Новітня історія країн Європи та Америки - Газін В.П. - Ера Г. Гусака (1969-1989)

Майже два роки після 1968 р. в Чехословач-чині велася боротьба проти так званих антисоціалістичних сил. Проведено ґрунтовну чистку КПЧ. 420 тис. членів партії були виключені з її рядів. Празьких реформаторів на партійних та державних постах змінили консерватори-ортодокси. У квітні 1969 р. Першим секретарем ЦК КПЧ став прорадянськи налаштований Г. Гусак.

Реалізація у 70-х роках догматичного курсу "нормалізації" та цілковита залежність режиму Г. Гусака від московського керівництва поступово занурювали чехословацьке суспільство у глибоку кризу. Всі заходи в галузі економіки, намічені реформаторами, були згорнуті. Радянський Союз збільшив поставки енергоносіїв та сировини, однак це не привело і не могло привести до значних змін в економіці. З року в рік знижувалися темпи приросту промислового виробництва та національного доходу. Така ситуація зумовлювалася багатьма чинниками, в тому числі падінням загального приросту народногосподарських ресурсів і звуженням можливості їх ефективного використання. Ситуацію погіршували нераціональна структура економіки, низька питома вага сучасних галузей з високою метало- та енергомісткістю, негнучке й непослідовне використання чинників інтенсифікації та, найголовніше, повільне впровадження досягнень НТР. Як наслідок, Чехословаччина, котра ще в 50-х роках входила в десятку промислово розвинутих країн Європи, наприкінці 80-х опинилася на 40-му місці у світі. За рівнем продуктивності праці, науково-технічного прогресу, якості продукції вона відчутно відставала від країн Заходу.

З метою створення видимості демократії правляча КПЧ санкціонувала діяльність чотирьох кишенькових партій, що входили до складу Національного фронту: Чехословацької соціалістичної партії, Чехословацької народної партії, Партії словацького відродження та словацької Партії свободи. Дисидентський рух оформився в організовану опозицію владі лише в 1977 p., коли активний учасник "празької весни", драматург В. Гавел та його соратники створили "Хартію-77", що кинула новий виклик тоталітарному режимові. Розвивалися підпільна література й мистецтво, народжені протестом проти засилля офіційного "соцреалізму". Значного поширення у країні набула серія "Клямка".

На терені соціалістичної співдружності Чехословаччина продовжила своє членство в РЕВ та ОВД. У міжнародному плані вона була членом ООН. У 70—80-х роках поліпшилися стосунки із західними країнами. Зокрема, в 1973 р. було підписано західнонімецько-чехословацький договір, відповідно до якого була анульована Мюнхенська угода та встановлені нормальні дипломатичні стосунки між обома країнами. У лютому 1982 р. укладено угоду між США і Чехословаччиною, згідно з якою США повернули ЧССР 18 т золота, захопленого гітлерівцями в 1939 р. Дана акція сприяла нормалізації чехословацько-американських відносин.

Демократична революція 1989 р.

Остаточне повалення тоталітаризму в Чехословаччині відбувалося за досить сприятливих міжнародних умов. Перебудова в СРСР переконала чехів, що танки на вулицях Праги більше не з'являться. Революцію в Чехословаччині викликало не зубожіння населення, забезпеченість якого необхідними продуктами становила 98 %, а відсутність свободи, прав людини, прискорення процесу відставання від розвинутих країн Заходу. Прірва між народом і керівною партійно-державною номенклатурою ставала дедалі глибшою.

Особливо напружена ситуація склалася у серпні 1988 р. з огляду на горезвісну дату — 20-річчя вторгнення в Чехословаччину союзницьких військ. Починаючи з цього часу, аж до осені 1989 р. у країні майже не припинялися вуличні збори, мітинги й демонстрації. Подією, що прискорила початок чехословацької "оксамитової революції" стала жорстока розправа органів правопорядку з демонстрацією молоді в міжнародний день студентів 17 листопада 1989 р. У цей день чеські студенти вийшли на вулиці Праги вшанувати пам'ять дев'яти своїх товаришів, страчених у 1939 р. нацистами. Молодь вимагала проведення радикальних реформ у країні й закликала пражан до страйку. Органи правопорядку розігнали демонстрантів, чимало студентів у сутичках були поранені.

19 листопада утворився "Громадянський форум" на чолі з В. Гавелом, який не тільки підтримав вимоги студентів, а й зажадав відставки партійного керівництва. 25 листопада колись всемогутня партійна верхівка на чолі з Г. Гусаком та М. Якешем пішла у відставку. ЗО листопада Федеральні збори ЧССР відмінили статтю 4 конституції про керівну і спрямовуючу роль КПЧ.

На вимогу "Громадянського форуму" та словацького блоку "Громадськість проти насильства" було сформовано коаліційний уряд національної згоди на чолі з М. Чалфою. До його складу, крім комуністів, увійшли 10 безпартійних міністрів і по два представники від Соціалістичної і Народної партій. Наприкінці грудня президентом Чехословацької Федеративної Республіки (ЧСФР) (таку назву дістала країна) було обрано колишнього дисидента Вацлава Гавела, а головою Федеральних зборів став Олександр Дубчек. Було ліквідовано політоргани у державному апараті й силових структурах тощо. Завершальним акордом демонтажу тоталітарної системи стали парламентські вибори у червні 1990 р., на яких перемогу здобули "Громадянський форум" та "Громадськість проти насильства". Антитоталітарна, демократична революція завершилася мирно, без кровопролиття, чому й дістала назву "оксамитової".

Мирне "розлучення" чехів і словаків

Федеральні збори ЧСФР ухвалили цілий пакет законів, що відкривали дорогу до ринкової економіки. Розпочато поетапну приватизацію, запроваджено конвертованість крони, а головне, — без застосування методів "шокової терапії" проведено лібералізацію цін. Після роздержавлення підприємств сфери торгівлі й послуг у квітні 1991 р. дано старт процесові приватизації всієї індустрії за допомогою спеціальних купонів. У практиці економічної реформи це нововведення виявилося економічно ефективним, і до кінця року на аукціонах було приватизовано близько 20 тис. об'єктів. На підставі закону про реституції громадянам поверталось майно, відібране чи конфісковане за комуністичного режиму. Реформування економіки відбувалося за умов збереження надійних соціальних гарантій. Завдяки рішучим діям уряду вдалося зупинити інфляцію, стабілізувати крону. 1992 р. позначився пожвавленням промислового виробництва, збільшенням товарообміну та експорту до розвинутих країн. Рівень безробіття у цьому році не перевищував 3,5 %, а реальна заробітна плата збільшилася на 8,6 %. У 1991 р. республіка стала асоційованим членом ЄС. Того ж року в Чехословаччині було прийнято закон про протизаконність комуністичного режиму й люстрації (від лат. lust rat і о — очищення через жертвоприношення). Закон вимагав очищення державних органів, армії, поліцейського корпусу не тільки від колишніх співробітників держбезпеки, їх інформаторів, а й від партійних функціонерів, починаючи від секретаря райкому й вище.

Перехідний період виявив і поглибив суперечності між словаками і чехами, які мали різні стартові можливості для запровадження ринкових відносин, чим скористалися лідери обох республік. Після багатомісячних безрезультатних спроб домовитися щодо загальноприйнятої моделі федерації — об'єднання двох повноцінних і рівноправних державних суб'єктів — керівництво Чеської і Словацької республік і федеральна влада, створена внаслідок вільних демократичних виборів у червні 1992 p., прийняли узгоджене рішення про поділ ЧСФР на дві суверенні держави.

Восени 1992 p. Федеральні збори розробили закон про засади поділу країни. Все федеральне майно ділилося у пропорції два до одного. Дві частини відходили Чехії, а одна — Словаччині відповідно до чисельності населення. Нерухомість ділилася за територіальною ознакою. Під час перехідного періоду діяли тимчасові фінансова та митна унії. Відтак у ході цивілізованого, безболісного процесу, що гарантував сприятливий розвиток у майбутньому, 1 січня 1993 р. на карті Європи з'явилися дві нові самостійні суверенні держави — Чеська і Словацька республіки.