1. ЕТНОГЕНЕТИЧНІ ПРОЦЕСИ В УКРАЇНІ

Кілька тисячоліть безперервно традиція густонаселеної України... сучасним українцям доказ непорушності володіння своєю землею упродовж тисячоліть. Треба визволитися від. змови істориків. Юрій Липа

Етногенез (етногенези) (від гр. етнос — народ і генезис походження) — це тривалий процес утворення і розвитку племені, народу, нації. Вивчення процесів етногенезу спирається на комплексне використання даних багатьох наук: історії, мовознавства, етнографії, антропології, археології тощо. Термін етногенез вперше був уведений академіком Миколою Марром в 20-х роках XX ст.

Чи можемо ми вважати, що племена, які заселяли прабатьківщину слов'ян, були праслов'янськими? Протягом століть одні племена змінювали чи витісняли інших, асимілювалися (від лат. assimilatio — уподібнення), один етнос вливався в інший — скіфи, гуни, сармати. слов'яни, половці, татари та інші народи тією чи іншою мірою впливали на етногенез українців. Звичайно, людність Північного чорноморця не була етнічно однорідною протягом тисячоліть. Але, незважаючи на різні переселення та асиміляцію, ядро етносу залишаються постійним, зберігало історичну пам'ять, звичаї, вірування, етнографічні особливості — інакше ми не були б тими, ким є нині.

Культурний генофонд нашого краю не переривався протягом довготривалих війн, поневолення, лихоліть, що вишині на долю українського народу.

Нові дослідження істориків, відкриття археологів постійно змінюють наші уявлення про життя далеких Пращурів. Якщо раніше вчені вважали, що територія України була залюднена 150—200 тис. років тому, то нове сенсаційне відкриття у 70-х роках минулого століття палеолітичної стоянки біля селища Королеве в Закарпатті внесло корективи в історичну науку. Результати досліджень виявили 16 культурних шарів, сто тисяч знахідок, серед яких - знаряддя праці кроманьйонців, неандертальців, пітекантропів. Та найважливішою стала можливість дослідити саме ген етичність пов'язаних між собою прадавніх культур, простежити еволюцію знарядь праці впродовж мільйона років.

Відкриття Королівської стоянки привернуло увагу вчених усього світу її змусило науковців переглянути питання про час і шляхи заселення Східної Європи. Інші вважають, що залюднення України відбувалося не зі сходу на захід, як гадали раніше, а із Західної та Південної Європи. І відбувалися ці процеси близько мільйона років тому.

Серед вчених ХІХ-ХХ ст. існували два погляди на походження народів: автохтонізм (від гр. autos — сам і chton — земля, тобто "первісне населення тієї чи іншої землі") та міграціонізм (від лат. migratio — переселення).

Автохтоністи вважають, що український народ має органічний, спадкоємний зв'язок із найдавнішими мешканцями української землі, незважаючи на міграції різних племен, їхнє злиття чи змішування. Автохтонність українців відстоювали В.В. Мавродін, який писав, що "український народ був автохтоном на тій території, де застала його історія"3, видатний український вчений, археолог Вікентій Хвойка4, який на початку XX ст. зробив низку унікальних археологічних відкриттів, відомий український історик Михайло Грушевський та дослідник етногенезу українців Віктор Петров6. Серед істориків XX ст. про автохтонність українців писали Вадим Щербаківський7, Михайло Брайчевський, Григорій Василенко, Борис Рибаков, Микола Чмихов та ін.

Міграціоністи ж твердять, що головну роль в етногенезі народу відіграють постійні рухи, пересування (міграції) народів.

Міграціоністи досі вважають, що українці — "народ порівняно молодий" і є наслідком міграцій слов'янських племен, які нібито прийшли невідомо звідки на українські землі (X. Абрман, Т. Капелле, Ф. Дворник, О. Пріцак та ін.).

В етногенетичних і етнокультурних процесах, що відбувалися в Україні, можна виділити кілька етапів:

I. Трипільська доба (середина VI—III тисячоліття до н. ч.)

II. Арійська доба (II тисячоліття до н. ч.)

III. Кіммерійсько-сюфо-сарматська доба (X ст. до н. ч. — III ст. н. ч.)

IV. Слов'янська доба (приблизно І тисячоліття н. ч.)

V. Доба Русі-України (від VII ст. н. ч.).