Історія зарубіжної літератури XIX - XX ст - Давиденко Г. Й. - 3. Характеристика творчості: "Матео Фальконе", "Таманго", "Федеріго". Особливості новелістики

Реалістична новела П Меріме мала ряд цікавих композиційних і стилістичних особливостей. Меріме - майстер психологічної новели, у центрі його уваги - внутрішній світ людини, показ її внутрішньої боротьби, еволюції чи навпаки деградації. Внутрішня боротьба героя у письменника завжди визначалася зіткненнями людини із суспільством, середовищем, яке формувало її характер. Драми головних героїв новел (Сен-Клера, Жюлі, Арсени та ін.) народжувалися із протистояння оточуючій дійсності. Звідси випливала цікава особливість новелістики Меріме: великого значення надано події, яка так чи інакше визначала внутрішній конфлікт героя.

Новели прозаїка зазвичай дуже драматичні. Із будь-якого його твору можна зробити драму. Подія, яка поставлена автором у центрі новели, найчастіше мали характер катастрофи - це вбивство, самогубство, кровна помста, смерть героя, зміна всього його життя. Сен-Клер (герой "Етруської вази") убитий на дуелі, Кармен (героїня "Кармен") убита доном Хосе. У новелі "Локіс" здійснено вбивство графом своєї молодої дружини. У новелі "Матео Фальконе" відбувається кровне вбивство - сина батьком.

Це своєрідний прийом замовчування про найважливіше і значне, описане у творі. За цим замовчуванням приховувалася справжня схвильованість автора, почуття жаху, його оцінка того, що сталося. Те, що зображено в новелах "Кармен", "Локіс" чи "Етруська ваза" завжди глибоко хвилювала читача. Автор зазвичай приховував власну оцінку подій, щоб цим самим не зменшити враження читачів. Різко переключаючи увагу на щось інше, побічне, він змушував краще вдуматися в те, що сталося. У результаті сама подія стала для читача більш відчутною.

Динамізм, драматичність і напруженість дії в новелах Меріме визначили ще одну своєрідну рису. Це мізерність опису, особливо опису природи. Новеліст дуже скупий на опис, бо в центрі його уваги завжди дія, драма, наростання драматичного конфлікту. Опис відіграв лише другорядну роль. У зв'язку з цим особливого значення у творах Меріме набула деталь - окремий невеликий штрих, який часто заміняв великі описи і характеристики.

Художні особливості новел Проспера Меріме:

-центр уваги письменника - внутрішній світ людини, показ її внутрішньої боротьби;

-подія визначала внутрішній конфлікт героя;

-поєднання психологізму і прийому замовчування;

-динамізм, драматичність і напруженість дії;

-"скупість" описів природи;

-використання художньої деталі;

-герой із сильним характером;

-образи розкривали через власні вчинки, події, без авторської оцінки; -характер і психологія людини постали як результат певних умов існування; -еліпсна (двоцентрова) композиція новели - оповідання в оповіданні; -тяжіння до екзотичних описів;

-введення оповідача, який був другим "я" самого автора; -мотиви вбивства, дуелі, катування, спокус, ревнощів.

Проспер Меріме неодноразово говорив, що запорука успіху письменника полягала в умінні обирати з усієї сукупності явищ буття якесь одне, неординарне. Новела "Матео Фальконе" - перша з опублікованих новел, яка була відтворенням такої неординарної "знахідки".

Будинок Матео Фальконе знаходився недалеко від маки (спалена частину лісу під поле). Він був заможною людиною, бо жив з прибутку від стад овець, які пастухи-кочівники переганяли з місця на місце. Йому було не більше 50 років. Він вправно володів зброєю, був гарним товаришем, небезпечним ворогом. Був одружений з жінкою Джузеппе, яка народила йому спочатку 3-х дочок і, нарешті, сина, якому він дав ім'я Фортунато, - надію сім'ї і продовжувача роду. Доньки вийшли вдало заміж, а синові виповнилося лише 10 років.

Одного дня вранці Матео з дружиною відправився подивитися на свої стада. Фортунато, який хотів піти з ними, залишили, щоб стеріг дім.

Хлопець лежав на сонці, коли почув постріли. Він побачив людину в лахміттях, з бородою, яка ледве рухалася, бо була поранена у стегно. Це був розбійник Джа-нетто Санпьєро. Він попросив Фортунато сховати його. Хлопець поцікавився, чи дасть той щось натомість? Бандит витягнув п'яти франкову монету. Фортунато сховав його у купі сіна. Через декілька хвилин з'явилося шестеро стрільців, яких очолював родич малюка - Теодоро Гамба. Він запитав хлопця, чи той не бачив Джанетто. Хлопець не говорив, що бачив, і це дратувало стрілків. Вони навіть обшукали будинок Матео, але нікого не знайшли. Тоді Гамба показав хлопцю срібний годинник і сказав, що якщо вкаже, де бандит, то подарує годинник. Хлопець почав вагатися, у нього загорілися очі, а тоді вказав на сіно. Стрільці почали розкопувати копну, а Фортунато отримав годинника. Бандита зв'язали, але тут на дорозі з'явився Матео з дружиною, вони поверталися додому. Гамба розповів їм про те, як вони затримали бандита, про те, що зробив син. Матео поглянув на бандита, який назвав його будинок "будинком зрадників".

Образ героя новели Матео Фальконе став початком тривалих роздумів письменника над природою людської особистості, яка поєднала в собі, здавалося б, несумісне. Небагатьма, але правдивими рисами змальований портрет і характер Матео - прямого, мужнього чоловіка, який не звик вагатися при виконанні того, що він вважав за свій обов'язок. Він утілив у собі певний корсиканський ідеал честі, де зрада - це найбільша смертельна образа: "Лише людина, приречена на смерть, могла зважитися назвати Матео зрадником. Він негайно помстився б за таку образу ударом кинджала, і удар той не довелося б повторювати". Саме те, що його син, "продовжувач роду," на якого Матео покладав усі свої надії, став першим у їхній родині зрадником, і привело до жахливого вчинку.

Матео не зміг простити зради. І тут Фальконе сильний і вірний собі. Вбивство єдиного сина відбулося не в стані афекту, а суворо, спокійно, переконано: "Фортунато зробив відчайдушне зусилля, щоб підвестися й припасти батькові до ніг, але не встиг. Матео вистрілив і Фортунато впав мертвий. Навіть не глянувши на тіло, Матео знову рушив стежкою до свого дому, "щоб узяти лопату". Цей величний спокій ще більше вразив читача. Меріме в новелі не виразив свого ставлення і тому часто йому дорікали у байдужості до описуваних подій, у свідомому прагненні відсторонитися від своїх героїв. Але насправді це не байдужість автора, це його позиція.

Особливості новели "Матео Фальконе":

o зосередження уваги на виняткових яскравих подіях;

o герої відрізняються сильним характером;

o використання художньої деталі;

o несподівана розв'язка, що надає нового ритму всій дії.

Образ Матео не завершив художніх шукань Меріме. Ці пошуки тривали і віднайшли свій вияв ще в одній неперевершеній новелі П. Меріме - "Федеріго". Сюжет дуже простий і цікавий. Жив колись молодий дворянин Федеріго, красивий, стрункий, він полюбляв гру, вино і жінок, особливо гру. Герой ніколи не сповідався. Одного разу Федеріго виграв у 12 юнаків із багатих родин, але швидко спустив свій виграш, і у нього залишився лише один замок за кавказькими схилами. Там він самотньо прожив 3 роки: вдень займався мисливством, а ввечері грав у азартні ігри.

Одного разу до нього на ніч попросився Ісус Христос з 12 апостолами. Федеріго прийняв їх, але вибачився, що не приховав їх належним чином. Він наказав орендатору зарізати останню козу і засмажити її.

Це фантастична новела, яка побудована на казковій фольклорній основі, і відбила прагнення Меріме шукати сенс буття поза буржуазною буденністю. Мальовнича, з характерною прискореністю дії, новела сприймалася як народно-казкова оповідь, як жива розмовна форма.

Потяг письменника до героїчного начала, сильних характерів відчутний у новелі "Таманго", де автор розкритикував таке ганебне явище як работоргівля, виступив проти рабства взагалі. Проте основна тема твору - не викриття работоргівлі, а розкриття характеру Таманго.

У цьому образі відбилися подальші роздуми Меріме над людською природою, а особливо - конфлікт високого, героїчного і ницого начал. Добрі і злі якості героя тут не приховано, а виразно оголено. Він владолюбний, жорстокий, лютий і деспотичний. Таманго торгував своїми одноплемінцями. Але йому властиві й суттєві людські риси, які виявилися в нездоланному прагненні героя до волі, його гордості й витримці, що він проявив під час випробувань.

Неосвічений розум дикуна виявився здатним на швидкі й правильні рішення, на тонкий розрахунок, коли Таманго підняв бунт на кораблі. Злий дикунський звичай не заглушив у ньому справжнього почуття кохання, коли він, забувши про обережність, наздоганяє корабель, котрий відвозив його дружину, або коли, майже вмираючи в човні з голоду, ділився з жінкою останнім сухарем. Отже, у дикості Таманго - якась лиховісна енергія, відвага, волелюбність, спритність і навіть самозречення.

Меріме покав своїх героїв у таких життєвих зіткненнях, коли вони мали вирішити для себе питання величезної ваги - чи зберегти життя, знехтувавши совістю, честю, особистими моральними принципами, чи залишитися вірним цим принципам, але загинути. Героїчне начало в сильних характерах, які приваблювали письменника, полягало саме в тому, що перемога залишалася за моральними принципами.

Питання для самоконтролю

1. Розкрийте жанрову різноманітність та основну тематику творів письменників-реалістів.

2. Завдяки яким творчим відкриттям П. Меріме став класиком французького реалізму?

3. В яких сферах розкривається зв'язок П. Меріме з Україною?

4. Чому П. Меріме називають майстром психологічної новели? У чому його майстерність?