Історія зарубіжної літератури XVII - XVIII століття - Давиденко Г.Й. - Розділ 3. ПРАКТИЧНИЙ КУРС

ЗАНЯТТЯ № 1. ВИСМІЮВАННЯ ПИХИ, МАРНОСЛАВСТВА ТА БЕЗПІДСТАВНИХ ПРЕТЕНЗІЙ НА АРИСТОКРАТИЗМ У КОМЕДІЇ МОЛЬЄРА "МІЩАНИН — ШЛЯХТИЧ"

План

1. Історія написання комедії-балету.

2. Характеристика образу пана Журдена.

3. Характеристика другорядних образів: графа Доранта, маркізи Дорімени, Клеонта. пані Журден. Ставлення автора до своїх героїв.

4. Своєрідність комедії, її художнє значення.

Завдання для підготовчого періоду

1. Визначте лексичне значення слів: "міщанин", "шляхтич".

2. Підберіть цитатний матеріал для характеристики героя.

3. Подумайте, в чому новаторство Мольєра-комедіографа доби класицизму.

4. Перегляньте твори І. Карпенка-Карого "Мартин Боруля" і М. Куліша "Мина Мазайло". Як в них продовжуються традиції Мольєра?

Література

1. Жованик Л. Основні проблеми іі конфлікти п'єси Мольєра "Міщанин-шляхтич" 9 кл. // Зарубіжна література. — 2004. — № 45 (397). — С. А—7.

2. Ніколенко О. Король комедії. Система уроків вивчення п'єси Ж. Б. Мольєра "Міщанин-шляхтич" у культурологічному контексті // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. — 2001. — № 5. — С. 8—19.

3. Шалагінов Б. Б. Жан-Батіст Мольєр // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. — 2004. — № 2. — С. 31 —34.

Інструктивно-методичні матеріали

У 1669 році король Людовік XIV приймав у своїй резиденції у Версалі турецьких послів на чолі з Солиманом-Агою. Турків змусили довго чекати, а потім прийняли їх у галереї Нового Палацу, що була прибрана надзвичайно розкішно. Король сидів на Роні, а на вбранні короля було діамантів не менше, ніж на чотирнадцять мільйонів ліврів. Однак Солиман — Ага ніяк не виказав свого захоплення. У нього був такий вираз обличчя, начебто в Турції всі носять костюми з діамантами. Поведінка турецької делегації не сподобалась королю, і він наказав придворному композитору і драматургу написати п'єсу, яка б висміяла турків. Так був створений "Міщанин — шляхтич". Прем'єра вистави відбулася 14 жовтня 1670 року в Шамборі. Після закінчення п'єси жах охопив Мольєра: король не вимовив жодного слова. Мовчання короля всі відразу помітили, і всі почали картати п'єсу. Про це писав М.Булгаков у книзі "Життя пана де Мольєра".

16 жовтня у Пале— Роялі відбулася друга вистава комедії. І знову на ній був присутній король. Але його реакція вже була більш прихильною: король аплодував, встав зі свого місця і привітав Мольєра. Його слова були приблизно такими: "Я нічого не сказав вам після першої прем'єри, оскільки ще не встиг скласти своє враження. Однак тепер я скажу. Ваші актори грають пречудово. Але я бачу, що ви написали гарну п'єсу, і жодний з ваших попередніх творів не справляв на мене такого враження, як "Міщанин — шляхтич"".

Основною темою комедії є тема марнославства Пан Журден прагне потрапити у вище товариство, стати шляхетним дворянином. Для цього він і вчиться, наймає учителів, у всьому намагається бути схожим на дворян — і в одязі, і в звичках, і в манерах. Сміх викликає не сам процес навчання — у тому, що людина хоче здобути освіту, немає нічого смішного,— а ганебне плазування, лакейське приниження Журдена перед придворними званнями й титулами, кумедне домагання досягти аристократичного положення в суспільстві.

Бажання посісти вище місце у суспільстві — природне для людини, тож комічного ефекту у п'єсі не виникло б, якби автор не показав, у яке саме "пристойне товариство" хоче потрапити Журден.

Тому ідеєю комедії є викриття лицемірної моралі аристократії.

Разом із паном Журденом комічними образами стають граф Дорант і маркіза Дорімени. Автор критично зображує їх, оскільки вони живуть порожнім життям, весь час тільки розважаються, прагнуть нажитися за чужий рахунок і, хоча за інтелектуальним рівнем не розумніші за інших, пишаються своїми титулами, належністю до вищого товариства, придворних кіл.

Викриваючи плазування Журдена перед аристократією, автор викриває всю соціальну систему — від верхів до низів. Аристократи живуть за рахунок інших, міщани соромляться свого становища і прагнуть стати дворянами, кравці улеслюють клієнтів, щоб побільше вкрасти, вчителі дбають не про знання, а про гроші, а митці вважають, що "найщиріші оплески не нагодують шлунок".

Майстер комедії Мольєр поєднує соціальний аспект із любовною інтригою.

Згідно із законами класицистичної комедії, негативним образам п'єси протистоять образи позитивні: пані Журден — втілення здорового глузду, Клеонт—уособлення честі й гідності, слуги Ков'єль і Ніколь — втілення народного гумору, розуму, спритності й винахідливості. У їхніх висловах і зауваженнях виражається й авторська позиція.

Комедія "Міщанин — шляхтич" має велике виховне значення: людина повинна бути собою, виховувати в собі почуття гідності, вчитися, але ні перед ким не плазувати. Водночас автор утверджує право чесних і добрих людей на щастя.

Мольєр започаткував два види комедії— комедію характерів і комедію ситуацій. У "Мішанині — шляхтичі" поєднуються обидва жанрових різновиди. З одного боку, ми маємо тут яскраві типові характери (Журден — тип міщанина, втілення марнолюбства, плазування перед аристократією; Дорант — лицемірний і цинічний дворянин; пані Журден — тип розумної, але сварливої дружини; Ков'єль —розумний слуга; Клеонт— ідеал лицаря, для якого понад усе честь і кохання та ін.), а з іншого боку, тут безліч кумедних ситуацій, в які потрапляють герої.

Словникова робота

Буфонада — комедійна манера гри актора, в якій використовуються засоби надмірного комізму, окарикатурення персонажів, ситуацій; вистава, побудована в такій манері виконання.

Гумор — різновид комічного відображення смішного у життєвих явищах і людських характерах. Гумор не заперечує об'єкта висміювання і цим відрізняється від сатири, для якої характерне цілковите заперечення й різке висміяння зображуваного. Добродушний гумор піддає висміянню здебільшого часткові недоліки загалом позитивних явищ, окремі смішні риси в характері людини.

Іронія — один із засобів створення комічного, який виражає глузливо-критичне ставлення митця до предмета зображуваного. Це насмішка замаскована зовнішньою благопристойною формою.

Комедія — драматичний твір, у якому засобами гумору і сатири розвінчуються негативні суспільні та побутові явища, розкривається смішне в навколишній дійсності чи в людині.

Сарказм — їдка, викривальна, особливо дошкульна насмішка, сповнена крайньої ненависті і гнівного презирства. Сарказм не має подвійного, часто прихованого дна. Як іронія, близько до якої він стоїть, виражається завжди прямо. Об'єктом сарказму виступають, як правило, речі небезпечні, різко негативні й аморальні.

Сатира — особливий спосіб художнього відображення дійсності, який полягає в гострому осудливому висміянні негативного. У вузькому розумінні — твір викривального характеру. Сатира спрямована проти соціально шкідливих явищ, які гальмують розвиток суспільства, на відміну від гумору, вона має гострий непримиренний характер. Часто об'єктом сатири є антиподи загальнолюдської моралі, пристосуванці, лицеміри, ренегати і зрадники, які не відповідають естетичному ідеалові.

Фарс— вид народного театру та літератури західноєвропейських країн, передусім Франції. Відзначався комічною, нерідко сатиричною спрямованістю, реалістичною конкретністю, вільнодумством.

Образи — маски фарсу позбавлені індивідуального начала, вони були першою спробою створення соціальних типів.