Українське народознавство - Лозко Г.С - ПІВДЕНЬ, АБО СТЕП

До південного етнографічного району належать Запорізька, Херсонська, Миколаївська, південь Дніпропетровської та Одеської областей, а також Крим. Південь, або Степовий етнографічний район можна поділити на три групи: південно-східна (Приазов'я), нижньоподніпровська та південно-західна. Етнографи переважно описують історію Півдня України і майже не досліджують власне етнографічні особливості цього регіону.

Історичний розвиток південних теренів України, як і Слобожанщини, зумовив яскравий вияв різних культур — і кочових народів, і еллінської Середземноморської цивілізації, і кавказців, і слов'ян. Тут поруч з українцями, білорусами, росіянами живуть болгари, серби, молдавани, греки, німці, вірмени, татари та ін. Проте переважає все ж українська традиція. Хати майже до середини XX ст. будувалися із товстими стінами, глибокими амбразурами для вікон і дверей, вкривалися високими дахами з соломи або очерету. Причілки хат виходили на вулицю, тому вони найкраще оздоблювалися розписом. На фронтонах встановлювався дерев'яний кінь (вершило) або голуб, в деяких районах — різьблене зображення змії, що є дуже архаїчним елементом у культурі південних українців. Подвір'я обгороджувалося кам'яними мурами, за якими було видно всі господарські будівлі: погріб із високим накриттям і дверима, плита (кабиця), на якій готували їжу влітку. Біля причілку хати обов'язково є квітник — палісадник, де ростуть мальви, нагідки, матіола, чорнобривці, бузок.

В інтер'єрі хати значну роль відігравали домоткані доріжки — ряднинки, настінні килими, налавники, а також вишиті хрестиком і гладдю рушники; вікна прикрашалися мережаними фіранками, ліжка — вишитими і мережаними простирадлами, край яких виглядав з-під ковдри, а також вишитими подушками.

На Дніпропетровщині широко побутував декоративний розпис: всередині хати розписувалося все: комин, верхні фризи стін, припічок, навіть стеля. Дуже поширеним був також керамічний посуд.

Для одягу південного регіону України характерне поєднання найкращих рис народного вбрання з елементами міської моди. Так, для пошиття одягу як чоловічого, так і жіночого, тут використовували переважно фабричні тканини, адже в цих районах не вирощувався ні льон, ні коноплі. Жінки носили приталені кофти з вузенькими комірцями або традиційні українські сорочки з пишно зібраною горловиною, дуже рясні й довгі спідниці з нашитими на подолі декоративними смугами з плису, оксамиту чи атласу. Носили також вишиті або кольорові фартухи з фабричних тканин, безрукавки. Чоловічі сорочки були вишиті спереду, їх, як правило, заправляли в штани, тільки в Криму була поширена чоловіча тунікоподібна сорочка, шо носилася поверх штанів. Верхнім одягом для чоловіків і жінок були паїьта різного крою, з хутряними комірами, хоча також побутували й традиційні свитки, кожушки. Типовим чоловічим одягом у XVIII—XIX ст. був піджак, який тут називати твиичиком. Жінки також носили й плахти, aie переважно як святкове вбрання, головним убором був шовковий очіпок, на який вдягалася намітка, а пізні е —ще хустка.

Чоловіки носили смушкові або з іншого хутра шапки, а весною й восени — картузи. Типовим взуттям для холодної пори року були жіночі й чоловічі шиті на ваті "валянки", які взувалися у гумові калоші.

Господарство півдня переважно землеробське. Тут була поширена молотьба котком за допомогою диканів та гарманування. Садівництво займало значну частину південних земель, займалися також виноградарством, особливо на Миколаївщині й Одещині. Скотарство південних районів мало багато спільних рис зі східними регіонами: шкіряний одяг чабанів, гирлига, гаман, де зберігалися лікувальні інструменти, ножі, ріжки тощо. З сільськогосподарського транспорту тут були поширені вози — підводи, а також гарба з високими бортами, що використовувалася для перевезення сіна або соломи, інших громіздких сільськогосподарських продуктів.

Через відсутність у степах прісної води тут було маю криниць. Тому в південних районах населення будує на кожному подвір'ї спеціальні ями для збирання дощової води, яка використовується для поливання городини. Дно і стінки таких басин (місцева назва), звичайно, цементується. Це дає змогу зберігати чисту питну воду, яку привозять з інших районів. Досить часто в одному подвір'ї є по дві басини: для дощової та для питної води. Південь в українській етнографічній літературі відносно мачодосліджений (я описана переважно власні спостереження над побутом своєї мачої Батьківщини, які запам'ятана з дитинства. — Г. Л.)

У цьому розділі розглянуто основні історичні особливості формування етнографічних районів України переважно на матеріачі будування поселень, житла, тину господарства, одягу, прикрас, деяких звичаїв, обрядів тощо. Слід зазначити, що деякі явища культури, наприклад, народна музика, танці, ліспі за своїми особливостями потребують дещо іншого районування, бо межі їхнього поширення не завжди збігаються із прийнятими історпко-етнографічними зонами України*.

Шкідлива політика злиття народів і культур, безумовно, завдала великої шкоди українській традиційнії"! культурі. Дуже часто локальні особливості регіонів без розбору, бездумно переносилися самодіяльними колективами на інший ґрунт, складачися якісь усереднені радянські обряди, показові сценарії для художньої самодіяльності. Втрачачася самобутність, неповторність явиш культури, їх зв'язок з природою, ландшафтом краю, історичним минулим етнографічних груп українців. Нині маємо вкрай обережно ставитися до того, що не втрачено, що ще можуть передати старші покоління для нащадків.