Історія зарубіжної літератури XVII - XVIII століття - Давиденко Г.Й. - 2. Лопе де Вега — представник ренесансного реалізму. "Фуенте Овехуна", "Зірка Севільї", "Собака на сіні"

Ім'я Лопе де Веги — "дива природи", як називали великого драматурга його сучасники, — по праву очолює блискучу плеяду діячів іспанського національного театру XVI—XVII ст. Проза Сервантеса, живопис Веласкеса та поетична драма Лопе де Веги— це визнані вершини іспанської національної культури пізнього Відродження.

Людина бурхливих пристрастей, невичерпної енергії та авантюрного складу характеру, Лопе де Вега протягом свого довгого життя випробував на собі всі можливі і неможливі пригоди. Його позбавляли громадянства, судили, він сидів у в'язниці. Крім того, Лопе де Вегу можна назвати і найвизначнішим донжуаном свого часу. Про любовні пригоди знаменитого кабальєро ще за життя ходили легенди. Як стверджував його біограф Баррера: "Лопе де Вега не уявляв життя без кохання. Воно було для нього життєдайним джерелом його невичерпних фантазій". Певна річ, мова йде не лише про те піднесене кохання, яке описували у своїх безсмертних творах Данте або Петрарка. Найчастіше це було кохання пристрасного чоловіка, наділеного вогненним темпераментом, пристрасть якого потребувала негайного задоволення.

Лопе де Вега народився 25 листопада 1562 року у Мадриді в родині Фелікса де Вега Карпіо та його дружини Фернандес Флорес.

Дитина була надзвичайно обдарованою. Уже в п'ять років хлопчик почав писати вірші, причому настільки захопився цим заняттям, що, як згадував пізніше його друг Хуан Перес де Монтальбан: "...поки не навчився писати, ділився сніданками із старшими учнями, щоб вони записували те, що диктував Лопе".

Батько майбутнього "дива", такий собі "міщанин-шляхтич", зробив все можливе, щоб вивести сина в люди, дав йому гарну на той час освіту (Колегія ордену театинців, університет, Королівська академія математичних наук) купив дворянський титул.

Ще в дитинстві Лопе вирізнявся феноменальною схильністю до наук, здібностями щодо вивчення мов та літературним талантом. У десятирічному віці він переклав з латини поему римського письменника Клавдіїна "Викрадення Прозерпини", а починаючи з одинадцяти років, за його власними словами, почав створювати комедії.

Рід Лопе де Веги походив із австрійських хрестоносців, які пишалися участю предків у Реконкісті (боротьба з арабами) і були не проти зараховувати себе до складу ідальго. Але Лопе дворянських прав не мав, і його ніколи не називали доном. Тим не менше, завдяки прихильності єпископа де Авіли, враженого здібностями юного Лопе, у 15-річному віці він вступив до Університету Алькала де Енарес поблизу Мадрида, де чотири роки не лише старанно вивчав граматику і риторику, а й блискуче засвоїв мистецтво танцю і володіння шпагою.

Тоді ж із неменшим ентузіазмом почав засвоювати ази кохання. Першою пристрастю 17-річного Лопе де Веги була заміжня жінка Дорофея, яку юнак підкорив і палким темпераментом коханця, і поетичним даром: прихильник полюбляв виражати свої почуття у віршованій формі. Незабаром Дорофею замінила вдова Марфісса, яка народила від нього дитину. Але одружуватися, а тим більше обтяжувати себе батьківськими обов'язками, юний ловелас не збирався. Звільнившись від сімейних турбот, він відплив на Азорські острови у складі воєнної експедиції, результатом якої було приєднання Португалії до іспанської корони.

Повернувшись до Мадриду, 22-річний Лопе де Вега дуже швидко набув популярності як талановитий поет та автор п'єс. На той час в Іспанії панував по-справжньому "золотий вік" театру. Варто зазначити, що іспанський театр того часу і за формою, і за змістом суттєво відрізнявся від сучасного. Почати треба з того, що у так званих "кораліях" (щось на зразок залу для глядачів) існували перегородки, що відділяли одну суспільну верству від іншої, був партер для стоячих місць, окрема галерея для жінок, ложі для знаті тощо. Інакше розгорталася дія у п'єсах, що полягала в активному спілкуванні акторів із глядачами. Для того щоб зрозуміти сутність цього сценічного драматизму, достатньо хоча б один раз побачити на власні очі сучасне телевізійне ток-шоу, ритм і динаміка якого примушують глядача перебувати у стані постійного напруження. Тільки іспанський театр виглядав ще жвавіше, і сам автор, у даному разі Лопе де Вега, міг щодень спостерігати за реакцією чутливої до імпровізації публіки.

Чарівний, талановитий, майбутній драматург швидко увійшов до театрально-богемної спілки, відчуваючи справжню насолоду від щоденного свята театрального життя, а з іншого боку, мало замислюючись про наслідки своїх вчинків. Про пристрасні захоплення та авантюрну імпульсивність Лопе свідчили факти деяких місяців його життя на початку 1588 року. Набуваючи все більшої популярності, він зустрів новий рік у досить незвичному для молодого обдарування місці, а саме, — у в'язниці. Його було заарештовано прямо у театрі під час вистави. До суду Лопе де Вега був притягнутий відомим мадридським актором та постановником комедій Херонімо Веласкесом, доньку якого, заміжню даму Єлену Осорьо (прекрасна Філіда у віршах Лопе) він намагався звабити. Не знайшовши порозуміння з Єленою, яка надала перевагу іншому коханцеві, був до того розгніваний, що направив цілий потік уїдливих памфлетів проти колишньої коханої, її батька та свого суперника, дона Франсіско де Гранвеля. Веласкес був розгніваний не стільки розривом зв'язку між поетом та його донькою, скільки втратою дарованого репертуару. Тому винесене обвинувачення було доволі серйозним — "образа дворянина".

Виправдовуючись, Лопе не міг відмовити собі у задоволенні уїдливо глузувати з позивача, тому суд, не встигнувши здійснити січневий вирок — два роки вигнання з королівства (а саме — з Кастилії) під страхом смерті та 4 роки вигнання з столиці, — у лютому посилив присуд: у новому вироці фігурували вже 8 років вигнання зі столиці під страхом відправлення на галери.

Однак, випущений на волю, щоб, як зазначено у вироці, негайно виїхати з міста, спромігся у забороненому для його проживання Мадриді викрасти доньку знатного вельможі, юну Ісабель де Урбіну (Бел і су у його віршах). Судовий процес, розпочатий рідними дівчини, означав би для Лопе смертний вирок, але закохана Ісабель умовила рідних забрати позов, погодившись вийти заміж за викрадача.

10 травня за відсутності нареченого, якого у церкві представляв його родич, відбулося її заочне вінчання з Лопе.

Проте молодий чоловік, замість того щоб з'єднатися зі своєю дружиною, несподівано для всіх змінив свої плани. Разом зі своїм братом 29 травня 1588 року він вийшов у море з Ліссабона на галсом і "Сан Хуан" у складі легендарної "Армади". В одному з боїв брат загинув, а сам він, випробувавши усілякі негаразди, пов'язані з поразкою іспанського флоту, повернувся у грудні до Кадісу із написаною під час походу поемою "Краса Анхеліки".

У відповідному дусі тривало подальше життя Лопе де Веги. На початку 1589 року він разом з Ісабель оселився у Валенсії, у старовинному містечку Леванте і буквально завалив театр своїми п'єсами. Написаними тут комедіями він вплинув на розвиток так званої "валенсіанської" драматургічної школи.

Після смерті Ісабель у 1593 році (обидві доньки від цього шлюбу померли ще немовлятами) було відмінено присуд Лопе де Веги, оскільки Веласкес, усвідомивши, що він втратив від розриву із талановитим драматургом, пробачив йому усі колишні гріхи.

У 1596 році Лопе де Вега повернувся до Мадрида — і знову майже не потрапив до в'язниці, цього разу через звинувачення у порушенні суспільних моральних норм. Лопе навіть не намагався приховувати свого гріховного співжиття із вдовою Антон ією Трільес.

Проте через два роки 35-річний драматург вирішив одружитися вдруге. Його нова обраниця, Хуана де Гуардо, була донькою заможного м'ясника. Напевно, цей шлюб був за розрахунком. Від цього шлюбу народилося троє дітей (син Карлітос, який помер ще у дитинстві, та дві доньки).

З 1605 року і до кінця життя Лопе служив секретарем у герцога де Сесси. Із цим доволі розпусним, але не чванливим і до того ж щедрим вельможею у Лопе встановилися дружні відносини. З-під його пера продовжували виходити вірші та п'єси, і після 1608 року його називали не інакше як "феніксом іспанської дотепності".

Плідність роботи Лопе де Веги була по-справжньому феноменальною.

Перші два десятиріччя XVII століття були періодом надзвичайної продуктивності. У поетичному трактаті "Нове мистецтво створювати комедії в наш час" він згадує про те, що написав 483 п'єси. У передмові XI частини зібрання своїх комедій, що побачило світ у 1618 році, драматург веде мову вже про 800 своїх драматичних творів. А через два роки у передмові до XIV частини цього ж зібрання повідомляється, що кількість їх досягла 900.

Його перу належать більше ніж півтори тисячі п'єс, причому всі вони написані віршами, — рекорд, здається, ніким не побитий. Ні над жодною зі своїх п'єс Лопе не працював більше трьох днів, а більшість писав протягом 24 годин. Актори у буквальному розумінні стояли у нього за спиною — не встигало чорнило висихати на рукописі, як вони вихоплювали написане та поспішали з ним до театру. Сам драматург зізнавався, що "більше сотні п'єс за 24 години від Муз переходили до підмостків". Але при цьому додавав, що у такі миті він відносив Плавта й Теренція до іншої кімнати і зачиняв їх у шафі, бо йому було соромно дивитися їм в очі.

Відповідними були й доходи. Точних відомостей про них немає, відомо лише, що літературна робота принесла йому 105 000 золотих. Щоправда, із грошима марнотратний драматург поводився доволі недбало, і їх йому завжди не вистачало.

У 1609 році Лопе де Вега отримав звання "наближеного" священної інквізиції, тобто особи, яка користувалася довірою цієї страшної установи та разом з тим зобов'язаної являти собою зразок відданості католицькій церкві. Немає ніякого сумніву в тому, що цей акт інквізиційної влади мав свій підтекст та розрахунок. Вів повинен був зв'язати руки одному із найвідоміших письменників країни та підкорити його творчість інтересам церковної реакції.

У 1610 році Лопе де Вега вже був членом двох релігійних братств, а у 1612 році вступив до складу релігійної організації "терціарііїв". У подальшому він отримав сан священика. Однак все це не врятувало драматурга від духовної цензури.

Реальне життя Лопе де Веги складалося, на жаль, не лише з легких та невимушених сюжетів. У 1613 році під час пологів померла його друга дружина, Хуана, залишивши немовля, дівчинку Феліціану. Останні роки життя Хуани були затьмарені зв'язком чоловіка із акторкою Мікаелою де Лухан, яку поет оспівав у своїх віршах під іменем Каміли Лусінди. Від цього пристрасного кохання з'явилося ще двоє дітей.

У 1614 році, переживши важку душевну кризу, викликану смертю дружини та улюбленого сина Карлітоса, Лопе де Вега прийняв духовний сан. Він вступив до релігійного братства, членом якого колись був і великий Сервантес. Не минуло і трьох років, як 55-річний Лопе де Вега знову був охоплений всеперемагаючою пристрастю, тепер уже до заміжньої красуні Марти де Наварес, розумної і освіченої жінки, яка писала вірші та грала на різних музичних інструментах. її він оспівав під іменем Амаріліди і присвятив їй знамениту "Валенсіанську вдову".

Слава драматурга була всенародною, а захоплення ним переросло у справжнє обожнювання.

Марта народила від Лопе доньку, яку він визнав своєю. І знову Лопе довелося захищатися у суді, цього разу судовий процес розпочав проти нього розгніваний чоловік Марти. Щоправда, драматургу пощастило: позивач помер, не встигнувши довести справу до кінця.

Останні роки життя Лопе де Вега були сповненні тяжких переживань. Щастя з Мартою було недовгим. У середині 1620-х років вона тяжко захворіла, несподівано втратила зір, а згодом розум. "Нещасливе кохання, що протиставило себе небу", — із сумом писав Лопе, але від свого почуття не відмовлявся, доглядаючи нещасну жінку до самої її смерті у 1632 році.

Щойно перенісши втрату дружини, Лопе довелося пережити ще два удари долі — смерть єдиного сина Фелікса, який був у складі експедиції ловців перлів і загинув внаслідок корабельної аварії, та викрадення 17-річної Антонії Клари, улюбленої молодшої доньки, яка вимушена була жити у принизливому становищі коханки одного знатного кабальєро. Лопе був не в змозі звільнити доньку: викрадач належав до вищої знаті, і, найімовірніше, викрадення було здійснене через погодження короля. Крім того, друга донька, Марселла, яка зневажала батька, демонстративно прийняла постриг.

Відійти від цього лиха Лопе вже не зміг.

Він помер 27 серпня 1635 року. Його смерть вразила всю Іспанію. Похорони великого драматурга були надзвичайно пишними. Все населення Мадриду прощалося із "дивом природи", як називав Лопе інший великий іспанець — Сервантес. Похований Лопе де Веги був у церкві святого Себастьяна, яку у 1937 році зруйнувала фашистська бомба. Пам'яті Лопе де Веги були присвячені дві збірки: "Посмертне прославлення" та "Поетичне поховання". Офіційні іспанські кола утрималися від демонстрації будь-яких знаків поваги до пам'яті великого національного письменника. Королівська рада відхилила прохання міського управління Мадрида про урочисте поховання. У 1644 році ця ж рада у своїй постанові про театри та театральний репертуар наказала виключити з репертуару майже всі п'єси, що ставилися до цього часу, в сюжети яких "були вплетені любовні історії, а особливо твори Лопе де Веги, які принесли стільки шкоди добрим нравам".

Про масштаби літературного спадку Лопе де Веги можуть дати уявлення 50 тисяч віршів одних лише епічних поем та 2989 написаних ним сонетів, що, в свою чергу, складає близько 42 тисяч віршованих рядків.

Що стосується драматургічного спадку Лопе де Веги, то вже 1615 року Сервантес зазначав: "Он покорил и подчинил своей власти всех комедиантов и наполнил мир своими комедиями, удачными, хорошо задуманными и составляющими в общей сложности более десяти тысяч листов ...те же, кто пытался соперничать с ним и разделить его славу, — а таких было много, — все вместе не написали и половины того, что написал он один".

Наприкінці свого життя сам Лоле де Вега визначав кількість написаних ним п'єс цифрою 1500. У складеній Монтальбаном незабаром після смерті драматурга його біографії йде мова про 1800 комедій та 400 "священних дійств".

На сьогоднішній момент у друкованих виданнях та рукописах відомо 426 комедій та 48 "дійств", які, без сумніву, належать перу Лопе де Веги.

У творчості Лопе де Веги виділяють три періоди:

1. 1594—1604 рр. У цей час була написана велика кількість п'єс — від "Учителя танців" (1594) та "Валенсіанської вдови" (1599) до "Нового світу, відкритого Колумбом" (1603). У романі "Мандрівник у своїй батьківщині", опублікованому у 1604 році, Лопе вже називає 219 написаних ним комедій. Протягом цих років Лопе де Вега та драматурги його кола консолідуються й утверджують національний театр.

2. 1605—1613 рр. Щоправда, із достовірною точністю можна датувати лише одну антиконтрреформаційну "руську" драму Лопе про Лжедимитрія — "Новые деяния Великого князя Московского". Протягом цього періоду Лопе де Вега пише відомі історико-революційні драми— "Периваньєс та командор Оканьї" (бл. 1610), "Фуенте Овехуна" (бл. 1613); комедії "Витівки Белісси" (бл. 1608), "Собака на сіні" (бл. 1613). У цей же період була написана поема "Порадник щодо створення комедій", яка напівжартома викладала естетику поетів національного театру, котрі орієнтувалися на народні смаки і "відкидали вчені правила", коли потрібно було створювати комедію.

3. Починаючи з 1614 року і до 1638 року. До цього періоду відносимо драми: "Кращий алькальд— король" (1620—1623), "Повернення Бразилія" (1625), а також ті твори, що дійшли до нас у переробці (очевидно, постановника Кларамонте): драма "Зірка Севільї" (1623), комедії "Кохати, не знаючи, кого" (бл. 1622), "Дівчина з глечиком" (1627), "Рабиня свого коханого" (1626).

Класифікація драматургічного спадку Лопе де Веги являла до цього часу одну із найважчих проблем вивчення його театру. Частково це пояснювалося тим, що у драматурга розроблені всі види та типи національної драматургії, представлені у літературній та сценічній термінології епохи назвами, які лише умовно відповідали істинному ідейному та художньому змісту того чи іншого твору (комедія плаща та шпаги, придворна комедія, комедія інтриги, комедія випадковостей тощо).

Якщо залишити осторонь особливий жанр "священних дійств", то основний фонд драматургії Лопе де Веги досить чітко поділявся на комедії, що групувалися навколо проблем:

— державно-історичного;

— соціально-політичного;

— приватно-побутового спрямування.

Слід зазначити, що свої твори драматург часто називав "комедіас", хоча перед глядачами проходили і трагедії, і драми, і власне комедії.

Зазначимо, що комедія — це драматичний твір, у якому засобами гумору та сатири розвінчувалися негативні суспільні та побутові явища, розкривалися смішне в навколишній дійсності та людині.

В історичних комедіях увага драматурга зосереджена на проблемах державного устрою рідної країни протягом різних епох. Також до цього типу комедій мали відношення п'єси, сюжети яких взяті з історії інших країн та в народів.

Комедії, що розробляли соціально-політичну тематику і побудовані в основному на матеріалі минулого, свідчили про прагнення драматурга вирішувати актуальні питання сучасної йому дійсності, піддавати критиці існуючий устрій, висувати проблеми справедливої організації суспільного та політичного укладу.

Побутова комедія виступала як комедія тогочасних нравів та тогочасної моралі, побутових особливостей епохи та конфліктів, що мала місце у сімейному житті тощо.

Найвідомішою п'єсою, вершиною творчості Лопе де Веги, стала народно-героїчна, соціально-політична драма "Фуенте Овехуна" ("Овечий источник"). В основі п'єси — реальні події 23 квітня 1476 р., коли селяни містечка Фуенте Овехуна, обурені утисками та свавіллям командора ордену Калатрави, підняли повстання та вбили його. Героєм драми став народ. Драматург не лише створив художньо узагальнену картину боротьби простих людей проти феодального насилля, але й зумів опоетизувати цю боротьбу. Однак при всій узагальненості найбільш яскравий, центральний персонаж твору — дівчина-селянка Лауренсья, образ справді героїчний.