Основи охорони праці - Березуцький В.В. - 5.5.1. Система протипожежного захисту

Основними чинниками пожеж на виробництві є: порушення технологічного режиму роботи обладнання; несправність електроустаткування; погана підготовка обладнання до ремонту; самозаймання деяких матеріалів і речовин тощо.

Згідно з нормативними документами ймовірність виникнення пожежі або вибуху протягом року не має перевищувати 10е.

З метою досягнення нормативного рівня безпеки в Україні створено систему пожежної безпеки, яка включає:

• систему протипожежного захисту;

• систему передбачення пожежі;

• систему організаційно-технічних заходів.

Основним завданням системи пожежної безпеки є вирішення таких основних задач:

• попередження пожеж, вибухів, загорянь;

• локалізація осередків пожеж та вибухів;

• гасіння пожеж.

При цьому досягається захист людей та матеріальних цінностей, мінімізація збитків.

5.5.1. Система протипожежного захисту

Протипожежний захист промислових об'єктів забезпечується:

• правильним вибором необхідного ступеня вогнестійкості будівельних конструкцій; правильним об'ємно-планувальним рішенням будівель і споруд; розташуванням приміщень та виробництв з урахуванням вимог пожежної безпеки;

• улаштуванням протипожежних перепон у будівлях, системах вентиляції, опалювальних та кабельних комунікаціях;

• обмеженням витікання та розтікання горючої рідини під час пожежі;

• спорудженням протидимного захисту;

• забезпеченням евакуації людей;

• використанням засобів пожежної сигналізації, сповіщування та пожежогасіння;

• організацією пожежної охорони об'єкта;

• засобами, що забезпечують успішне розгортання тактичних дій гасіння пожежі.

1) Пожежна безпека будівель і приміщень. Вимоги щодо конструкційних та планувальних рішень промислових об'єктів, а також інші питання забезпечення їх вибухової та пожежної безпеки суттєво залежать від категорій приміщень і будівель за вибухопожежною та пожежною небезпекою.

Оцінка вибухо- та пожежонебезпеки приміщень і будівель виробничого та складського призначення проводиться залежно від кількості та властивостей речовин і матеріалів, що там містяться (використовуються), та з урахуванням особливостей технологічних процесів, розміщених у них виробництв.

Відомо два підходи до оцінки вибухо- та пожежонебезпеки приміщень і будівель: детермінаційний та ймовірнісний.

В основу детермінаційного підходу покладено категоріювання приміщень за вибухопожежною небезпекою, а ймовірнісний полягає у розрахунку імовірності досягнення певного рівня вибухо- та пожежонебезпеки. Перший підхід базується на таких нормативних документах: СНиП 2.09-85; СНиП 2.01.02-85; ОНТП 24-86; ПУЕ; другий - на ГОСТі 12.1.009-91 та ГОСТІ 12.1.010-76.

Детермінаційний підхід включає порівняно прості методи визначення категорій, має високий ступінь завершеності всіх елементів використовуваних методів та однозначність вирішення завдань категорій за їх допомогою, а також містить вибір відповідних заходів захисту, які регламентуються нормами щодо встановлених категорій.

Імовірнісний підхід є більш досконалим. Він ґрунтується на кількісній залежності між значеннями небезпечних факторів пожежі, матеріальними збитками та ймовірністю пожежі або вибуху з урахуванням ефективності захисних заходів.

Однак такі методи є досить складними і потребують детального вивчення кожного конкретного об'єкта та врахування всіх його особливостей. Тому в більшості випадків використовують детермінаційний підхід щодо оцінки вибухо- та пожежонебезпеки приміщень і будівель.

2) Визначення категорій приміщень за вибухопожежною та пожежною небезпекою. Методика визначення категорій приміщень та будівель за вибухопожежною та пожежною небезпекою регламентується ОНТП 24-86 (загальносоюзні норми технологічного проектування).

За вибухопожежною небезпекою приміщення й будівлі поділяють на п'ять категорій: А, Б, В, Г, Д (табл. 5.5).

Встановлення категорії приміщення необхідно виконувати шляхом послідовної перевірки належності приміщення до категорій, наведених у табл. 5.5, від найвищої (А) до найнижчої (Д).

Відповідно до ОНТП 24-86 будівля належить до категорії А, якщо в ній сумарна площа приміщень категорії А перевищує 5% площі всіх приміщень або 200 м².

Будівля належить до категорії Б, якщо одночасно виконуються дві умови:

1) будівля не належить до категорії А;

2) сумарна площа приміщень категорій А та Б перевищує 5% сумарної площі всіх приміщень або 200 м².

До категорії В належать ті будівлі, для яких одночасно виконуються дві умови:

1) будівля не належить до категорій А, Б;

2) сумарна площа приміщень категорій А, Б та В перевищує 5% сумарної площі всіх приміщень.

Таблиця 5.5. Характеристика категорій приміщень і будівель за вибухопожежною та пожежною небезпекою

Відповідно до ОНТП 24-86 будівля належить до категорії А, якщо в ній сумарна площа приміщень категорії А перевищує 5% площі всіх приміщень або 200 м².

Будівля належить до категорії Б, якщо одночасно виконуються дві умови:

1) будівля не належить до категорії А;

2) сумарна площа приміщень категорій А та Б перевищує 5% сумарної площі всіх приміщень або 200 м².

До категорії В належать ті будівлі, для яких одночасно виконуються дві умови:

1) будівля не належить до категорій А, Б;

2) сумарна площа приміщень категорій А, Б та В перевищує 5% сумарної площі всіх приміщень.

Будівля належить до категорії Г, якщо одночасно виконуються дві умови:

1) будівля не належить до категорій А, Б чи В;

2) сумарна площа приміщень категорій А, Б, В та Г перевищує 5% сумарної площі всіх приміщень.

Якщо будівля не належить до категорій А, Б, В чи Г, значить категорія цієї будівлі може бути визначена як Д.

Допускається понижувати категорію будівлі на один ступінь, якщо сумарна площа приміщень вищих категорій не перевищує 25% сумарної площі всіх приміщень (але не більше визначеної нормативним документом) і в цих приміщеннях обладнані установки автоматичного пожежогасіння.

3) Класифікація вибухо- та пожежонебезпечних приміщень і будівель. Основним профілактичним заходом щодо попередження пожеж і вибухів від електрообладнання є правильний вибір та експлуатація такого обладнання у вибухо- та пожежонебезпечних приміщеннях. Згідно з ДНАОП 0.00-1.32-01 "Правилами улаштування електропри-строїв" (ПУЕ) приміщення поділяються на вибухонебезпечні (0,1, 2, 20, 21, 22) та пожежонебезпечні (П-І, П-П, П-Па, П-ІІІ) зони.

Вибухонебезпечна зона — це простір, у якому є або можуть утворюватися вибухонебезпечні суміші.

Пожежонебезпечна зона — це простір, у якому можуть перебувати горючі речовини як при нормальному технологічному процесі, так і при його порушеннях.

Вибухонебезпечні зони класу 0 - зони приміщень, у яких виділяються горючі гази й пара у такій кількості й які мають такі властивості, що можуть утворювати з повітрям або іншими окислювачами вибухонебезпечні суміші за нормальних умов роботи.

Вибухонебезпечні зони класу 1 - зони приміщень, у яких вибухонебезпечні концентрації газів та парів можливі тільки в результаті аварій або несправностей.

Вибухонебезпечні зони класу 2 - такі самі зони, як і зони класу 1, але які мають одну з таких особливостей:

• горючі гази мають високу нижню межу поширення (до 15% та більше) полум'я та різкий запах;

• за умовами технологічного процесу вимагається утворення вибухонебезпечної суміші в об'ємі, що не перевищує 5% загального об'єму приміщення (зони);

• горючі гази та рідини наявні у невеликих кількостях, а робота з ними проводиться без використання відкритого полум'я.

Вибухонебезпечні зони класу 20 - зони із зовнішніми пристроями, що містять горючі гази або легкозаймисті рідини (ЛЗР).

Вибухонебезпечні зони класу 21 - зони приміщень, у яких можливе утворення вибухонебезпечних концентрацій пилу або волокон з повітрям чи іншим окислювачем за нормальних умов роботи.

Вибухонебезпечні зони класу 22 - зони, аналогічні зонам класу 21, у яких вибухонебезпечні концентрації пилу та волокон можуть утворюватися тільки в результаті аварій та несправностей.

Клас П-І - зони приміщень, у яких застосовуються або зберігаються горючі рідини з температурою спалаху вище 6ГС.

Клас П-ІІ - зони приміщень, у яких виділяються горючі пил або волокна з нижньою концентраційною межею поширення полум'я понад 65 г/м³ до об'єму повітря.

Клас П-ІІа - зони приміщень, у яких містяться тверді та волокнисті горючі речовини, нездатні переходити у завислий стан.

Клас П-ІІІ - зони, розміщені поза приміщеннями, у яких застосовуються або зберігаються горючі рідини, а також тверді горючі речовини.

Клас зони визначають технологи спільно з енергетиками проектної або експлуатаційної організації, виходячи з характеристик навколишнього середовища.

Залежно від класу вибухо- та пожежонебезпечних зон проводиться вибір електрообладнання, яке встановлюється у цих зонах.

Згідно з ПУЕ у пожежонебезпечних зонах установлюють електрообладнання закритого типу, внутрішній простір якого відокремлюється від зовнішнього середовища оболонкою. Апаратуру управління та захисту, світильники рекомендується застосовувати у пилонепроникному виконанні. Уся електропроводка повинна мати надійну ізоляцію.

У вибухонебезпечних зонах слід установлювати вибухонебезпечне обладнання, виготовлене згідно з ГОСТом 12.2.020-76. Пускову апаратуру, магнітні пускачі для класів В-І та В-ІІ необхідно виносити за межі вибухонебезпечних зон. Проводка у вибухонебезпечних приміщеннях має бути прокладена у металевих трубах. Може використовуватися броньований кабель. Світильники для класів В-І, В-ІІ, В-ІІа мають бути вибухозахисного виконання.

4) Пожежна безпека будівель та споруд. Умови розвитку пожежі в будівлях та спорудах у багатьох випадках визначаються ступенем вогнестійкості окремих будівельних елементів.

Ступенем вогнестійкості називається здатність будівель (споруд) у цілому опиратися руйнуванню під час пожежі. Згідно зі СНиП 2.01.02-85 "Протипожежні норми проектування будівель та споруд" будівлі та споруди за ступенем вогнестійкості поділяються на вісім ступенів: І, ІІ, ІІІ, ІІІа, ІІІб, IV, ІVа, V. Ступінь вогнестійкості будівель і споруд залежить від двох показників:

1) займання та вогнестійкості будівельних конструкцій;

2) меж поширення полум'я по цих конструкціях.

За займистістю будівельні конструкції поділяють на неспалимі, важкоспалимі (матеріали, що горять, покриті матеріалами, що не горять) та спалимі.

Кількісно вогнестійкість характеризується межею вогнестійкості - час (у хвилинах) дії на споруди полум'я та робочого навантаження, після закінчення якого споруда втрачає тримальну або огороджувальну здатність (руйнується).

Межа вогнестійкості визначається також за однією з ознак:

• поява наскрізних тріщин;

• збільшення температури необігріваної поверхні більше ніж на 140°С (у середньому на 180°С) у будь-якій точці порівняно а температурою до випробування або вище 210°С незалежно від початкової температури.

Залізобетонні конструкції мають більшу межу вогнестійкості, ніж незахищені металеві.

За ступенем вогнестійкості згідно ДБН В.1.1-7-2002 (Державні будівельні норми України) споруди можуть бути таких ступенів вогнестійкості: І; П; ІІІ; ІІІа; ІІІб; IV; IVa; V.

Потрібний ступінь вогнестійкості споруд визначається залежно від таких показників:

• їх конструкції;

• призначення;

• поверховості;

• площі;

• категорій пожежної та вибухової небезпеки;

• технології;

• наявності автоматичних засобів пожежогасіння.

Розглянуті категорії і класифікація об'єктів необхідні для визначення ефективних та раціональних заходів запобігання пожеж і вибухів. Суттєве значення має також зонування територій, яке полягає у групуванні на території підприємства, цехів та ділянок з підвищеною пожежною небезпекою у певних місцях (з підвітряного боку). Крім того, необхідно враховувати рельєф місцевості. Наприклад, склади та резервуари з пальним слід розміщати у низьких місцях, щоб під час виникненні пожежі горюча рідина, що розлилася, не могла стікати до будівель і споруд, розташованих нижче.

Для того, щоб вогонь під час пожежі не розповсюджувався з однією споруди на іншу, їх розміщують на певній відстані одна від одної.

Цю відстань називають протипожежним розривом. Для різних категорій будівель протипожежні розриви складають 9-18 м.

Для захисту від пожежі у будівлях роблять протипожежні перепони - конструкції з нормованою межею вогнестійкості, які перешкоджають поширенню вогню з однієї частини будівлі до іншої. До них належать стіни, перепони, перекриття, двері, ворота, вікна тощо, які мають межу вогнестійкості не менше 2,5 год. Мінімально допустимі протипожежні відстані між будівлями та спорудами наведені в табл. 5.6.

Таблиця 5.6. Найменші відстані (розриви) між будівлями, спорудами залежно від ступеня їх вогнестійкості

5) Евакуація людей із будівель та приміщень. У всіх будівлях і спорудах на випадок пожежі має бути передбачена й забезпечена евакуація людей з приміщень, що горять, через так звані евакуаційні виходи. Виходи вважають евакуаційними, якщо вони ведуть із приміщень:

а) першого поверху назовні безпосередньо або через коридор, вестибюль, сходову клітку;

6) будь-якого поверху, крім першого, в коридор, що веде на сходову клітку, в тому числі через хол. При цьому сходові клітки повинні мати вихід назовні безпосередньо або через вестибюль, відокремлений від прилеглих коридорів перегородками з дверима;

в) у сусіднє приміщення на цьому ж поверсі, яке забезпечене виходами, зазначеними в пунктах а і б.

Евакуаційні виходи мають бути розташовані розосереджено. Мінімальна відстань L (м) між найбільш віддаленими один від одного евакуаційними виходами з приміщення визначається за формулою:

де Р - периметр приміщення, м.

Кількість евакуаційних виходів з будівель, з кожного поверху та приміщень має бути відповідною до СНиП 2.01.02-85, але не менше двох. Слід зазначити, що існує ряд винятків, коли допускається один евакуаційний вихід або використання як другого виходу інших пристосувань для евакуації, зокрема, зовнішньої пожежної металевої драбини.

Не допускається влаштовувати евакуаційні виходи через приміщення категорії А і Б, а також через виробничі приміщення в будівлях ІІІб, IV, IVа та V ступенів вогнестійкості.

Відстань від найвіддаленішого робочого місця до найближчого евакуаційного виходу з приміщення безпосередньо назовні або на сходову клітку не має перевищувати значень, регламентованих СНиП 2.09.02-85.