Українське народознавство - Лозко Г.С - ЗАЛИШКИ ДАВНІХ ЗНАНЬ В УКРАЇНСЬКОМУ ФОЛЬКЛОРІ ТА АРХЕОЛОГІЧНИХ ДЖЕРЕЛАХ

Родові звичаї кожного народу належать до найстародавніших. Здавна своїх Богів, кумирів, покровителів мав кожен рід, кожне плем'я. Рід включав не лише живих, aле й померлих Предків і ненароджених нащадків. Предок, помираючи, не залишає свій рід назовсім, він іде в потойбічний світ за "новим тілом". Згодом він повертається до життя через лоно жінки. Звідси бере початок звичай давати імена Предків новонародженим. Отже, народження уявлялося як новий прихід тих Прародичів, які на певний час відходили. Поховання покійника є виявом світоглядного уявлення про його перебування у родовому місці — в лоні Матері Землі. Недаремно багато курганів мають форму яйця, а в центрі поховання посилане жовтим піском або охрою, що нагадує жовток яйця.

За покійним не прийнято було плакати. У глибоку давнину його смерть уявлялась як перехід до гурту Предків, які померли раніше. Тому похорон-поминки (тризна) обертався своєрідним святом, що мало символізувати перемогу життя над смертю. Це були найархаїчніші звичаї нашого народу.

Для стародавніх українців все існуюче на землі жило лише у належності до роду. Поза родом не мисли лося нічого: ні людей, ні тварин, ні рослин, ні рік, ні гір, ні вогню.

Людина є частиною природи, і це якнайкраще відчували наші Предки. Обожнення природи — найвиразніший світоглядний принцип.

Звичай вносити до хати зілля, трави, квіти, колосся пов'язаний із культом Предків. Вважалося, що душі померлих (Нав, Нав'я) живуть у полях, лугах, лісах, водах. Тому й у піснях та голосіннях звучать мотиви запитань: де зустрінеться людина зі своїм померлим родичем, в якому вигляді він з'явиться:

Відкіля вас дожидать, Відкіля вас виглядать? Чи вас із поля, чи вас із моря, Чи з високої могили, Чи з глибокої долини?

Або:

Чи ти зозулею прилетиш, Чи соловейком? Де я тебе перенайду -Чи в траві на росиці, Чи в городі на зіллячку?

Зв'язок живих із покійними не припиняється і після смерті. Предки можуть впливати на врожай, добробут родини, без них не відбуваються ні господарські, ні польові роботи. Для них залишається також і частка зібраного врожаю. Культ Предків був характерним для осілих землеробських племен. .Зміна пір року також розглядалася як прихід і відхід Прабатьків: усе відбувається з волі Прави і Нави ("родитслів").

Оскільки культові постаті були суто родинними (згадаємо трипільські модельки житла чи фігурки тварин — своєрідні урни для попелу спалених Предків), то і виконавцями культів початково були голова і члени родини. Обожнювалися діди, баби, батьки, прабатьки, праматері, пізніше — Род і Рожаниці.

У передхристпянські часи культові відправи здійснювалися Волхвами і жерцями язичницьких храмів. Вони не лише знали, як приносити жертви, здійснювати ритуали, але й були лікарями, ворожбитами, допомагали порадами, знали обрядові пісні-молитви.

Культовими зображеннями первісно були солом'яні ляльки, прикрашені стрічками дерева, снопи, маски на обличчях учасників обрядів тощо. Пізніше культовими зображеннями стали дерев'яні статуї, досить часто прикрашені золотом, сріблом та дорогоцінними самоцвітами, а також кам'яні скульптури (докладніше про цедив, у розділі "Українська релігійна культура").

МАГІЧНІСТЬ ПІСНІ ТА ОБРЯДУ .

Кожен обряд супроводжувався певними ритуальними, магічними піснями, тісно пов'язаними з первісним світоглядом народу.

У зв'язку зі зміною світоглядних основ, філософське наповнення фольклору змінюється, адже руйнується первісна структура обрядових дійств, їхній зміст, а дуже часто і словесний текст. Відбувається розрив обрядової пісні з практичною метою. Пісня звучить сама по собі як художній твір, тому що її магічна роль втрачена Народ вже не розуміє давньої символіки обрядової поезії, тому вона давно перестала збагачуватися новими піснями.

Це нерозуміння, а часом і небажання усвідомити суть явища, іноді призводить до моральних, екологічних і суспільних наслідків.

Дай, Боже, щоб нам вистачило здорового глузду не обернути голосіння на концертні твори, як це сталося з колядками, веснянками, що досить часто виконуються поза обрядом як звичайні ліричні твори.

У обрядах, піснях, казках нашого народу повною мірою виявилося його світосприйняття, образне мислення, віра в магічну роль ритуальних дій.

Так, характерним для Предків українців було уявлення про природу, в якій усі існуючі речі живуть своїм життям, тобто мають душу. Ці уявлення у науці прийнято називати анімізмом (від лат. anima — душа). У багатьох народних піснях використовується цей прийом, де предмети і явища виступають як живі істоти.

Звідси уявлення про те, що всі речі, явища, а також рослини і тварини володіють такими ж властивостями, як і люди: "сонечко грає", "задумався місяць", "ой у полі мопіла з вітром говорила", "що ж ти, весно, нам принесла?", "а в лузі, в лузі, а в калиновім зажурилася перепілонька", "там сидів голуб з голубочкою, цілувалися, обіймалися". Такі художні прийоми називаються антропоморфізмами (від гр. антроп—людина і морфо — вид, форма).

Обряди, яким надавалася чудодійна сила і могутність, здатність впливати на людей і на сили природи за допомогою пісні, замовляння, ритуальних дій, називають магічними (від гр. магіа — чаклунство).

Зміст і форма цих обрядів з давніх-давен зумовлювалася насамперед хліборобським календарем, трудовою діяльністю народу, суспільними і родинними відносинами.

Отже, обряд — це ряд (порядок) символічних умовних дій або словесних формул, якими супроводжуються певні етапи в житті людей (весілля, родини), календарні періоди (сонцестояння, рівнодення), а також окремі трудові процеси (сівба, обжинки тощо).

Поряд із поняттям обряд нині вживають слова ритуал і церемонія (віл лат. ritualis — обрядовий; caeremonialis — обрядовий, культовий), що означають урочисті, офіційні акти або церковні відправи.

Обрядова пісня — своєрідна давня молитва, що супроводжує культовий ритуал. Загалом же обрядова поезія — це часто і дохристиянський канон, тотожний самому Святому письму.