Філософія родознавства - Черепанова С.О. - 3.1. Витоки народної обрядовості

3.1. Витоки народної обрядовості

3.2. Весілля

3.3. Народний

3.4. Поховання

3.1. Витоки народної обрядовості

Поняття "обрядовість".

Обряди функціонують як форма активного усвідомлення важливих подій суспільного, колективного або особистого характеру. Обрядовість розкриває внутрішній зміст подій, формує відповідні почуття, настрої, погляди, зазнаючи впливу природних чинників, видів діяльності, язичницьких і християнських вірувань.

Символічно-магічна і соціальна своєрідність української народної обрядовості склалася історично. Вона сягає давніх народних землеробських свят і обрядів. Світовідчуття українців формувалися під впливом прадавньої автохтонної землеробської культури (передусім трипільської), яка ініціювала обрядовість повсякденного життя.

Трансформація космогонічних уявлень трипільців.

Еволюцію прадавньої системи світогляду відтворює сюжетне розмаїття трипільського розпису.

Найдавніші космогонічні уявлення зберегли розписи на ритуальних конічних чашах. Йдеться про надзвичайну архаїчність світобачення неолітичних мисливців, збережену до розквіту землеробства лише завдяки консервативності релігійних обрядів. Зображення двох оленів, що управляють небом і посилають дощ, образ, безумовно, до трипільській, — свідчення уявлень мисливців періоду дуальної родової організації. Розписи на інших тогочасних конічних чашах відтворюють новий етап уявлень про небо. Поділ неба на дві дощові сфери з парою сосків на кожній засвідчує перехід до антропоморфізації: оленів і корів заміщають дві Матері Світу. На ранньому етапі Трипілля відомі всі елементи уявлень про триярусність світу: земля, небо (видиме) і верхнє небо, де зберігаються невичерпні запаси води. Уявлення про верхнє небо — умоглядні, оскільки воно невидиме за голубою небесною твердю; риска, що відділяє верхнє небо від видимого "повітряного простору", завжди зображується чітко. Управління трьома ярусами світу здійснювелося володаркою (або володарками), яку на ранньому етапі не наважувалися зображувати в людській подобі. Проте саме на ранньому етапі виникають два комплекси понять, що підтверджують сутнісно нове осмислення життєвого досвіду. Йдеться про поняття географічних координат, протяжності простору на південь — північ — схід — захід; а також поняття, що укорінилось в світогляді землеробів, — круговорот часу, циклічність. У землеробський світогляд (і орнамент) увійшли всі чотири виміри: поверхня землі, зорана "вздовж і впоперек", висота світу, загублена у голубій тверді неба, і постійний рух цього світу в часі. Орнамент стає суспільним явищем; як і пізніші письмена, він оповідає про ставлення до світу, об'єднує людей для виконання певних дій. Найвищого розквіту землеробська думка і її втілення досягли у 30— 25 ст. до н.е. на стадії Трипілля В/ІІ — Трипілля С/І (за Т. Пассек). Суттєво змінилися уявлення про верховне божество. Невидима Велика Мати, яку сотні років зображали за допомогою окремих ознак (груди), — набула антропоморфно-космічного вигляду. Образ Матері трипільські художники зображали так, що вона ніби підносилась над земним горизонтом і була всюдисуща, охоплювала простір і небо, північ і південь, захід і схід. Завдяки трипільським розписам стало можливим датування часу появи образу Прародительки Світу, коли вона як єдина верховна істота стала матір'ю богів. Простежуються паралелі між трипільським живописом та індійською міфологією, гімнами Ригведи, це — три яруси світу, образ Праматері, титан Пуруша (першолюдина), який пов'язаний з сонцем — Митрою (Рибаков, 1981, с. 208—211).

Світоглядні уявлення трипільців мають важливе значення для осмислення трансформацій обрядовості слов'янського язичництва.

Циклічність землеробської діяльності, її вдале завершення пов'язані з різноманітними оберегами.