Музеєзнавство - Рутинський М.Й. - Розділ 6. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ МУЗЕЙНОЇ МЕРЕЖІ УКРАЇНИ

6.1. Музеї та екскурсійно-туристичний рух. Основні показники та тенденції відвідуваності музеїв держави

Послуги дозвілля в туризмі є надзвичайно різноманітними, і їх спектр постійно ускладнюється. Великим попитом користуються культурно-просвітницькі послуги, які надаються класичними закладами, як-от: музеї, художні галереї, театри тощо.

Заклади культури та мистецтв виступають вагомою складовою туристичної інфраструктури, мають значний вплив на формування туристичної привабливості регіонів країни. Екскурсійні послуги, які надаються музеями, є невід'ємною складовою комерційного туристичного продукту й глобальної індустрії туризму.

Звернемося до даних міжнародної статистики. За останніх двадцять років у світі спостерігається стрімке зростання кількості музеїв, на початку XXI ст. їх налічується близько 40 тис. Більш аніж половина музейної мережі планети зосереджена в Європі, 20% – у США, решта – розосереджена в інших країнах світу. Найбільше музеїв мають

США – понад 3 тис., Італія – близько 2 тис., Франція Великобританія, Німеччина і Росія – понад 1 тис. Країни Азії й Африки на початку XXI ст. активно залучені в процес створення національних музейних мереж, на які покладається завдання сприяти розвитку національної самосвідомості й охороні культурно-історичних цінностей [73].

Щодо співвідношення кількості музеїв у перерахунку на кількість мешканців держави, за цим критерієм планку лідерства також історично утримує Європа. Станом на 1 січня 2005 р. пересічно один музей припадає на 16 тис. жителів Європейського Союзу. У розрізі його окремих країн найвищий показник мають Фінляндія та Швейцарія, де один музей припадає на 8 тис. мешканців.

Серед країн Європейського континенту Україна славиться досить великою кількістю пам'яток історико-культурної спадщини, проте кількість музеїв у нашій країні є ще недостатньою. Станом на 1 січня 2005 року в Україні налічувалося 422 музейні установи, з них сім музеїв були тимчасово зачинені для відвідування у зв'язку із проведенням ремонтних робіт. У музеях України зберігається понад 11 млн пам'яток історії, культури та мистецтв [58].

Найвищі темпи розвитку національної музейної мережі відповідають періоду "сплеску" національної самоідентичності й патріотично-культурного відродження, що тривав у нашій країні з 1985 по 1995 pp. Так, за період 1985 –1990 рр. кількість музеїв України зросла ледь не в півтора раза (з 174 до 214), при цьому варто мати на увазі, що реальна кількість новостворюваних музеїв була набагато вищою, ніж фіксувала державна статистика, бо вона враховувала закриття групи установ тоталітарно-ідеологічного спрямування й не враховувала установи державної форми власності.

Поряд з цим ще з середини 1980-х років окреслилася тенденція неухильного щорічного падіння обсягів відвідуваності (табл. 6.1) національної музейної мережі (очевидно, за рахунок згортання розповсюдженої у попередню тоталітарну добу практики примусового організованого відвідування музеїв школярами, студентами, робітниками за приписами профспілок).

Таблиця 6.1. Динаміка чисельності музеїв України та кількості їх відвідувачів наприкінці XX – на початку XXI ст.

За перші роки становлення державної незалежності й національної самосвідомості музейна мережа держави з 1990 до 1995 pp. зросла на 100 установ (з 214 до 314), а де-факто – майже вдвічі. У подальші роки темпи росту суттєво знизилися: до 64 нових музеїв за період 1995 –2000 pp. та 44 музеїв за період 2000 –2005 pp. Цю тенденцію ілюструє рис. 6.1.

Збільшення чисельності національної музейної мережі на початку XXI ст. (2001 –2005 pp.) завдячує зростанню їх кількості, головним чином в областях: Тернопільській – на 12 музеїв, Полтавській – на 7 музеїв, Кіровоградській – на 6 музеїв та Чернігівській – на 5 музеїв.

Дещо повільнішими темпами з 2000 р. (після майже 20-річного періоду затяжного спаду) почала зростати кількість відвідувачів українських музеїв (рис. 6.2) головним чином за рахунок найбільш популярних серед туристів музеїв

Рис. 6.1. Динаміка кількості музеїв України 1990 –2004 pp.

Рис. 6.2. Динаміка кількості відвідувачів музеїв України (тис. осіб), 1990 –2004 pp.

Києва, Севастополя, АР Криму та Львівської області. Станом на 1 січня 2005 р. середньорічний обсяг відвідувачів українських музеїв досяг позначки 18,5 млн осіб, що на 2,5 млн більше порівняно з 2000 p., проте ще майже вдвічі нижче порівняно з 1990 р.

Сучасна географія музейної спадщини України така: на Київ припадає 32 музеї, Західне Полісся – 20, Центральне Полісся – 22, Чернігівщину – 28, Карпатський регіон – 34, Поділля – 60, Черкаську й Кіровоградську області – 50, Дніпропетровську й Запорізьку області – 26, Слобожанщину – 62, Донбас – 38, Західне Причорномор'я – 22, АР Крим (включаючи м. Севастополь) – 23 установи. Таким чином, серцевиною національної музейної мережі виступає подільсько-наддніпрянський терен – смуга споконвічного оселення українського етносу в Лісостеповій частині країни від річки Збруч до Дніпра. На цій території зосереджено 110 державних музеїв, тобто рівно 1/4 національного музейного фонду. З урахуванням музеїв Києва ще одна чверть національного музейного фонду зосереджена в межах Українського Полісся.

Станом на 1 січня 2005 р. площа музейної території країни становила 88,88 млн м², у т. ч. площа експозиційна – 3,85 млн м², наукова – 1,43 млн м², заповідна – 75,69 млн м², рекреаційна – 5,13 млн м² та господарська – 0,43 млн м². Такі високі загальнодержавні показники виникли головним чином за рахунок музеїв-заповідників Київщини і Києва (їх заповідна площа – 33,45 млн м², тобто 37,6% сукупної музейної площі України) та АР Крим (заповідна площа музеїв-заповідників автономії – 18,8 млн м², або 21,2% музейної площі держави).

В Україні домінують музейні установи комунальної форми власності (88,4% музеїв), на початку XXI ст. удержавиш власності залишився всього 41 музей (9,7%), ще 8 музеїв (1,9%) країни функціонує на правах приватної власності (з них 3 в Івано-Франківській області). Державні музеї зосереджені здебільшого в Києві (16 з 41), на решті території країни налічується по 1 –2 державні музеї на регіон.

Основний фонд музеїв України станом на 1 січня 2005 р. налічував 11 510 900 пам'яток. З них експонується лише 1121 854 експонатів (тобто 9,7% пам'яток), у виставковій діяльності впродовж 2004 р. було задіяно 404 432 експонати (тобто 3,5% пам'яток). Решта перебуває на збережені у музейних сховищах і не доступна огляду широкої громадськості. Такий стан справ розцінюємо як "непрозорий", оскільки левова частка (більш як 90% ) музейних пам'яток України й на початку XXI ст. не виконує функції суспільної трансляції культурного надбання нашої нації і світової цивілізації в цілому. Музеї Європи і Північної Америки успішно долають названу дилему шляхом інтеграції наявної музейної спадщини в глобальну інформаційну мережу Інтернет, тим часом музейна спадщина України досі залишаєтся поза світовим культурно-інформаційним простором.

Музейний фонд нашої країни розподілений вкрай нерівномірно. Основні скарбниці національних музейних пам'яток розміщені в Києва та на Львівщини. У фондосховищах столичних музеїв сьогодні зберігається 22,3% експонатів (тобто більш аніж кожна п'ята пам'ятка музеїв країни), у музейних фондосховищах Львова й області зосереджено 9,75% експонатів (тобто майже кожна десята пам'ятка музеїв країни). А загалом у музеях м. Києва, Львівщини й Криму нині зберігається 4 516 452 пам'ятки, тобто 39,2% експонатів держави.

Варто зауважити, що стан фондових приміщень деяких музеїв дуже часто є незадовільним. Забезпечення належного стану збереження пам'яток та проведення комплексного обстеження умов збереження фондів музеїв є однією з важливих проблем у діяльності музейних закладів більшості регіонів нашої країни.

Окремі твори мистецтва експонується на виставках поза музеями, але це число доволі незначне (лише 0,55% експонатів від загальної кількості усіх експонатів основних фондів музеїв України було показано на виставках протягом 2004 p.). Наприклад, у рамках Року України в Республіці Польща у виставці "Львів прекрасний" було представлено твори мистецтва з колекції Львівського історичного музею в м. Валбжиху; у Замойському музеї м. Замостя та Окружному музеї м. Жешува проходили виставки із збірки Львівського історичного музею.

Розподіл музеїв країни за профілем ілюструє рис. 6.3:

Рис. 6.3. Розподіл музеїв України за профілем

Найпоширенішим видом музеїв в Україні є краєзнавчі – аналогів їм у західних країнах не існує. На них припадає 34% музейного фонду. Варто зазначити, що впродовж 1994 – 2004 pp. краєзнавчим музеям приділялося недостатньо уваги, в результаті чого багато з них, особливо у незначних за кількістю жителів населених пунктах, було зачинено. Понад 32% музейного фонду країни становлять музеї історичного профілю (140 історичних та сім археологічних), 17% – мистецькі, 10% – літературні, на музеї всіх інших профілів сукупно припадає всього 7% національного музейного фонду.

За профілем музеї окремих регіонів нашої країни розподілені доволі нерівномірно. Так, 62,5% етнографічних та 34% історичних музеїв країни зосереджено в межах її Карпатського регіону, 50 – галузевих музеїв країни сконцентровані в Києві, понад 1/4 літературних – на Полтавщині, 1/8 історичних – на Чернігівщині.

Число днів на рік, відкритих для відвідування у середньому на один музей в Україні, становить 76,0. Максимальне значення в Україні має Дніпропетровська область – 414,7, мінімальне – Чернігівська область – 25,4.

Відвідуваність музеїв країни – це основний показник їх суспільної значущості. Щороку музеї нашої країни відвідує понад 18 млн осіб, тобто, у перерахунку на кількість населення, фактично кожен третій мешканець України, або кожна друга дитина шкільної й студентської вікової групи. На перший погляд, це цілком успішні показники, що свідчать про належне задоволення музейними установами держави культурних потреб її громадян. Одначе насправді ситуація набагато складніша й навіть до певної міри депресивна.

В Україні має місце явище глибоко нерівномірного географічного розподілу обсягів відвідувань музеїв за регіонами (табл. 6.2). Діапазон в обсягах відвідування музеїв окремих регіонів країни коливається від 123,7 тис. осіб/рік у Волинській області до 3198,8 тис. осіб/рік у Києві. Загалом Київ дуже вирізняється з-поміж інших теренів країни за показником популярності його музеїв серед відвідувачів. У відносному перерахунку на музеї Києва припадає понад 17% (або 1/6) усіх відвідувачів музеїв нашої країни. Промовистим є також той факт, що Київ і АР Крим сукупно обслуговують близько 37,5% відвідувачів музейних установ України. Отже, між цими двома регіонами та рештою території країни існує істотний диспропорційний розрив в обсягах відвідування їхніх музейних установ. Для прикладу, музеї лише одного міста Севастополя у 2004 р. обслужили більше відвідувачів, ніж музеї туристично привабливих Львівської, Івано-Франківської, Одеської, Київської, Полтавської чи будь-якої іншої області України.

Таблиця 6.2. Відвідуваність музеїв України у 2004 p.

За валовими щорічними обсягами відвідувачів музеїв регіони України групуються у:

­ регіони, музейні заклади яких користуються стабільно високою популярністю серед відвідувачів на рівні, не нижчому 1 млн осіб/рік – м. Київ, м. Севастополь, АР Крим, Львівська область;

­ регіони з середніми показниками відвідуваності музейної мережі на рівні від 0,5 до 1,0 млн осіб/рік – Івано-Франківська, Хмельницька, Вінницька, Черкаська, Полтавська, Чернігівська, Харківська, Донецька, Луганська, Дніпропетровська, Запорізька, Одеська;

­ регіони, музейна мережа яких украй недостатнім чином залучена в екскурсійний рух і надає послуги незначній кількості відвідувачів на рівні 0,1 –0,5 млн осіб/рік – Волинська, Рівненська, Житомирська, Київська, Сумська, Закарпатська, Чернівецька, Тернопільська, Кіровоградська, Миколаївська, Херсонська.

Таким чином, лише щодо Києва, АР Крим і Львівщини маємо підстави вести мову про успішне функціонування музейних установ. Музейна мережа решти країни, натомість, вимагає масштабної маркетингово-інформаційної стратегії суспільної популяризації ідеї відвідування музеїв. Інакше їм загрожуватиме найстрашніше – суспільне забуття.

Характерними у цьому відношенні є музеї Західного й Центрального Полісся. У них зберігаються найраритетніші скарби й автентичні предмети давньоукраїнського побуту, багатої матеріальної і ще багатшої духовної культури. Краєзнавчо-музейний рух у нашій країні розпочинався саме з Полісся. Й от маємо – станом на початок XXI ст. в областях Правобережного Полісся налічується 10% музеїв країни (тобто її кожен десятий музей), які, однак, щороку відвідує менш як 5% екскурсантів.

Маркетингова політика музеїв насамперед націлена на вивчення й сегментацію споживацького ринку. Показовою є вікова сегментація, що обліковується статистично (див. табл. 6.2; рис. 6.4). Результати її недвозначні: 55% відвідувачів музеїв України – це діти, слухачі та студенти. Це не може не тішити, адже основною функцією музеїв є трансляційна – передача культурної спадщини від покоління до покоління. Учнівська і студентська молодь – це найвдячніша й найбільш спрагла до пізнання музейна аудиторія.

Рис. 6.4. Вікова структура відвідувачів музеїв України (середньорічна за період 2001 –2006 pp.)

Однак треба мати на увазі, що водночас це найвимогливіша аудиторія, що вимагає (потребує), по-перше, наймодернішого технологічно-технічного забезпечення експозиційної діяльності, по-друге, наявності анімаційно-розважальної складової (щоб не знудитися до кінця екскурсії й цілковито втратити інтерес до експозиції) і, по-третє, умов для активного релаксу й емпіричного пізнання старожитностей через надання можливостей доторкнутися чи потримати в руках той чи інший музейний предмет (чи його точне відтворення, виготовлене спеціально з метою речового контакту з аудиторією).

Здебільшого в результаті численних туристичних потоків "процвітають" музеї АР Крим і Києва, меншою мірою – Чернігівської і Полтавської областей. Для Києва і Криму пересічно на одного жителя припадає 1,3 екскурсанта, для Чернігівщини й Полтавщини на кожних двох місцевих мешканців припадає один екскурсант. Абсолютний максимум статистично фіксується у Севастополі, де на кожного місцевого мешканця припадає майже три відвідувача музейних установ цього популярного туристичного центру.

Високі відносні показники пересічної відвідуваності обласної музейної мережі у перерахунку на один музей краю мають АР Крим, Дніпропетровська і Миколаївська області та ті ж таки міста Київ і Севастополь.

На початку XXI ст. 98% музеїв України проводять екскурсійну діяльність. Станом на 2004 р. із 18,54 мли відвідувачів 8,07 млн осіб скористалися екскурсійними послугами музеїв країни (табл. 6.3). Це менш аніж половина (43,5%), тобто міра залучення відвідувачів в екскурсійне обслуговування в українських музеях залишається ще доволі низькою. По-перше, це знижує рівень пізнавального осмислення відвідувачами інформації, яку транслюють музейні експонати, і загалом невдовзі залишає у пам'яті менш виразні спогади про відвідування музею, по-друге, позбавляє музеї додаткових доходів.

У наш час українські музеї проводять щороку до 400 тис. екскурсій. Однак має місце суттєва географічна диспропорція щодо рівнів екскурсійного обслуговування в різних регіонах держави. Лише в невеликій кількості регіонів екскурсійне обслуговування поставлене на належний рівень; понад 10 тис. екскурсій щорічно проводять у музеях Львівської, Хмельницької, Вінницької, Черкаської, Полтавської, Дніпропетровської, Запорізької і Луганської областей. Окремо варто розглядати музеї Києва й АР Крим, в яких щорічно проводять понад 100 тис. екскурсій. Таким чином, кожна четверта музейна екскурсія проходить у Києві чи АР Крим, а сумарно вони забезпечують половину обсягу наданих екскурсійних послуг музейної мережі держави. Такий диспропорційний стан справ не може залишати нас байдужими до проблеми "випадання" більшості музеїв України з маршрутів масового туристично-екскурсійного руху. Вирішення окресленої проблеми мислиться лише через налагодження дієвих PR-комунікацій між музеєм та суспільством, а також через налагодження взаємовигідного партнерства між музейним та туристичним секторами держави, конкретні механізми такого партнерства викладено нами в підрозділі 3.4 цього посібника.

Таблиця 6.3. Екскурсійна діяльність музеїв України у 2004 p.*

Найбільшу кількість екскурсій за рік у перерахунку на одну установу проводять музеї міст Севастополя (та інших музейно-туристичних центрів Південного берега Криму – Алупки, Лівадії, Нікіти тощо), Києва та Львова (понад 3,5 тис.). В розрізі областей цей показник майже вдесятеро нижчий і коливається, пересічно, в межах 300 –600 екскурсій/музей за рік.

Щорічно екскурсійні послуги в музеях Києва замовляє понад 1,1 млн (36%) відвідувачів, у т. ч. 0,57 млн (39%) дітей, підлітків та студентської молоді. У Криму ці показники становлять, відповідно, 2,6 млн (69% ) та 0,8 млн (58%); на Львівщині, для порівняння, 0,37 млн (37%) та 0,24 млн (48%).

Співпраця музеїв із санаторно-курортними і туристичними компаніями щодо забезпечення їхніх клієнтів екскурсійним обслуговуванням найкраще налагоджена в АР Крим. За спеціальними корпоративними угодами кримськими музеями нині обслуговується 15 –18% екскурсантів. Для порівняння, у столиці України за аналогічними угодами обслуговується лише 7 –9% екскурсантів; у 2004 p., зокрема, 30-ма музеями Києва за угодами з рецептивними туроператорами надано екскурсійні послуги приблизно такому ж числу відвідувачів (95 тис. осіб), як чотирма музеями Севастополя (92 тис. осіб).

За економічними показниками діяльності, у 2004 р. музеї України отримали від реалізації послуг сукупний дохід на рівні 46,9 млн грн. Причому левову частку – 85,3% цього сукупного доходу забезпечили туристично популярні музеї АР Крим (23,4 млн грн) та м. Києва (16,6 млн грн). "Другий ешелон" комерційно успішних музеїв – це установи не менш туристично привабливих регіонів – Львівщини й Одещини.

Що ж до інших регіонів, мають місце надзвичайно значні диспропорції. Скажімо, музеї Тернопільської, Вінницької та Кіровоградської областей за підсумками 2004 р. мали майже в 50 разів нижчі доходи, ніж музеї Львівщини, чи майже в 600 разів нижчі, порівняно з музеями АР Крим. Річний дохід чотирьох музеїв м. Севастополя (6448,9 тис. гри) еквівалентний сукупному доходу (6888,5 тис. грн) 367-ми музеїв усієї іншої території України без Києва і АР Крим.

У діяльності панівної більшості музейних установ України існує чимало проблем. Обсяги видатків з Держбюджету та місцевих бюджетів на утримання музеїв вистачає лише на оплату праці, енергоносіїв, охорону та комунальні послуги. Музеям країни не вистачає коштів на поповнення музейних фондів, проведення ремонтно-реставраційних робіт, встановлення сучасної сигналізації, оновлення музейного обладнання.

У зв'язку з цим варто навести приклад Національного музею у Львові, якому у 2006 р. виповнилося 100 років. Науково-мистецька фундація митрополита Андрея Шептицького – Національний музей у Львові (історична назва) з 16 грудня 2004 р. перейшов до державної власності і сфери управління Міністерства культури. З переходом музею до державної власності і підпорядкуванням Міністерству відразу довелося займатися вирішенням його численних серйозних проблем – фінансових, кадрових, а також поганого напіваварійного стану окремих приміщень музею.

У 2004 р. дохід на один музей країни сягнув 111,1 тис. грн, без врахування музеїв Києва і АР Крим – всього 18,8 тис. грн.

Із цих доволі незначних музейних доходів наша держава у 2004 р. вирахувала 6,7 млн грн податку на додану вартість (їх вимушено сплатили і так нечисленні відвідувачі українських музеїв) та ще 0,6 млн грн інших податків і вирахувань з доходу. Така фіскальна політика держави є через те, що відсутній диференційований підхід до оподаткування установ культурної спадщини нації, чим завдається шкода наймасовішій когорті "бідних" музеїв країни. На наше переконання, асоціаціям музейних закладів необхідно на рівні Верховної Ради і Кабінету Міністрів України відстоювати доцільність введення диференційованого оподаткування музеїв країни залежно від їхньої комерційної успішності. Так, комерційно найуспішніші музеї АР Крим здатні "безболісно" сплачувати за існуючими ставками оподаткування, музеї Києва, Львова, Одеси, Харкова спроможні успішно вести музейну діяльність за умови зниження для них ставки ПДВ, а щодо музеїв усієї нашої країни, в ім'я їхнього "виживання" й розбудови державі необхідно негайно скасувати для них ПДВ (або повністю компенсувати його кожному музею зі спеціального фонду збереження національної культурної спадщини). Саме таким шляхом пішов уряд США – країни, що нині стала абсолютним лідером у світі за кількістю музеїв та обсягами їх відвідування.