Новітня історія країн Європи та Америки - Газін В.П. - Російсько-українські відносини

Відносини Росії з Україною у 90-х роках розвивались досить непросто. На них негативно позначився тягар багатьох проблем, що дісталися у спадщину від СРСР: питання правонаступництва, проблема ядерного роззброєння, територіальні претензії, економічна співпраця, інформаційний простір, російськомовний чинник та ін. До 1997 р. двосторонні українсько-російські відносини регулювалися Договором про основи відносин між двома країнами від 19 листопада 1990 p., а відсутність повноцінного широкомасштабного політичного договору між двома країнами в цей період давалася взнаки при вирішенні багатьох проблем і питань. І хоча на той час договірна база двосторонніх відносин складалася з більш як 140 міжурядових і галузевих угод, рівень державних взаємовідносин розвивався загалом надто нерівномірно. Подальшій активізації співробітництва, нарощуванню темпів ділового партнерства заважала зайва політизація відносин, зокрема щодо проблем Чорноморського флоту та статусу Севастополя.

Після проведення багатьох раундів переговорів державних делегацій України і РФ, 31 травня 1997 р. під час державного візиту президента Б. Єльцина до Києва було підписано Договір про дружбу, співробітництво й партнерство між Україною і Росією. Принципове значення у відносинах між обома країнами мало набуття чинності трьох базових угод по Чорноморському флоту, які забезпечували правові засади тимчасового перебування ЧФ РФ на території України

(підписані у травні 1997 p., набули чинності 16 липня 1999 р.). Важливою подією в українсько-російських стосунках став державний візит президента Л. Кучми до Росії (лютий — березень 1998 p.), під час якого, зокрема, відбулося підписання Програми довгострокового економічного співробітництва до 2007 р. Цей документ є основою для торговельно-економічних відносин між двома країнами. На завершальній стадії перебувають процес делімітації сухопутної частини міждержавного кордону та переговори щодо визначення правового статусу Азовського моря й Керченської протоки. Одним із перспективних напрямів українсько-російських стосунків є співробітництво на міжрегіональному рівні.

Високий рівень економічної взаємозалежності Росії і України, які ще донедавна були складовими єдиного економічного комплексу, як і значна залежність господарського комплексу України від імпорту окремих видів енергоносіїв та сировини з Росії, зумовлювали особливий характер українсько-російських економічних відносин. Проте, політика РФ щодо України у сфері зовнішньої торгівлі, починаючи з 1991 p., була надзвичайно жорсткою і далеко не завжди визначалась її економічними інтересами. Ключовим у цьому аспекті слід вважати питання про створення зони вільної торгівлі. На тлі тенденції до інтеграції в СНД у цілому й у двосторонніх відносинах країн — членів Співдружності протягом 11 років не вирішувалося питання навіть щодо подолання першого щабля цього процесу — зони вільної торгівлі (угоду про створення цієї зони укладено між Україною і РФ ще у 1994 p.). Проте РФ в односторонньому порядку вилучила з режиму вільної торгівлі всі найбільш важливі для України товари (енергоносії, сировину, кольорові метали, ліс тощо, всього до 300 видів товарів) і тим самим звела дію цієї угоди нанівець.

Росія також багато в чому залежала від України, яка постачала їй стратегічну сировину — марганець, титан, уран, хром, деякі унікальні для її стратегічних сил комплектуючі військової техніки та озброєнь тощо. Крім того, Україна виробляла запасні частини до діючого устаткування та техніки, напівфабрикати, комплектуючі для значної кількості підприємств Росії. Слід зазначити, що на межі XX—XXI ст. російський капітал значно активізувався на українському ринку. Так, під цілковитий контроль росіян перейшли всі НПЗ України, крім "Галичини", вся алюмінієва галузь, інші важливі промислові об'єкти в Україні.

Чільне місце в економічному співробітництві двох країн відводилося партнерству в паливно-енергетичному комплексі та формуванні транспортно-комунікацій них мереж. Йдеться, зокрема, про широкий спектр енергозабезпечення країн Європи шляхом участі в реконструкції та модернізації української газотранспортної системи. Першим кроком у цьому напрямі стала угода 2002 р. про створення міжнародного консорціуму з управління й розвитку газотранспортної системи України.

Отже, двостороннє співробітництво між обома країнами набуло стратегічного значення, проте Україна і Росія мали різні погляди щодо цілей і тактики цього партнерства. А тому можна передбачити, що в подальшому стратегія відносин між нашими країнами будуватиметься на основі спільних глобальних інтересів. Це насамперед інтеграція до системи світового господарства і, зокрема, до Європейського Союзу. Обидві держави прагнуть поглибити відносини з міжнародними економічними організаціями та фінансовими інституціями, в першу чергу — Світовим банком, СОТ, МВФ та ін.

Нині між Україною і Росією не існує нерозв'язаних політичних проблем. Необхідно лише знайти конкретні механізми створення сприятливих умов для наповнення українсько-російських відносин реальним економічним змістом.