Історія зарубіжної літератури XIX - XX ст - Давиденко Г. Й. - 4. Мистецтво і мода доби романтизму

Романтики зробили багато важливих художніх відкриттів. Виступивши проти класицизму, вони вимагали нового підходу до поетики - творчого, позбавленого канонів і правил. Романтизм розпочинався з роману як універсального жанру, елегії, оди, балади і створив синтетичний жанр.

Представники романтизму вважали, що творчість поета, яка залежала лише від поетичного натхнення, породжувала вільні поетичні форми. Тому з'явилися незвичні різновиди жанрів: поєднання епосу з лірикою, роману з філософськими роздумами; палітри художніх творів вводилися у фольклорні жанри, особливо балада, казка, легенда, пісня. Романтики сміливо впроваджують реформи у віршування, стверджували романтичні норми в поезії, зокрема в ліриці.

Заглибленість у внутрішній світ людини зумовила розвиток ліро-епічних жанрів, найпопулярнішим з яких стала романтична поема.

Довільність зображення у романтиків проявлялася в їх композиційних шуканнях: вони порушили послідовність композиційної будови твору, надали йому незакінченості, асиметричності, сповнили сюжетною таємницею, незавершеністю, намагалися оригінально побудувати твір всупереч усім правилам і припускали різні чудернацькі форми.

Романтики відкрили красу народного мистецтва - казок, пісень, легенд та переказів. Вони підкреслювали величезну роль у житті людини почуттів, уяви, фантазії, стверджували духовну самобутність і неповторність кожної окремої людини. Але разом з тим їх зближували з просвітниками гуманізм, співчуття до "маленької людини". Романтики виступали за щирі, відкриті людські стосунки, проти світу наживи, егоїзму та лицемірства. Вони обстоювали свободу людини. Образ головного героя створюється за принципом контрасту з реальними рисами сучасника. Романтичний герой - людина великих пристрастей, глибоко незадоволена дійсністю, здатна на незвичайні вчинки.

Навколишній світ романтики розглядали як живий організм - цілісний і єдиний. Він не цілком доступний людському розуму, в ньому багато таємничого, непізнаного, його населяли містичні і невідомі сили. Вони непомітно переходили з реального життя, впливали на нього, перепліталися з ним. Звідси велика кількість фантастичних та містичних елементів у художніх творах романтиків (Гофман, Гоголь та інші).

Романтична література немислима поза зв'язком з фольклором, музикою, живописом. Романтики тонко відчули цей зв'язок, що позначилося на мові та стилі художніх творів. У свої поезії вони перенесли співучість та сердечність народної пісні, в поеми і романи - мальовничість та панорамність описів, у кожний твір - музичну схвильованість, щирість, ліричність.

Загальні естетичні принципи романтизму:

o містичне відчуття (багато моментів безпосереднього спілкування з божественним світом);

o кохання - шлях пізнання таємниці буття;

o ствердження самостійності, неповторності кожної людини;

o центр уваги перенесений із зовнішнього світу у внутрішній;

o заперечення канонів у творчості;

o поет - вільний творець, який має право висловлювати у своїх творах власне "я". Він ставить себе високо над натовпом;

o фантазії відводиться головне місце; розуму - другорядне;

o незвичайний герой у незвичайних обставинах (розчарований, самотній - спустошений життям, пасивний; з другого боку - бунтар, протестант);

o любов до неясних сюжетів минулого часу, віддалених країв (особливо Індії);

o пошуки ідеалу;

o відкриття краси народного мистецтва - казок, пісень, легенд та переказів;

o незадоволення суспільним ладом.

Усі романтики вважали, що існував трагічний розрив між їхнім уявленням і реальним життям. Людина у мистецтві романтизму завжди трагічна: вона не сприймала дійсність, знаходилася у дисгармонії з собою, вона - бунтар і жертва. Тому романтичний напрям передбачав ліричний бурхливий вияв почуттів. Зі сцени лунали заклики до свободи, до захисту людської гідності.

Романтизм в театрі пов'язаний з іменами поетів Д.Байрона, П.Шеллі, драматургів В.Гюго, А. де Мюссе, Г.Гейне та письменників А.Міцкевича, О.Пушкіна, М.Лермонтова.

В сценічних образах акторів-романтиків переважала правда почуттів, яка продиктована була протестом проти дійсності. Актори і драматурги не прагнули розібратися в реальних обставинах, вони занурювалися у світ бурхливих страждань власного внутрішнього світу, були зайняті пошуком ідеалу в собі чи в минулому.

Романтичний театр підготував сцену реалізму. Актори-романтики принесли на сцену вільну мову, відсунули жест, показали новаторську своєрідність кожної людини. Вони грали не лише королів та вельмож, але і чиновників, селян, робітників. Велике значення для театру мав і потяг романтичного мистецтва до національної самобутності, інтерес до національних традицій, історії.

У добу романтизму музика займала провідне місце в системі мистецтв, тому що вона найбільш відповідала прагненням романтиків у відображенні емоційного життя людини. Музичний романтизм представлений творами Ф.Шуберта, Е.Гофмана, К.Цебера, Н.Паганіні, ДжРоссіні, Ф.Шопена, Р.Шумана, Ф.Мендельсона, Ф.Ліста, М.Глінки та інших.

Романтизм знайшов відображення не лише в мистецтві і літературі, а й у моді. Після 1815 року чоловічий одяг звільнився від вимог придворного церемоніалу, зникла перука, напудрене волосся, трикутний капелюх, мережане жабо і манжети. У моду ввійшли довгі панчохи, універсальною формою одягу став фрак, необхідною частиною нового костюму - циліндр. Чоловічий одяг шили з простих шерстяних матерій. Єдиною прикрасою були булавка у краватці і годинник у кишені. Формувався тип "лондонського денді" (Дж.Байрон). У 1820-1840 роках чоловічий костюм тяжів по помірно-яскравих тонів. Виділялися комір та манжети. Романтична доба ввела в закон вільно зав'язану чорну краватку. Разом із циліндром в моді був м'який фетровий капелюх. У жіночому одязі з'явилася блуза, лінії талії стискали корсетом, широкі рукава посилювали контраст з вузькою талією.

Збільшилося декольте, відкрилися і оголилися плечі. Складні зачіски прикрашали стрічками, квітами, бантами, спостерігалося захоплення коштовностями. Мода доби романтизму прямо підкреслила індивідуальність "недержавної людини", звільненої від умовностей.

Стосовно українського романтизму, слід відзначити болісно-звитяжне перешивання національної історії (П.Куліш, Т.Шевченко), самобутній "руссоїзм" (М.Вовчок), бурхливий, гротескний, соковитий, ліричний і дошкульний гумор (Нечуй-Левицький).

Заслуги романтизму:

o послужив переходом до реалізму;

o звільнив особистість поета від кайданів естетики класицизму з її жанровою ієрархією, обов'язковими правилами трьох єдностей;

o показав, як творчість мусить переважати над правилами, а не навпаки;

o надав поштовх розвитку історичній і філологічній наукам;

o залишився неперевершеним у відображенні кохання з усіма суперечностями й спалахами цього почуття;

o вплинув на інші види мистецтва, а також на літературу реалізму.

Питання для самоконтролю:

1. Які передумови виникнення романтизму?

2. У чому полягає суть романтизму?

3. Дайте визначення поняттю "романтизм".

4. Назвіть представників романтизму.