Новітня історія країн Європи та Америки - Газін В.П. - Соціально-економічний і політичний розвиток на межі століть

За умов внутрішнього миру хорватський президент і правляча ХДС дістали можливість відмовитися від авторитарного стилю управління й розпочати реформи в усіх сферах суспільного життя. У жовтні 1995 р. відбулися вибори до палати представників Сабора. Більше половини депутатських місць (75 із 127) здобули представники ХДС. Новий однопартійний уряд, сформований на базі ХДС, очолив колишній міністр економіки Златко Матеша. У червні 1997 р. відбулися президентські й парламентські вибори, на яких 75-річний Ф. Туджман був переобраний на другий п'ятирічний термін. Зусилля парламенту й виконавчої влади спрямовано на стабілізацію економічного розвитку, зокрема ліквідацію зовнішнього боргу країни, який збільшився з 3 млрд. дол. у 1990 р. до 10 млрд. наприкінці 90-х років. Економіка Хорватії отримала стійку орієнтацію на імпорт. Водночас можливість покривати зовнішню заборгованість за рахунок власних валютних резервів постійно скорочувалась (у 1995 р. - 63 %, в 1996 р. - 48 %, у 1997 р. - 35 %).

Дефіцит державного бюджету в 4 млрд. кун (понад 1 млрд. німецьких марок) у 1999 р. уряд безуспішно намагався покрити за рахунок приватизації. Як зауважували з цього приводу опозиційні хорватські економісти, все, що мало хоч якийсь попит у країні, було вже розпродано. Унаслідок номенклатурної приватизації державна власність опинилася в руках 200 сімей, тісно пов'язаних з правлячим режимом. Що ж до великих промислових об'єктів хорватської економіки, то іноземний капітал не поспішав з їх купівлею. Через панування в економіці країни номенклатурних кланів, наближених до режиму Ф. Туджмана, низький рівень демократичних свобод і правових гарантій Хорватія мала рейтинг високого ризику інвестування коштів. Покриття дефіциту бюджету пов'язувалося з продажем хорватських телекомунікацій та з додатковою грошовою емісією. У цілому ж, за оцінками експертів, Хорватії знадобиться ціле десятиліття, щоб вийти на рівень 1990 р. за основними соціально-економічними показниками.

У грудні 1999 р. помер Ф. Туджман, якого Захід звинувачував в авторитаризмі й обмеженні демократичних прав і свобод. На парламентських виборах у січні 2000 р. перемогла лівоцентристська коаліція у складі шести партій. Тим самим було покладено край дев'ятирічному пануванню ХДС. Представник лівоцентристської коаліції, колишній перший прем'єр незалежної Хорватії, Степан Месич дістав підтримку електорату і в ході президентських виборів у лютому 2000 р.

Зусилля президента С. Месича та урядової коаліції прем'єра І. Рачана були спрямовані на ліквідацію спадку соціалістичної системи й демократизацію політичного життя, побудову демократичного капіталізму й інтеграцію країни до європейських структур і НАТО. Одним із перших кроків на цьому шляху стало співробітництво офіційного Загреба з

Міжнародним трибуналом у Гаазі у розслідуванні злочинів на території колишньої Югославії. На вимогу гаазького прокурора К. дель Понте у 2001 р. трибуналу було видано колишнього командира корпусу "Дрина", генерала Р. Крстича (засуджений до довічного тюремного ув'язнення) і генерала Д. Тадича (засуджений до 20 років ув'язнення). Кроком до західної демократії слід вважати заяви керівництва республіки про необхідність якнайшвидшого повернення до Хорватії 200 тис. сербів, які у 1995 р., по суті, були вигнані хорватськими військами з країни. На думку президента С. Месича, вирішення цього болючого питання має стати "мостом співробітництва" з Сербією і сприяти стабілізації геополітичної ситуації на Півдні Європи.

Зовнішня політика

Республіка Хорватія є повноправним членом ООН і ОБСЄ, прагне інтегруватися до Євросоюзу й НАТО, і досягла у цьому певних успіхів. У листопаді 1996 р. вона стала членом Ради Європи, а в січні 1998 р. війська ООН були виведені зі Східної Славонії й, таким чином, мирним шляхом була остаточно відновлена територіальна цілісність Хорватської держави. Республіка підтримала операцію НАТО проти Югославії в період косо вської кризи 1999 p., відкривши для авіації альянсу свій повітряний простір. Однак на Празькому саміті трансформації (листопад 2002 р.) Хорватія не дістала запрошення на вступ до НАТО, хоча й розраховувала на це. її не включено й до списку десяти європейських держав, що у травні 2004 р. стали новими членами Євросоюзу.

5 грудня 1991 р. Сабор Республіки Хорватія визнав державну незалежність України, а Україна, першою з країн— членів ООН, 11 грудня того ж року визнала державну незалежність Хорватії. Дипломатичні відносини між Україною і Хорватією було встановлено в лютому 1992 р. У травні 1991 р., в ході офіційного візиту до Києва глави парламенту Республіки Хорватія Ф. Туджмана, було підписано міжурядову Угоду про торговельно-економічні відносини й науково-технічне співробітництво. У грудні 2001 р. відбувся візит в Україну президента Хорватії С. Месича, дружина якого походить з української родини, що виїхала з Галичини наприкінці XIX ст. Широкомасштабний Договір про дружбу й співробітництво, що охоплює ключові сфери співробітництва й створює підстави для розширення правової бази між двома країнами, було підписано в жовтні 2002 р. під час візиту президента України Л. Кучми до Хорватії.

Позиції України і Хорватії в питаннях інтеграції до європейського економічного та політичного простору, побудови системи загальної безпеки в регіоні мають багато спільного. Прикладом співробітництва двох країн на міжнародній арені можуть слугувати спільні дії в рамках Центральноєвропейської ініціативи, підтримка, яку Україна надала Хорватії під час її вступу до Дунайської комісії.