Українське народознавство - Лозко Г.С - Стрибог.

У Володимировому пантеоні поруч із Перуном стояв кумир Стрибога, якого вшановували не менше, ніж Перуна. У "Слові о полку Ігоревім" Стрибог згадується як Бог-родоначальник усіх вітрів. Це один із найстародавніших Богів у трипільців, етрусків, римлян. В останніх він вважався Богом-винищувачем, Богом війни, жорстокої битви і був відомий під іменем Сатурна. Назва цього небесного грізного Бога, як вважають, походить від слова страта (стріті — знищувати). Д. Шеппінг висловив припущення, шо Стрибог є однією з іпостасей Перуна — його втіленням у повітрі. Він, як і Перун, пов'язаний зі Стрільцем та його атрибутами: стрілами й луком. Його стріли летять за вітром, тому й Божество уособлює силу вітру.

Хоча, незважаючи на всю суворість вітру, він є не тільки творцем негоди, але й творцем музичних мелодій. Адже саме "подих вітру" — дихання, дмухання у найпростіші музичні інструменти (сопілки, дудки, ріжки) — створює музику.

Пізніше Стрибог отримав назву Позвізда, або Посвистача — покровителя погоди. Йому молилися, щоб дав добру погоду на врожай. Особливо важливе значення Посвистач мав для війська. Пантелеймон Куліш записав у Козелецькому повіті на Чернігівщині в 1856 р. розповідь 85-літньої жінки Гуйдихи та стару козацьку "Думу-сказання про морський похід старшого князя-язичника в християнськую землю": "... Бач, кажуть старії люде... да Бог його знає, відкіля вони сеє уже знають: чи то їм уже такеньки Прадіди розказували, чи інак як, Господь їх знає... як-то воно буде таке, що люде так ізживуться, що як комашки ті стануть! Аже ж, як подивиться на теперішнього чоловіка, дак іще либонь не швидко таке мале переробиться, і світ іще замісь довго стоять буде. не нам, бач, дождать сього: хіба вже діти наші, чи внуки, або дані. да то сказано, що люде сі велики! були зовсім не те, що ми, християне: у їх і бога якось інак звані — кажуть посвистач якийсь. він кажуть-то установляв годину усюди, а більше нічого і не знав: об другім чім другії знані і порядок свій давані". дачі в думі розповідається про те. що князівські дружинники "своєму богові посвистачу моляться, щоб він їм годину (погоду) дав та моря не турбував"

Цікаво, що сама дума вже позначена християнськими впливами, однак наведений фрагмент розповіді має залишки язичницького мислення, а саме: поки вірили в свого бога (посвистача), були великі, "зовсім не те, що ми, християне".

Стрибог близький до грецького Кроноса - бога невмолимого часу, який поглинає, страчує те, шо сам породив. хоча у слов'ян також відомий і числобог — бог часу, про якого йтиметься далі.

Ім'я стрибога залишилося у назвах сіл стрибож (на Житомирщині). Стрижавка. стрітівка (на Київщині). Найбільше назв із коренем Стр- трапляється між Дністром і Дніпром. у Польщі є струмок стрибог. стрибог -бог вітру (вихору, бурі), покровитель погоди, син сварога (сваюжич).

У Велесовій книзі читаємо: " Стрибог свистів у степах" (дошка 5-Б): "а стрибог вітри яритиме на землю" (дошка 38-а). про те, що вітри -стрнбожі онуки, знаємо також зі "слова о полку ігоревім". корінь стр-мають слова, які позначають швидкість: стріла, струмінь, стріляти, стрімкий, стрімголов, стрічати. ім'я посвистач він отримав, напевно, від того, що вітер свистить у просторі.

За давніми переказами, в околиці лубен (у мгарському монастирі) на стелі церкви було ліпне зображення стрибога у вигляді старого діда з довгою бородою і з кільцем у губах: " кажуть, що ото старий вітер з закованими губами. що тепер вітри є, то кажуть, молодь шастається; старий же тільки іноді в щілинки поміж губів дмуха — і отто бурі бувають! якби йому губи розкувать і він дмухонув на ввесь рот — все б поздував на світі, гори з долинами б порівняв, кінець світові був би... отже, кажуть, колись таки йому розкуються губи"".

Наш стрибог тотожний етруському сатресу, який у римлян на теренах італії перетворився у сатурна". свято стрибога, за відновленим язичницьким календарем, припадає на 19 серпня. у цей день примічають, яка погода: якщо вітер теплий - буде добрий врожай вівса.