Українське народознавство - Лозко Г.С - НАЗВИ РІЧОК

Дослідники українських гідронімів (О. Соболевський, В. Абаєв та ін.) досить довго вважали, що назви з коренем дон-, дун-, дн— іранського походження. Безпідставність цих висновків довів Віктор Петров, який дослідив, що назви Дон, Донець, Дунай, Дніпро, Дністер належать до одного гідронімічного ряду. Значну увагу вивченню українських гідронімів приділяв професор Володимир Шаян, який застосував порівняльно-лінгвістичні методи, включаючи до свого дослідження санскритсько-арійсько-слов'янські паралелі.

Зупинімося докладніше на назві легендарного Дніпра. За скіфських часів його звали Борисфеном, а людей, які жили на цих берегах,— борис-фенітами. Йордан писав: "Ріку Борисфен місцеві жителі звуть Данапром". Отже, знову та сама картина, що й з назвою скіфи-слов'яни: так називали Дніпро самі жителі, а чужоземна назва була іншою. Щоб зрозуміти етимологію назви Дніпро, дослідникам довелося чимало попрацювати. Це слово складне: дана — "вода", а друга частина довго залишалася нез'ясованою. У слов'ян була богиня Дана, пам'ять про яку збереглася до наших днів: згадаємо приспів до деяких пісень: "Ой, Дана, річка Дана". Наші Предки вважали її Великою Матір'ю Всесвіту і всіх народів: це й римська Діана, і анатолійська Танаїс. Дана у праслов'ян — це жіночий початок Всесвіту: "да" — вода, "на" — мати, тобто "Мати-Вода". Друга частина назви Дніпро вкладається у гідронімічний ряд з основою на пар-, пор-, пр- (Поріт, Пората, Піретос, Прут, Напаріс тощо).

Етимологічно вона близька до імені Бога давніх слов'ян Перуна. Перун - уособлення небесного вогню, чоловічого начала Всесвіту. Отже, в назві Дніпро можна прочитати поєднання двох начал "Дана + Перун", які є першопочатками життя.

Часто стародавні автори називають наші річки по-своєму. Наприклад, Дністер у Геродота названий Tipie, у Страбона — Тірас, у Плінія — Tipa, у Костянтина Багрянородного — Данаістр. Нам відомі назви багатьох географічних об'єктів, зафіксованих Геродотом: Південний Буг названий як Іпаніл, або Гіпаніс, Інгулець — Пантікап, Орель — Герра, Азовське море — Меотида, або Крімни, Керченська протока — Боспор Кіммерійський, Інгул — Іпакір, Дунай — Істр.

Деякі німецькі вчені (К. Мюлленгоф, Ф. Браун) стверджували, що в IV ст. скіфські назви були змінені слов'янськими. Це дало їм підставу зробити помилковий висновок, що нібито зміна назви була викликана зміною племен, які поселилися на цих землях.

Такі гіпотези заперечив Віктор Петров у своїй праці "Етногенез слов'ян". Він довів, що часто люди одну і ту ж річку називали різними іменами у верхів'ї і в пониззі. Наприклад, Страбон писав про Дунай: "Верхня частина цієї ріки від джерел до порогів, де ріка тече переважно через Дакію, називали Дунавієм, частину поблизу Понту в області гетів звуть Істром".

Віктор Петров висловив припущення, що багато річок мають двочленні назви, які складаються з назви, що має річка у верхів'ї, і назви в гирлі ріки. Якщо для Причорномор'я були характерні гідроніми на Дана-, то для середньої смуги України типовішими є назви на зразок Стрий (з основою Стр-). Багато притоків Дністра є похідними від цієї назви: Стривники, Струга, Стронавка, Стрипа, Стриня, Стрий тощо. Ці назви, можливо, походять від старослов'янського строуя, руського струя, українського струмінь. Серед притоків Дністра також кілька Бистриць, назви яких є прозорими для сучасного розуміння, а також стоять у гідронімічному ряду з основою на стр-. Припускають, що в давнину всі Бистриці звалися Стрипами.

Слід враховувати, що в назвах наших річок зарубіжні географи могли плутати звуки: Т—Д, А—О. Наприклад, Дон - Тан (Танаїс, хоча В. Шаян заперечує таку думку). Іноді записувалися назви з випадним початковим Д: Ніпро, Непр, Непріс — Дніпро; Ніструл (румунська назва Дністра на Буковині) тощо. Цікаву етимологію назви Дніпра подає Велесова Книга: "прийшли до Непри, яко та всякій при граничити має" (дошка 38-А), тобто назва Непра (жін. рід) дослівно означала "не війна" — межа, за якою нема війни.

Ім'я племені часто поширювалося на ім'я плем'яної території, назва ріки збігалася з назвою селища, а назва селища відповідала назві племені. Отже, дослідження власних назв має велике значення і для з'ясування етногенетичних процесів на певній території.

Пам'ять народу протягом багатьох віків зберегла назви поселень етнонімного походження. Таких назв в Україні тисячі: Антопіль на Житомирщині (анти), Тиврів на Вінниччині (тиверці), Кривичі на Львівщині (кривичі), Бужани і Дуліби на Волині, Роксолани на Одещині. На жаль, чимало стародавніх назв були замінені нашими сучасниками штучними витворами на зразок Жовтневих, Первомайських, Комсомольських і подібних їм назв. Втрачається зв'язок поколінь, порушується традиція — назва відривається від суті, особливостей природи, населення, істотних ознак етносу.

Наша історія записана не тільки в підручниках, не тільки на археологічних та антропологічних пам'ятках — вона промовляє до нас прозорими назвами, щедро розкиданими на карті нашої України. Треба тільки навчитися їх читати.!