сеймом II липня 1952 р. Відповідно до нової конституції Польська Народна Республіка проголошувалася державою народної демократії, де влада належала трудящим міста і села, а політичну основу становили місцеві органи — ради народові та однопалатний сейм — вищий орган влади. Посада президента була замінена колегіальним органом — Державною радою, що обиралася з числа депутатів. Вищим виконавчим органом державної влади стала Рада міністрів, функції якої чітко не регламентувались. На виборах до сейму в жовтні 1952 р. під керівництвом ПОРП знову "переміг" Національний фронт, який продовжував символізувати демократію. Крім комуністів, до нього входили прокомуністична Об'єднана селянська та Демократична партії.

"Радянізація" суспільно-політичного життя Польщі супроводжувалася зростаючою політичною та економічною залежністю від СРСР. Відкинувши в липні 1947 р. під тиском Москви умови "плану Маршалла", Польща через півтора роки стає членом РЕВ. її зростаюча внаслідок індустріалізації промисловість великою мірою залежала від поставок радянської сировини та устаткування, а виготовлена продукція знаходила збут, головним чином, у СРСР і країнах народної демократії. На початок 1949 р. був завершений процес підписання договорів про дружбу, взаємну допомогу і співробітництво з цими країнами, а в липні 1950 р. Польща підписала договір з НДР про делімітацію польсько-німецького кордону по Одеру — Нейсе.

В економічній сфері Польша також цілком копіювала радянський досвід і будувала свою економіку за вказівками Москви, а не виходячи з внутрішніх потреб і можливостей. Перехід до форсування темпів соціалістичного будівництва знайшов відбиток у шестирічному плані соціально-економічного розвитку країни на 1950—1955 pp. Передбачалося будівництво 1425 великих підприємств, проведення докорінних змін у структурі власності, галузевій структурі і розподілі національного доходу, який мав зрости на 212 %. Порівняно високий рівень видобутку кам'яного вугілля — головного предмету експорту — в поєднанні з наміченими темпами розвитку виробництва електроенергії та металургії мав забезпечити створення сучасного машинобудування і низки нових галузей промисловості — хімічної, кольорової металургії, автомобілебудування та ін. У галузі сільського господарства передбачалося кооперування щонайменше чверті селянських господарств і збільшення виробництва на 63 %.

Після смерті Й. Сталіна IX пленум ЦК ПОРП, скликаний у жовтні 1953 p., вніс корективи до економічного курсу правлячої партії: були дещо знижені темпи розвитку промисловості і насамперед галузей, що працювали на оборону, акцент переносився на збільшення виробництва товарів широкого вжитку, розвиток сільського господарства і підвищення життєвого рівня населення. II з'їзд ПОРП (березень 1954 р.) висунув завдання упродовж двох останніх років шестиріч к и розгорнути "велику битву за піднесення сільського господарства". Утім, кооперування села загальмувалося. Повсюдне використання методів адміністрування і примусу компрометували саму ідею колективної праці в очах селян, які вперто не бажали добровільно розлучатися зі своїми наділами. Незважаючи на спроби форсування організації виробничих кооперативів, наслідки цих зусиль були досить скромними і суттєво не вплинули на характер аграрних відносин на селі. На кінець 1955 р. в країні існувало близько 10 тис. кооперативів, що об'єднували 205 тис. господарств, яким належало 9,2 % загальної площі сільськогосподарських угідь. Повільно зростала і чисельність державних сільських господарств (ДСГ): з 1950 по 1955 р. їхня кількість збільшилася з 5679 до 6165. Обробляючи в 1955 р. 12,6 % сільськогосподарських угідь, вони давали 11 % валової продукції сільського господарства. Таким чином, сільське господарство, як і раніше, запишалося дрібновласницьким, базувалося на дрібних і середніх одноосібних господарствах. Рівень їх товарності й агротехнічної оснащеності зростав дуже повільно.

Загалом, шестирічний план не був виконаний за всіма основними показниками. Зростання національного доходу було нижчим на 38 % передбачуваного, реальна заробітна плата — на 36 %, постачання продовольством — на 20 %. Такі результати не могли задовольнити суспільство, в тому числі й робітничий клас, який доклав чимало зусиль для виконання шестирічки. Водночас незаперечним фактом було перетворення Польщі з аграрно-промислової на промислово-аграрну країну. Виникли нові індустріальні центри в Люблінському, Жешувському, Келецькому, Краківському та інших воєводствах. У 1950—1955 pp. було збудовано понад 500 великих промислових об'єктів. Одночасно з індустріалізацією країни тривало освоєння західних і північних земель, велася робота щодо закріплення на них осіб польського і українського походження, адаптації на цих землях мільйонів переселенців. З іншого боку, в роки шестирічки були зруйновані підвалини ринкового господарства й остаточно сформувалася адміністративно-командна система управління економікою.