Історія зарубіжної літератури XIX - XX ст - Давиденко Г. Й. - 2. Ідейно-художній аналіз новел Е.По "Чорний кіт", "Провалля і маятник", "Лігейя", "Маска червоної смерті", "Окуляри"

У різноманітній літературній спадщині Е.По найважливіше місце займав новелістичний жанр, неперевершеним майстром якого він був. Письменник першим в історії американської літератури намагався теоретично осмислити "коротке оповідання" як самостійний жанр. Він висловив власну теорію новелістичної композиції та ствердив, що новеліста повинен відрізняти бездоганний літературний смак, оригінальність літературної манери, правдивість ситуацій.

Новела, вважав Е.По, мала бути прочитана на одному диханні. У цій стислій розповідній формі, у концентрації кульмінації, приховувалося могутнє романтичне зачарування, емоційна сила. Він повторював, що художня форма завжди мала бути підкорена задуму: "Не повинно бути у творі жодного слова - прямого чи непрямого - яке не сприяло б раніше наміченому утриманню".

Новели Е.По поділено на декілька тематичних груп: психологічні або логічні, науково-фантастичні, детективні. Особливості творів письменника полягали в тому, що у них розповідалося про якісь незвичайні життєві події, овіяні романтичними пригодами головних героїв, сюжет розгортався стрімко, захоплююче, а фінал виявлявся цікавим і несподіваним. Герої його творів - люди, обдаровані сильною волею, аналітичним розумом, які завжди знаходили вихід із скрутного становища і досягали поставленої мети.

Основні мотиви новелістики Е.По:

-письменник вважав, що можливості людського розуму безмежні; -митець славив людину та її моральну міць;

-боротьба розуму людини з "небезпечним" відбувалася з перемінним успіхом - то тріумфував розум, то перемогу отримували "темні сили";

-неправдоподібний сюжет, жахлива і таємнича атмосфера, яка оточувала героїв; і в той же час події, які підкріплені сотнею деталей з реальної дійсності, створювали враження, що це насправді;

-тема розпаду людських стосунків (частіше сімейних), божевілля і загибелі;

-в основі - принцип гармонії, принцип виключного, навіть аморального;

-стрижневий принцип - логічний аналіз подій.

Як новеліст, Едгар По заявив про себе твором "Рукопис, знайдений у пляшці" (1832), здобувши премію у конкурсі. Один із членів журі підмітив головну особливість хисту Е.По-прозаїка: "Логика и воображение сочетались тут в редкой соразмерности".

Справді, природа реального острова Саллівона поблизу м. Чарлстон у Пн. Каро-ліні, де письменник гостював у друга у 1827 р. і слухав "пісні" карликових яблунь, велетенських дубів, надихнула на створення таких оповідань: "Золотий жук", "Падіння будинку Ашер". Початок оповідання "Сфінкс" (1849) - це відображення того відчуження, яке охопило Едгара По у Нью-Йорку, коли він захворів на холеру. Цей факт дав ключ до розуміння напівфантастичних оповідань "Маска червоної смерті" (1842), "Король чума" (1835).

У творчості Едгара По поєднане ірраціональне і раціональне, страшне і таємниче, що одержало пояснення як цілком природне явище. "Правда - дивна штука, як ви вже знаєте, більш ніж дивна, ніж сама фантазія," - стверджував Едгар По в оповіданні "Яку написати новелу для журналу "Блеквуд"; "Правда чудніша за вигадку" - повторював він у оповіданні "Тисяча друга казка Шахерезади" (1845).

Віддавши данину романтичній традиції відображувати неймовірне, Едгар По вніс свої корективи у стале літературне уявлення. "Чудове" та "незрозуміле" у нього склалося, підкоряючись чіткій логічній послідовності: "таємниче" опрацьовувалося дуже ретельно спеціально підібраними деталями, а для "неможливого встановлені були закономірності".

У письменника міг бути надзвичайно правдоподібний сюжет, але подія підкріплена багатьма деталями реальної дійсності, і це створювало враження дійсності. Поєднання фактографічності та фантатичності стало оригінальною особливістю його художньої манери.

Едгар По створив 64 оповідання та 2 повісті. Його "Страшні" новели - це майстерне розкриття своєрідності та глибини людської психіки маніяка-вбивці, божевільний перехід від несамовитої радості до страху та відчаю. Але при цьому автор не забував наголошувати, що радість, народжена свідомістю, не буде покараною, а страх - це загроза розкриття злочину. З нотою іронії Е.По зобразив поведінку божевільних, які успішно грали роль цілком нормальних людей; а психічно здорових часто приймали за психічно хворих, показавши при цьому, що межа між психічним здоров'ям та божевіллям могла бути не спіймана.

В образі двійника у новелі "Вільям Вільсон" (1839) Едгар По подав майстерний опис психіки божевільного, змалював картину, як ще в дитинстві зародилася шизофренія. Трагічний фінал - природний наслідок розпаду особистості та руйнування психіки Ця новела нагадувала опис дослідника - психіатра. Зображення аномального, патологічного у межах людського - риса літературної манери Е.По.

Отже, письменник - новеліст, умів захопити читача незвичайним, перенести його у країну фантастики, але в кінцевому результаті - змальовав тільки те, що можливо в реальному світі. Американський письменник Джеймс Рассел Лоуел писав, що у творчості По поєднано дві особливості:

1) сила впливу на розум читача тінню таємниці;

2) уміння застосовувати подробиці, деталі, коли не залишилося ні шпильки, ні ґудзика, ні описаного.

В оповіданні "Падіння будинку Ашер" зображено божевілля аристократа застарілого роду як результат деградації багатовікової культури, яку намагалися знищити.

У новелі "Чорний кіт" спочатку постали таємниці та незрозумілість, а вкінці - мука нечистої совісті за вбивство жінки, яка посміла протистояти у хвилину роздратування. Деградація головного героя - оповідача - пояснювалася його постійним пияцтвом, ненавистю до "двійника" - кота "із шибеницею на грудях".

В оповіданні "Провалля і маятник" (1840) розказано про боротьбу нелюдської жорстокості з людським розумом. Сюжет нагадав сповільнену кінозйомку. Завдання Е.По - проаналізувати поведінку людини у хвилину катування. Людина засуджена. У момент оголошення смертельного вироку вона втратила свідомість. Засуджений почував себе у кромішній темряві склепу, він переживав страх. Едгар По зобразив очікування в муках смерті як найбільш витончений вид катування. Жертва лежала на дні склепу, зв'язана по руках і ногах, а над головою на стелі висів зловіщий маятник - сокира. Загибель породила жах. Проте своїм завданням письменник вбачав показ зростання сили розуму людини у боротьбі зі страхом. У цьому оповіданні героя вирвали із рук інквізиції війська переможної армії. Але найчастіше переможцем людських жахів у творах Е.По ставав людський розум, здатний до аналізу та самоаналізу ("Сфінкс", "Попереднє поховання").

Письменник-романтик розширив межі можливого для людської істоти, вивівши його за межі реального. Бездоганне кохання героя до померлої коханої змусило мертву повернутися у світ живих ("Морелла" (1835)).

Діапазон космічного у Едгара По дуже широкий: від нещадних сатиричних гротесків до м'якого необразливого гумору. Оповідання "Окуляри" (1844) являло собою квінтесенцію безглуздя, зробленого сором'язливим хлопцем, котрий не бажав носити окуляри. Автор вигадував для нього різні види покарання: хлопець закохувався у свою прабабусю і ледь не одружився з нею.

У комічних оповіданнях Е. По багато метушні, завзяття, веселої плутанини ("Чорт на башті" (1839)).

Критики закріпили за письменником славу "поета смерті"; він такий же майстер у сфері комічного, які у сфері "страшного". Едгар По - зразок того, як комічне та трагічне тісно поєднане в одному жанрі. Автор, як учений, міркував над законами земного та місячного тяжіння. Він зробив наукові прогнози, тому, захоплюючись його творами, читачі ставали завжди учасниками подій, що їх описував автор. Зобразивши нерівноцінну боротьбу людини зі стихіями природи, письменник використав гігантські перебільшення, змусив людину випробувати нечуване страждання.

Художня манера Е.По:

1. Привабливість розповіді.

2. Читач - завжди співучасник подій.

3. Письменник виступав проти композиційної розмитості романів своїх сучасників, проти авторських прорахунків при розвитку фабули, проти невідповідності між авторськими задумами і поведінкою героїв, проти фальшивого тону.

4. Автор вільний у змалюванні вчинків героїв, у побудові мови твору.

5. Відображення страхітливого, жахливого, потворного у житті співвітчизників.

6. Твори насичені філософською та пародійно-сатиричною естетикою (картини природи і місцевості, гумористичні жанрові малюнки, філософські діалоги-роздуми).

Послідовниками Е.По у змалюванні психологічного стану людини стали Оскар Уайльд, Ф.Достоєвський, І.Бунін, Ж.Верн, Р.Стівенсон, 3.Фрейд.