Українське народознавство - Лозко Г.С - ВИХОВНІ ІДЕАЛИ НОВОЇ ДОБИ

Які риси характеру слід виховувати в дітей, щоб вони стали людьми з високою національною свідомістю, гордістю і гідністю, які одвіку були притаманні українському народові? На думку професора Григорія Ващенка, насамперед слід уявляти свій народ як єдину спільноту, що об'єднує в собі покоління минулі, сучасні й майбутні, та відчувати свою єдність із цією спільнотою.

У праці "Виховний ідеал" Григорій Ващенко пропонує визначити країні національні риси українців, щоб розвивати їх у наступних поколіннях. Такими рисами є високий інтелект, сильна емоційність, охайність, чемність, гостинність, високі моральні якості, лицарська мужність, високий рівень статевої моралі української молоді. Але причинами нашої недолі є хиби волі: ледачість, нерішучість, інертність, млявість. Проте аристократичність духу всього українського народу, на думку Григорія Ващенка, зуміє перемогти ці вади національної вдачі.

В іншій праці "Служба Богові й Батьківщині" Григорій Ващенко писав: "Будуючи систему виховання молоді, треба ретельно проаналізувати властивості мови, побуту й психології, характеристичні для українців різних областей. Властивості, запозичені в інших народів, треба виділити в одну групу, властивості, притаманні українському народові — в другу. Так. наприклад, у мові слід виявити широковживані полонізми, що засмічують мову галичан, і русизми, що засмічують мову придніпряпців. В поведінці треба виділити, з одного боку, властиве деяким наддиіпряниям нехтування своєю зовнішністю і вульгарність у манерах, що з'явились внаслідок московських впливів, а з другого боку — занадто велику увагу зовнішності і неприродність у манерах та поведінці, що з'явилась внаслідок польської культури та її впливів. Така аналіза, при умові її ґрунтовності!, дасть можливість розглянути відмінні властивості українців різних областей, як другорядні риси, що мають щезнути в найближчому майбутньому"''.

Однак педагогічні праці Г. Ващенка перенасичені християнськими моральними вимогами, які нині вже мають бути переглянуті. Не можна нав'язувати дітям релігійних доктрин, оскільки нині християнська церква не є державною інституцією, а згідно з Законом України про свободу совісті й віросповідань, кожен має право сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої. Про це ж саме йдеться і в 35 статті Конституції України. На жаль, нині деякі вчителі сприймають надто активну пропаганду християнського вчення у засобах масової інформації як державну політику. Маємо вже чимало скарг від батьків і навіть самих дітей - р і д н о в і р і в, яким нав'язують не тільки нсирпйняті в Рідній Вірі моральні норми ("любити ворогів", "бути покірним" тощо), але і і примушують вивчати напам'ять християнські молитви. Слід зазначити, що діти-рідновірн сьогодні більше обізнані з Біблією, ніж діти в християнських сім'ях, і ставляться до неї аналітично. Вони переважно вивчають своє рідне віровчення у недільних Школах Рідної Віри або в родинах, знають напам'ять тексти і і молитви Велесової Книги, тому відповідно реагують на нав'язу-

WA 111 іii і;п "імі/ iv" ч і її 1111 і іі/г\"іи

Отже, педагоги мають це враховувати. Що може дати християнство для виховання особистості, якщо воно побудоване на вихідних засадах загальної гріховності людства, на культах страждання, відчуження від світу, ідеях аскетизму і релігійних обмежень для всіх народів, але "бо-гообраності" одного етносу — "синів Ізраїлю"?"'

Проповідь християнства у школах та інших дитячих організаціях, зокрема козацьких, виглядає наївно навіть для сучасної дитини. Якось автору довелося почути в тролейбусі розмову двох школярів про свято Миколая в школі: "Сказали, що прийде український Дід Мороз, а привели якогось попа". Мабуть, з легкої руки Д. Яворницького. загальноїюширеною стала думка про суцільну християнізацію українського козацтва17. Однак є деякі факти, що свідчать про давні морально-звичаєві козацькі норми, світоглядні засади, які походять із язичницької прадавнини. Наприклад, характерництво — це, поза всяким сумнівом, суто язичницьке явище. Проте за умов суцільної християнізації народу, козакі і -характери ики приховували своє віросповідання, називаючись "християнами" про людське око. Недаремно, в одній із легенд про кошового отамана Сірка наявний мотив сумніву в його християнськості, на що Сірко відповідав: "Ти не бійся, що я неиравославний християнин..."18 В інших легендах є мотив перевтілення Сірка в хорта та про різні чари і відання, бо він завжди знав, коли буде ворожий напад. Хто серйозно досліджував, якою була релігія козаків? Хіба поклоніння Покрові є християнським, якщо витоки культу Богнні-Матері, покровительки війська знаходимо у Велесовій Книзі в образі Матері-Сла-ви, а ще давніше - в образі Великої Богині скіфів, якій поклонялися воїни! Коли наші вчені-педагоги дадуть відповідь на всі ці питання, тоді кожен український вчитель нарешті зрозуміє, що християнство — це лише зовнішнє ідеологічне прикриття, яким змушене було прикриватися справжнє духовне обличчя козацького лицаря, характерника, патріота.

У деяких школах України створюються різні козацькі групи для патріотичного виховання молоді. Як же штучно виглядає посвячення в "козачата", яке проводить християнський піп, а слова присяги рясніють іменами єврейських "святих". Ось фрагмент козацького свята в одній із київських шкіл. Учні інсценізували прийом до Січі кожного, хто входив до залп: "козацька варта" запитувала:

— На якій землі ти живеш?

На українській, — звучала відповідь. Якою мовою ти говориш?

— Українською.

— Які пісні ти співаєш?

— Українські.

- Якої ти віри?

- Грецької.

На жаль, загал нашого українського суспільства не хоче помічати цього протиріччя. Педагогічне товариство ім. Г. Ващенка нині реанімує ідею "християнізації нашого народу і, зокрема християнського виховання молоді". У нас уже були різні системи виховання: капіталістична, радянська, вона ж комуністична, або марксистсько-ленінська. А тепер силуються створити християнську. Не слід вузькоконфесійні інтереси поширювати на офіційну освіту. Пам'ятаймо про те, що тільки етнічна духовна культура (як природна даність свого власного народу) може стати основою виховання національно свідомого громадянина України і саме вона має найбільше прав бути загальнонародною. Сьогодні це розуміє все більше свідомих українців. Слід шукати шляхи до національної єдності, а не загострювати міжконфесійну ворожнечу, яку сьогодні наочно демонструють християнські церкви.

Роль етнічної релігії у вихованні нового покоління досить довго недооцінювалась, але нині багато людей уже починає розуміти, що саме етнічна релігія виконує такі функції:

— формує менталітет етносу через міфологію, фольклор, обрядовість, культи;

— відображає основні історичні етапи становлення етносу через родові та історичні легенди, перекази, думи, пісні;

— консолідує етнос навколо національної (етнічної) ідеї та навколо власної держави; '

— створює власні морально-етичні і культурні цінності;

— регулює відносини етносу з довкіллям і сусідніми етносами (народами, державами);

— зміцнює самосвідомість нації як спільноти своїх людей зі спільною територією, мовою, звичаями, релігією;

— виробляє здатність до самозбереження нації, оберігає від розчинення в космополітичному середовищі.

Українські культи, що формують екологічне мислення, такі: Землі-Матері, Живої Води (Данії), Вогню-Сварожича, Предків, Дерева, лісу, хліба. Українські таїнства і обряди: творення Роду, смерті іі безсмертя, священної пожертви, посвяти, освячення зброї, благословення, очищення землею, водою, вітром і вогнем, освячення шлюбу, наречення дитини, обряди Кола Сварожого (українського календаря) — ось ті цінності, які наш народ переховував віками.

Моральні норми українця-рідновіра — це норми нового українського суспільства:

— екологічне ставлення до природи 11 довкілля;

— національна гордість;

— людська гідність;

— засудження рабства іі зверхності;

— працьовитість і дбайливе ставлення до матеріальних цінностей;

— засудження чужопоклонства (поклоніння чужим богам, спілкування чужою мовою, дотримання чужих звичаїв);

— між людиною і Богом мають бути взаємовідносини довіри, а не страху: Бог — батько, отже ми не "раби божі", а Дажбожі сини й онуки.

Вчімося мислити, вчімося поборювати заскорузлі консервативні ідеї, долати шкідливі глобалістичні стереотипи мислення, які гальмують розвиток нашої Української Держави.

СКЛАДНИКИ НАЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ ВИХОВАННЯ

Насамкінець, слід зазначити про необхідність вироблення конкретної цілісної системи національного виховання української молоді, включаючи такі дисципліни, проблеми та звичаї народу:

1. Рідна мова.

2. Родовід своєї сім'ї.

3. Етногенез своєї нації.

4. Етнографія та антропологія своєї нації.

5. Рідна історія.

6. Природознавство рідного краю (регіону).

7. Українська міфологія.

8. Український фольклор.

9. Український народний танець.

10. Національне мистецтво.

11. Народний календар.

12. Національна символіка.

13. Історія етнічної релігії.

14. Національні релігійні традиції.

15. Родинио-иобутові звичаї народу.

16. Народна звичаєвість та обрядовість.

17. Народна ботаніка та медицина.

18. Народна метеорологія та ін.

Отже, національне виховання, включаючи одну з найсуттєвіших його галузей - етнопедагогіку, спроможне в недалекому майбутньому відродити генетичні корені українського народу, сформувати новий тип українця, здатною вивести свою державу на світовий рівень культури.