Археологія України - Залізняк Л.Л. - Східнослов'янські археологічні пам'ятки періоду формування держави

Пам'ятки, матеріали з яких дають найбільше інформації про формування нових соціально-економічних відносин у східнослов'янському середовищі, можна поділити на три групи: укріплені поселення — городища з прилеглими посадами, некрополі та об'єкти поклоніння слов'ян-язичників.

До першої із вищеназваних категорій слід віднести Шестовицький археологічний комплекс, розміщений за 15 км униз по Десні від Чернігова (рис. І). Пам'ятка є еталонною для вирішення багатьох питань ранньої історії Київської Русі. Саме городище розміщувалося на вузькому і довгому мисі, котрий більш як на 1 км виступає в заплаву. До спорудження укріплень тут містилося невелике відкрите ранньослов'янське поселення, знищене наприкінці IX ст. (сліди пожежі зафіксовані під насипом майбутнього валу).

У кінцевій частині мису було споруджено городище неправильної округлої форми площею дещо більше 1 га. Висота валу 1—2 м, ширина в основі 20—25 м, глибина рову близько 1 м, а його ширина 11—12 м. Розкопки показали, що городище мало складну систему укріплень, у зв'язку з чим розміри внутрішньої, придатної для заселення площадки стали меншими — близько 3 тис. м². В'їзд, улаштований з напольного боку, був захищений дерев'яними надворітними баштами. До нього ж виходив і в'їзд із пойми, прокладений по схилу.

Під час досліджень напільного валу зафіксовані сліди дерев'яних конструкцій типу розміщених на відстані близько 3 м одна від одної каркасно-плетених стін подвійного контуру кожна (відстань між останніми 0,3—0,5 м). Характер розміщення ямок від стовпів дає підстави припустити, що з внутрішнього боку площадки до плетених стін, котрі утримували сипучий пісок (з нього було споруджено сам насип валу), примикали якісь дерев'яні конструкції. Можливо, це був поміст, на якому розміщувалися захисники фортеці.

З півночі до городища примикав доволі обширний посад, що займав усю площу мису. Тут виявлено більш як 100 об'єктів господарського та промислового призначення X — початку XI ст. Серед досліджених будівель не зафіксовано жодного житла. Домінують споруди, пов'язані з виплавкою та обробкою заліза — тобто це був своєрідний промислово-господарський "двір". Лише на самому краю поширення культурного шару, в 600 м від городища, виявлені житлові споруди з глинобитними печами, підсобні приміщення та сліди від огорож садиб. Знахідки, насамперед побутові речі, дають підстави стверджувати, що всі ці будівлі згоріли не пізніше першої чверті XI ст. Серед усіх вищезгаданих споруд даної частини археологічного комплексу виділяється "садиба коваля", де було знайдено металевий рубчастий браслет, прикрашений голівками дракона, мабуть, виготовлений у балтійському регіоні.

Ще одна частина відкритого посаду — поділ — виявлена в поймі. Тут досліджена садиба XI ст. зі слідами наземних зрубних жител та промисловими будівлями. Серед знахідок — висла свинцева печатка Володимира Мономаха раннього типу, фрагмент бронзової черепахоподібної фібули, кістяна дудка з руноподібними написами з обох сторін. За посадом розміщувався відомий за своїми матеріалами курганний могильник, з якого свого часу й розпочалося вивчення усього комплексу.

Багаторічні дослідження в околицях сучасного села Шестовиця дають підстави віднести спорудження городища до кінця IX ст. Ймовірно його появу слід пов'язувати з літописним повідомленням 884 р. про підкорення західної частини сіверян князем Олегом.

Рис. 1. Зброя та елементи військового спорядження із Шестовиці

Саме тут розміщувався найбільший на Дніпровському Лівобережжі табір київських дружинників, що перебував на відстані одно-, півторагодинної кінної їзди від старого племінного центру Чернігова. Деякі науковці розглядають функції цього "гарнізону" ширше торгівля та пов'язані з нею ремесла, а також військова справа. При цьому як важливий аргумент насамперед виступають різноманітні й багаті за інвентарем підкурганні поховання.

Городище розміщувалося в точці максимального зближення водного і сухопутного шляхів на Київ, забезпечуючи надійний контроль, а за необхідності — й блокування обох. Невелика притока Десни, що протікала поблизу укріплень, давала можливість улаштовувати тут зручну гавань, про що свідчать і знахідки залізних заклепок. А присутність військового контингенту засвідчують численні знахідки зброї та обладунку. Ще одним напрямом діяльності місцевих жителів була організація князівського полюддя — регулярного збору данини, а також участь у підготовці далекої міжнародної торгівлі (Хозарія, Візантія і т. ін.), про що, зокрема, свідчать висла свинцева печатка та іконка візантійського виробництва. Після нової пожежі на початку XI ст. життя на городищі на певний час припиняється, а надалі цей населений пункт перетворюється на ординарне укріплене поселення.

Інформація, отримана під час дослідження житлово-промислової частини Шестовицького комплексу, доповнюється матеріалами курганного могильника — одного з най відоміших серед старожитностей рубежу I—II тис. н. е.

Загалом наслідки досліджень на некрополях часів формування Київської Русі є важливим джерелом. На основній частині давньоруської території за тих часів панував підкурганний обряд поховання. Лише у прикарпатському регіоні небіжчиків ховали у фунтових ямах. Самі насипи розміщувалися безсистемно; здебільшого вони сягали 1 м у висоту, а їх діаметр не перевищував 10 м. Протягом доволі тривалого часу слов'яни поетапно використовували різні типи обрядовості: кремація на стороні від місця майбутнього поховання (на загальному для всієї громади кострищі) — кремація на місці захоронення — інгумація на рівні давньої поверхні або в курганному насипу — інгумація у підкурганній ямі. Небіжчика клали випростано на спині головою на захід. Характерною для цих часів була наявність супроводжувального інвентарю — побутових речей (кераміка, ножі й т. ін.), деяких ремісничих виробів, прикрас — усього того, що, на думку родичів і близьких, мало супроводжувати померлого в "потойбічному світі". У Прикарпатті в багатьох випадках над небіжчиком викладали кам'яні плити (так звані підплитові могили). Кургани тут насипалися лише над похованнями переселенців із розташованих далі на північ волинських територій.

Серед усієї маси поховань виділялися й значно багатші поховальні комплекси, що свідчить про наявність соціального та майнового розшарування у цей час. Насамперед ідеться про так звані дружинні поховання, тобто такі, де серед інвентарю знайдені зброя чи спорядження бойового коня. Особливу увагу привертають "зрубні гробниці" — підкурганні поховання, виконані за обрядом інгумації, де стінки могильних ям обкладені деревом. Слід зазначити, що іноді залишки "будинків мертвих" виявлені також у похованнях за обрядом кремації. За інвентарем та іншими деталями обрядовості Д. І. Бліфельд виділив чотири типи поховань: одиночне — воїна, воїна з конем, воїна з жінкою, воїна з жінкою і конем. Більшість із них розміщені на некрополях поблизу великих міст та інших укріплених поселень.

Найвідомішим є чернігівський курган Чорна Могила заввишки 10 м й окружністю 170 м, у якому, за переказами, було поховано засновника міста. Тут розчищено залишки великого кострища, знайдено кістки трьох небіжчиків, зброю, знаряддя праці, побутові предмети, золоту монету часів імператора Костянтина Багрянородного, а також кістки жертовних тварин. У верхній частині насипу виявлено залишки тризни: шоломи, кольчуги, залізний казан та жертовні ножі, два ритони із турячих рогів у срібних оправах, дві золоті монети часів імператора Василія І Македонянина (рис. 2).

Ще один курган, пов'язаний із легендарним засновником міста, розкопано в літописному Галичі (сучасне с. Крилос на Івано-Франківщині). Галичина Могила нині сягає висоти 2 м, а діаметр насипу близько 50 м. Навколо виявлені сліди стінки — крепіди із дерев'яних колод, а в центральній частині — поховання в дерев'яному човні. В його носовій частині виявлено спорядження знатного воїна.

Важливу роль у житті східних слов'ян відігравали культові споруди — капища й святилища, де стояли виготовлені з різних матеріалів зображення язичницьких богів. За межами найдавнішого київського городища досліджені залишки такого культового об'єкта.

Рис. 2. Насипання давньоруського кургану (реконструкція Б. О. Рибакова)

Тут виявлені фундаментні рови споруди, засипані кам'яними фрагментами будівлі середини X ст. та валунами. Підмурки святилища завтовшки близько 1 м були скріплені глиняним розчином. Його конфігурація нагадує прямокутник із шістьма заокругленими симетричними виступами. На відстані 1 м містилася велика чашоподібна яма — жертовник із прошарками вугілля, попелу та перепаленої глини. Тут же знайдено велику кількість кісток жертовних тварин, фрагменти ранньогончарної кераміки, бойову залізну сокиру — символ язичницького бога Перуна. Крім того, неподалік містилися ями й залишки вогнищ, що також мали відношення до цього комплексу. Ймовірно, розглянуте святилище є одним із матеріальних підтверджень першої релігійної реформи князя Володимира Святославича, проведеної ним у 980 р.

Серед кам'яних статуй вирізняється знаменитий Збруцький ідол, знайдений у річці поблизу Гусятина на Тернопільщині (рис. 3). Ця скульптурна композиція являє собою чотирикутний стовп заввишки 2,67 м., з розміщеними на кожній із чотирьох сторін площинними зображеннями, поділеними на три яруси. На нижньому висічено фігуру вусатого чоловіка у трьох зображеннях, який підтримує середній ярус, заповнений фігурами чоловіків і жінок, котрі взялися за руки. На горішньому, третьому ярусі розміщено фігури чотирьох божеств, увінчаних спільною шапкою, що, можливо, відбиває розвиток у слов'янській міфології ідеї єдиного верховного бога. Описані божества інтерпретуються в такий спосіб: у центрі на головному лицевому боці — Мокош із рогом достатку в руці; правобіч від неї, на сусідній грані, міститься богиня шлюбу та сімейного життя Лада з кільцем на руці; ліворуч стоїть воїн із мечем і конем (мабуть, сам Перун); на тильній грані розмішено зображення без атрибутів. Уся статуя, яка в цілому символізує собою ще одного бога, після тривалих дискусій: "Род? Святовит?" — була атрибутована як зображення першого із них.

Рис. 3. Збруцький ідол

Загальновизнано, що три горизонтальні яруси цього ідола символізують три зони Всесвіту, горішній ярус — небо, середній — землю, нижній ярус посідає підземний бог, який тримає на своїх плечах земний світ. Єдине божество Род об'єднало по вертикалі не лише всі "світи", а й найважливіші для людини функції незримих сил — світло, добробут, родючість, безпеку й заступництво предків.

Рис. 4. Елементи матеріальної культури русів кінця І тис. н. е.

У цей історичний відрізок часу переживає піднесення давньоруська матеріальна культура: поширюється плужне землеробство, відбувається відокремлення ремесла в самостійну галузь виробництва. Зокрема, успіхи в гончарстві сприяли тому, що на більшій частині південноруської зони розселення східних слов'ян, за винятком хіба що віддалених лівобережних дніпровських районів, посуд почали виготовляти вже на гончарному крузі (так звана манжетоподібна кераміка). А поява в цей час серій однотипних предметів озброєння (насамперед стріл) свідчить про виникнення постійних військових князівських формувань і поступову соціальну диференціацію суспільства. Підтвердженням таких змін є також знахідки коштовних речей, поява серій модних прикрас, зокрема скроневих кілець жіночого головного убору, певні типи яких стають "етнічним індикатором" для окремих територій. Водночас увесь розвиток матеріальної культури в IX—X ст. свідчить про необоротність глобальних процесів у самому східнослов'янському суспільстві, яке розвивалося в напрямі державотворення (рис. 4).