Політична історія України - Танцюра В.І. - Західний вектор зовнішньої політики Галицько-Волинської держави

Правителі Галицько-Волинської держави у своїх зовнішньополітичних справах нерідко вдавалися до підтримки Римської курії. Це було зумовлено необхідністю мати зносини з державами, які були охристиянені за західним (римським) обрядом, а також прозахідною орієнтацією самих князів. Адже Роман Мстиславич, Данило та Василько Романовичі виховувалися у Польщі та Угорщині, були добре обізнані з європейською політичною практикою. Тому упередженості, страху перед Заходом у них не було. Це фіксує і літопис: князі неодноразово наголошували, що "там теж християне". Бажання бути ближче до Європи, мати з її вельможами династичні зв'язки зумовлювало необхідність вирішувати церковні проблеми. За тиску на державу зі Сходу (татари) і з Заходу (угорці, Німецький орден) доводилося шукати спільників, маневрувати, щоб не бути знищеним іноземцями.

Ситуація ускладнювалась переговорами між Папою Римським і монгольськими ханами в 1250 і 1252 p., порозуміння між якими призвело б до виключення з міжнародної політики. До того ж розкол у християнстві, утворення в його лоні католицької і православної церков (1054), остаточно стався лише у 1204 р. — після захоплення Константинополя хрестоносцями. Мало значення і те, що окремі слов'янські народи (болгари, серби) після 1204 р. погодилися на унію. Литовський князь Міндовг у 1252 р. (або 1253) був коронований папою, у Литві засновано католицьке єпископство, але союз із Римом не виправдав надій, литовського князя, і 1261 р. він зрікся християнства.

Отже, загальнополітичне становище Галицько-Волинської держави не виключало можливості союзу з Римом. Враховуючи те, що релігія домінувала у свідомості середньовічної людини, Данило Галицький приділяв багато уваги церковним справам. Переговори Данила і Василя з папським послом Плано Карпіні у 1245 р. започаткували листування між Римською курією та українськими князями, яке тривало в 1246—1247 pp. Ініціатива виходила з Рима. Данило після перебування в Орді планував відновити боротьбу з татарами й, очевидно, погоджувався на унію, але папа повинен був сприяти поверненню земель, загарбаних поляками та угорцями, гарантувати збереження обрядів грецької церкви. У 1247 р. Данило навіть відрядив посольство на чолі з Ігуменом одного з монастирів до Риму.

У буллах від 1247 р. Папа Римський підтвердив права українських князів на певні території; дав згоду на збереження грецького обряду і православної літургії; князі та їх сім'ї, володіння, рухоме і нерухоме майно було взято під захист престолу Св. Петра; прусському архієпископу надано право призначати єпископів на Русі.

Данило відчував, що папа дотримується подвійної політики і не поспішає з організацією хрестового походу проти татар. Очевидно тому відносини між Галицько-Волинською державою і Римом ускладнились. Але наприкінці 1253 — на початку 1254 р. Данило був коронований у Дорогочині папським легатом. Водночас певні сили в оточенні Данила намагались не допустити папського втручання у внутрішні справи держави. Можливо, Данило наштовхнувся на опір духовенства, яке не поділяло його курс на унію. Наприкінці 50-х років XIII ст. папа погрожував Данилові церковним прокляттям й "світською зброєю" за відмову дотримуватися католицької віри. І все-таки Данило вирішив скористатися допомогою Заходу в боротьбі з татарами, піднести престиж Української держави в очах Європи і зберегти свою владу. Тому цілком ймовірно, що він мав намір прийняти рішення про можливість унії між православною і католицькою церквами. Подвійна гра Рима щодо Галицько-Волинської держави призвела до зриву планів підписання унії.