Новітня історія країн Європи та Америки - Газін В.П. - Зміни у структурі найманої праці. Політика американських профспілок

Середина 50-х років для США — це період консервативної згоди. Неоліберали схилялися до консерватизму, а консерватори змістилися до центру з позицій "твердого індивідуалізму", що породило ідеологію та політику консенсусу. При цьому значний вплив на позицію демократів справила обстановка "холодної війни" у світі, а на позицію республіканців — об'єктивна необхідність створення системи державного регулювання. Обидві партії, як Демократична, так і Республіканська, вважали своїм головним завданням оберігати й зміцнювати американську економічну та політичну демократію й американську правову державу. Шукати якусь особливу різницю між обома провідними партіями США не слід. їхні позиції, їхні дії проявлялися в конкурсі, змаганні на виборах. Перемагає той, хто здобуває довір'я народу, той, хто в рамках американської демократії запропонує виборцю прийнятнішу й реальну програму. Проте і ті, й інші не вдаються, як правило, до пустопорожніх фраз і обіцянок. Демократія — це справедлива і сувора реальність, і забезпечується вона не менш точним і суворим законом.

У 1959 р. конгрес США відмінив закон Тафта — Хартлі й ухвалив "Закон про звітність та розкриття фактів у трудових колективах", авторами якого були Лендрам і Гріффін. Він передбачав суворіший контроль за діяльністю профспілок. Ще раніше, у 1954 p., прийнято "Закон про контроль над комуністичною діяльністю" Браунелла — Батлера, який встановлював ряд обмежень у діяльності комуністів.

Державне втручання в життя профспілок, зокрема заборона профспілкової діяльності комуністів, були наслідком не стільки страху американського суспільства перед комуністичною диктатурою (підстав для неї у США не було), скільки становленням тієї важливої регулюючої функції держави в соціальній сфері, яка, в цілому, благотворно впливала на все американське суспільство.

Зміни у структурі найманої праці. Політика американських профспілок

У 50-ті роки відбулися зміни у структурі працюючих. Чисельність працівників невиробничої сфери (включаючи "білі комірці") перевищила кількість зайнятих на виробництві, чому, безперечно, сприяли автоматизація виробничих процесів та розмах науково-технічного прогресу.

Важливим моментом американської консервативної згоди було об'єднання КВП і АФП (1955). Цьому сприяло нівелювання різниці в методах роботи та цільових установках обох великих профоб'єднань. Президентом об'єднання АФП-КВП став Джордж Міні, представник профспілки водопровідників. АФП-КВП — важливий рушій реформізму в США. Більшість державних реформ, спрямованих на підвищення рівня життя робітників та найбідніших верств населення, були здійснені під тиском цієї профспілкової федерації. Категорично відкидаючи ідею класової боротьби як згубну і руйнівну для суспільства, АФП-КВП пропагувала і пропагує ідею класового співробітництва, обстоює єдиний шлях, шо веде до добробуту та злагоди. До страйків, як засобу захисту інтересів працюючих, американські профспілки вдаються з великою обережністю і рідко, усвідомлюючи, якої шкоди вони завдають виробництву й добробуту суспільства. Якщо вони усе ж відбуваються, то мають суто економічний характер.

Зміни у зовнішній ПОЛІТИЦІ в період другого строку президентства Ейзенхауера

Середина і друга половина 50-х років у світі характеризувалися поворотом до мирного співіснування. Смерть диктатора Сталіна породила певні надії. До того ж небезпека ядерного конфлікту, його наслідків усвідомлювалася дедалі глибше. Сам Ейзенхауер доходив висновку, що ядерна війна — це палиця з двома кінцями, яка б'є також і того, в чиїх руках вона перебуває. Певним чином на ситуацію впливала також хрущовська відлига. Все це сприяло поліпшенню радянсько-американських стосунків. Однак ґрунт їх був дуже і дуже непевний. Радянський Союз, здійснивши деякі незначні модифікації своєї зовнішньої політики, не відмовився від ідеї нав'язування соціалізму усьому світові. США, зі свого боку, намагалися перешкодити цьому всіма можливими засобами. А тому переважання силової політики не зникло. Небезпека комунізму, вважали в США, залишається. Звідси активна участь США у створенні таких військово-політичних блоків, як СЕАТО (1954), Багдадський пакт (1955). Особливу увагу й зусилля США прикував до себе Близький Схід, де в 50-ті роки почалися серйозні розмежування і зрушення в суспільно-політичному розкладі сил у регіоні, надзвичайно багатому енергоносіями. Активна діяльність СРСР по залученню країн арабського світу на не капітал етичний шлях розвитку викликала протидію з боку США. У 1957 р. була оприлюднена доктрина Ейзенхауера. Суть її зводилася до того, що США брали на себе зобов'язання негайно надати допомогу будь-якій країні Близького Сходу, якщо для неї виникне загроза з боку держави, контрольованої комуністами. Саме згідно з цією доктриною Д. Ейзенхауер у 1958 р. направив американські війська до Лівану.

Певні зрушення в радянсько-американських стосунках другої половини 50-х років не знайшли і не могли знайти глибокого розвитку. Інцидент з польотом американського розвідувального літака над радянською територією 1 травня 1960 р. підтвердив це.