Культурологія - Матвєєва Л.Л. - Мораль і право як механізми регуляції культурної життєдіяльності людини

Мораль і право як механізми регуляції культурної життєдіяльності людини

Термін "мораль" (moralitas) походить від латинського прикметника moralis (такий, що стосується вдачі, характеру, складу душі, звичок), утвореного, в свою чергу, від давньолатинського mos (звичай, натура, поведінка, а також припис, правило, закон). Моральна культура - це система нормативних відносин між людьми, що утворює особливу, історично і традиційно зумовлену сферу культурної практики. Мораль як форма суспільної свідомості є об'єктом дослідження такої філософської дисципліни, як етика, що й уможливлює ситуацію досить частої синонімізації понять "мораль" та "етика". Окрім моральної культури, функцію нормативного регулювання виконує також культура правова - система формалізованих загальнообов'язкових норм людської життєдіяльності (правових законів), що закріплюються й охороняються державою.

Таким чином, мораль і право є основними способами регуляції й нормування поведінки людини і взаємно доповнюють одне одного, що і дає підстави в певних межах говорити про них як про деяку єдність, тобто морально-правову культуру. Основна ж відмінність і розмежування між мораллю і правом полягають насамперед у тому, що моральна регуляція здійснюється виключно на основі різноманітних аспектів моральної свідомості, яка виступає, так би мовити, своїм власним гарантом, тоді як правова регуляція не зумовлюється виключно правосвідомістю, а має своїм джерелом і гарантом такий потужний, соціальний інститут, як держава. Звідси випливає і певна різниця в стимулах, які задають і підкріплюють прагнення людини до дотримання моральних та правових норм. Якщо моральних норм людина дотримується під впливом тільки таких у певному сенсі ідеальних, де матеріалізованих речей, як власне сумління та суспільна думка, то дотримання правових норм, крім того, підкріплюється і загрозою цілком реальних матеріальних та фізичних покарань (як-от штраф, обмеження свободи пересування і т.д., аж до позбавлення порушника правових норм самого його життя).

Цікаву паралель або й зв'язок можна побачити між різноманітністю принципів виховання дитини і простором морально-правової культури, в який "кожна дитина потрапляє, ставши дорослою людиною. Ідеться про поєднання і співвідношення засобів та методів переконання (простір моралі) і покарання (простір права). Причому багато хто з видатних педагогів зазначав, що страх перед покаранням ніколи не є достатнім фактором виховання дитини. Те саме можна сказати й відносно репресивних заходів держави щодо порушників правових норм. Людина, яка не має моральних мотивацій дотримання суспільних норм взаємовідносин і поведінки, цілком імовірно, намагатиметься .обійти і правові норми. Іноді намагання уникнути покарання або страх перед ним може навіть штовхнути людину на ще більш значне порушення (типовий приклад - убивство свідків злочину). Щоправда, далеко не завжди порушення прийнятих у певному колі моральних норм однозначно свідчить про аморальність, а порушення законів - про злочинність особистості. Слід згадати і про принципову можливість таких ситуацій, коли деякі традиційні аспекти суспільної моралі або державного законодавства застарівають і заходять у суперечність із прогресивними тенденціями розвитку культури. Як приклади можна згадати етичні й законодавчі обмеження в різних сферах життєдіяльності, що існували ще на початку XX ст. в деяких навіть розвинутих тепер країнах для жінок, національних меншин тощо (відсутність права займатись певними видами трудової та суспільної діяльності, брати участь у голосуванні і т.д.), або існування і так званих "політичних" статей правових кодексів багатьох історичних і сучасних держав.

Мораль і право відрізняються серед іншого і тим, що мораль існує здебільше в усній, дещо розпливчастій і в певному розумінні кількісно "невловимій" формі, тоді як правові норми мають вигляд чітко й однозначно викладених письмово, перелічених і пронумерованих пунктів законів.

Цілком очевидно на перший погляд, що письмово закріплене положення або регулятивна норма (що ми і маємо у випадку правового закону) є чіткішим і однозначнішим, а тому функціонально результативнішим за моральну норму. Письмовий наказ або письмово закріплений закон нібито дають більшу гарантію їх дотримання. "Що написано пером, того не витягнеш волом", - говорить одна народна мудрість. Але інша їй суперечить: "Закон - що дишло, куди повернеш - туди й вийшло". Причому щодо останнього не можуть бути прийняті заперечення, що, мовляв, такий висновок був зроблений ще за часів "усного" закону. Навіть не вдаючись до пошуку справді історичних коренів прислів'я, досить навести як аргумент деякі приклади із сучасної культури з її безперечно письмовою практикою адміністрування та законодавства. По-перше, всі ми знаємо (як з колишньої радянської, так і з сучаснішої дійсності) дистанцію між прийнятими на різному рівні "рішеннями", "наказами", "законами" і тому подібними серйозними речами та їхнім реальним втіленням у життя, за повної безвідповідальності при цьому "відповідальних" осіб. По-друге, нерідко необхідність дотримання букви письмового закону в країнах демократичного спрямування навіть заважає реально навести лад у тій чи іншій сфері суспільного життя, - всі, здається, обізнані з реальністю ситуації, коли всім відомий злодій-мафіозі спокійно влаштовує свої кримінальні справи, бо не тільки не знаходиться посадової особи, яка б наважилася порушити проти нього справу, а ще й, наприклад, не знаходиться свідка або потерпілого, заява від якого є необхідною для порушення справи "за протоколом". По-третє, професійність юриста (наприклад, адвоката) завжди визначається не тільки суто формальним знанням законів, але не меншою мірою і вмінням їх інтерпретувати відповідно до тієї чи іншої ситуації або тих чи інших інтересів. І, нарешті, по-четверте, можна навести як показовий приклад хоча б реальний факт різної інтерпретації Резолюції ООН № 1471 відносно Іраку (прийняту перед вторгненням військ проамериканської коаліції в цю країну), з однієї сторони, США, а з іншої - країнами, які обстоювали допустимість виключно санкціонованих з боку ООН силових дій щодо колишнього режиму Саддама Хусейна. США доводили, що вищевказаною Резолюцією такі дії вже передбачені й ініційовані, тоді як більшість інших членів ООН з цим не погоджувалася. Наголосимо, що в даному випадку суперечки точилися навколо письмового документа міжнародного рівня, мабуть, таки з усіма необхідними в такому разі пересторогами і запобіганнями двозначності підготованого найліпшими фахівцями та прийнятого після обговорення на найвищому рівні.

Звісно, тут не йдеться про цілковиту неефективність письмово оформлених суспільних регламентацій, це було б значним перебільшенням. Проте слід зауважити, що "неписані закони" моралі не тільки інколи діють ефективніше/ніж письмові, але саме вони спонукають більшість людей дотримуватися правових норм. Здебільше люди не грабують, не крадуть, не вбивають і т.д. не тому, що це забороняє право, а тому, що це неприйнятно для їхньої моральної свідомості. Навіть дотримання цивільного права (законів, що регламентують, унормовують взаємовідносини громадян між собою та з організаціями) значною мірою мотивується саме моральною потребою мати позитивні, взаємно ввічливі відносини з іншими людьми, бути законослухняним громадянином і не демонструвати зневагу до оточуючих і суспільства в цілому, а не правовими наслідками самими по собі. Таке ми бачимо, наприклад, коли студенту буває незручно погано знати предмет, що його читає високопрофесійний викладач, навіть незалежно від суто адміністративних наслідків отримання того чи іншого екзаменаційного бала. Або коли, трапляється, студент почуває потребу вибачитися за пропуск лекції, навіть якщо це не веде за собою якихось наслідків для нього в навчальному процесі, - вибачення в такому разі фактично дорівнює жесту поваги і моральної підтримки: "Я поважаю Вас як спеціаліста і не хочу, щоб Ви подумали, що Ваші лекції мені не цікаві".