Українське народознавство - Лозко Г.С - Світовид.

Світовид (Святовит, Свентовит) — Бог неба, небесного світла, найвищої святості20. Можливо, тотожний давньоруським Роду. Диву, Білобогу, близький до Сварога та Перуна, а також до грецьких Зевса21 та Аполлона22. У Ріґведі йому відповідає Савітар — Бог сонячного світла, який дає рух Сонцю (Ріґведа. 1. 35. 9). Ім'я цього Бога походить від світло в його різноманітних значеннях: сонячне світло (день), білий світ, святий, священний. Гельмольд у своїй "Слов'янськії"! хроніці" називає Світовнда "Богом Богів".

Зображали Світовнда у вигляді чотиригранного стовпа, орієнтованого чітко на чотири сторони світу. Він має вгорі чотири обличчя (два чоловічих і два жіночих) під однією шапкою. Це дозволяє припустити, що Світовид відає всіма чотирма сторонами білого світу.

Одне з найвідоміших кам'яних зображень Світовида знайдено в 1848 р. у р. Збруч в Україні (нині статуя знаходиться у Краківському археологічному музеї). Кумир має три яруси, які символізують триєдність світів Прави (верхній світ Богів), Яви (середнііі світ людей) і Пави (нижній світ Предків). Це дає право дослідникам вважати Світовида персоніфікацією Світового стовпа (Світової осі, Світового Дерева, Дерева Життя). Статуя Світовида втілює в собі п'ять Богів слов'янського пантеону (верхній світ царства Білобога: Лада — схід, Дажбог — південь, Перун — захід, Моко-ша — північ: і нижній світ царства Чорнобога: триликий Велес).

Атрибутами Світовида можемо вважати ті символи, які має його статуя. Так, постать Ліокоші зображена з рогом достатку в руці; Лада — з обручкою, Дажбог — із солярним знаком (колесом), Перун — із мечем і конем. Про білого коня Світовида згадує Саксон Граматик у своєму описі святині Аркона (1168 p.).

Меч Світовида - символ боротьби проти сил темряви й хаосу. Білий кінь — символ білого світу і божественної святості, вічного руху Сонця.

Найзнаменитіший храм Світовида, Аркона, знаходився у Ругії. Він існував до 1168 року, доки його не зруйнували данські хрестоносці. Назва святині походить від давньослов'янського ректи — говорити, передрікати. Саме тут був найсильніший оракул, до якого сходились мешканці не тільки ближніх поселень, але й усієї Слов'янщини, щоб почути віще слово жерців. Як писав В. Шаян, місто Аркона вивищувалось на 50 метрів над рівнем моря і над усім островом Ругія (Руян). Цілком імовірно, саме цей острів у давньоруській міфології називають островом Буяном. Найбільше згадок про цей чарівний острів збереглося у словесній магії східних слов'ян (замовляннях).

Нині о. Рюген у Балтійському морі належить Німеччині, на місці колишньої святині знаходиться село Альтенкірхен, що у перекладі з німецької означає Старий храм23. Тут у стіні католицького костьолу збереглася гранітна плита розміром 1,19 х 1,68 метра із зображенням Бога ругіян Світовида. Він зображений у вигляді вусатого чоловіка в довгій сорочці з рогом у руках. Польські дослідники стверджують, що рельєф виготовлений у X—XI ст. Ще в XVIII ст. це зображення було підписане: "Sanctus Vitus oder Svantevit" ("Святий Вит або Свантевит"). Нині напис, вірогідно, зітертий. Аж до XIX ст. в ругіянській традиції побутувала думка, що це зображення язичницького Бога Світовита24.

Свята Світовида відзначалися влітку і восени. 15 червня здійснювали різні справи, які сьогодні ми могли 6 назвати "магією натхнення". Обряд полягав у тому, щоб показати Світовидові все своє багатство — вишивки, рушники, хустки, килими, які кожна жінка витягувала в цей день зі скрині й просушувала на сонці. У південних і західних слов'ян (сербів, хорватів, словенців, болгар і поляків) відомий Бог на ім'я Вид (Вило), який за всіма ознаками тотожний Світовиду, але в умовах християнізації перетворився у "святого Вита", який нібито опікується зором людини, бо його ім'я походить від "видіти" — бачити. У цей день намагалися виносити своє рукоділля для показу людям і Богам, шоб уміти вишивати ще краще25.

Але найзначнішими були Світовидові урочистості в день осіннього рівнодення (нині випадає на 25-26 вересня). Правилася всенічна Бого-служба, подібна до Великодньої, відбувалося всенародне причастя до священного коловою (короваю) розміром у зріст людини і священним напоєм медом-сурою, який споживали з рога, промовляючи славослів'я Богам. Із середньовічних хронік відомо, що в святині Аркона це свято було найшанованішим. Воно відбувалося як осіннє свято врожаю. Кожного року головний жрець наливав мед у величезний ріг, який тримав у руці кумир Світовида. За тим, скільки лишалось священного напою в цьому розі до наступного осіннього рівнодення, жрець віщував, яким буде наступний рік. Потім знову наповнював ріг священним напоєм.

Храм Світовида також існував майже до XVII ст. на горі Богит (Тернопільська обл. України). У ХНІ ст., як вважають археологи, храм (капище, жертовник і хороми) були зруйновані, можливо, внаслідок монголо-татарської навали. Однак збереглися давні рукотворні вали, кам'яні ворота, складені з трьох величезних менгірів, спіралеподібна вимощена каменем дорога, яка веде на вершину гори, де розмішувався жертовник, інші культові місця і стояла сама статуя. Оскільки оригінал статуї Світовида вивезений до Польщі, нині в Києві на Софійському майдані встановлено копію цієї статуї. Копії Збруцького Світовида мають також інші музеї України (Кам'янець-Подільський, Переяслав-Хмельницький).

Світовид майже в усіх давніх релігіях символізує духовну божественну сутність. Він — покровитель духовної роботи. Коли зібрано врожай, виконано більшість господарських робіт, люди можуть зосередити свої думки на Божественному: філософських роздумах про життя, виготовленні мистецьких творів, декоративно-прикладних виробів (ткацтво, гончарство тощо), втілюючи в них красу і святість своєї віри.