Історія зарубіжної літератури XIX - XX ст - Давиденко Г. Й. - 1. Життєвий шлях письменника

1. Життєвий шлях письменника.

2. Універсальність задуму, тематико-жанровий склад, основні принципи побудови епопеї "Людська комедія" О. де Бальзака.

3. Ідейно-художній аналіз творів "Ежені Гранде", "Шагренева шкіра".

1. Життєвий шлях письменника

Перша половина XIX століття не знала більш яскравої постаті, ніж ОНОРЕ БАЛЬЗАК (1799-1850), якого справедливо назвали "батьком сучасного реалізму і натуралізму". Його життя - живе втілення тих умов, у яких перебував європейський, а особливо, французький письменник XIX століття. Бальзак прожив лише 51 рік, залишивши читачеві 96 творів. Він планував написати їх близько 150, але не встиг завершити свій грандіозний задум. Усі його твори пов'язані між собою наскрізними персонажами, які в одних романах виступали головними, а в інших - другорядними героями.

У Бальзака кожен знаходить своє. Одним імпонувала повнота та злагодженість картину світу, яку він змалював. Інших хвилювали готичні таємниці, вписані в цю об'єктивну картину. Треті захоплювалися колоритними характерами, які створила уява письменника, піднесеними над дійсністю своєю величчю і своєю ницістю.

Оноре Бальзак (частку "де" він приєднав до свого прізвища пізніше і цілком свавільно) народився 20 травня 1799 року в місті Турі. Його батько Бернар Франсуа - селянський син, який важко й довго вибивався в люди, - одружився лише у п'ятдесят років, узявши молоду дівчину з багатої родини (вона була молодша за нього на 32 роки). Мати поквапилася збути первістка з рук. Малюка віддали у село до годувальниці, у якої він провів 3 роки. Мати не часто навідувалася. Світське життя і любовний зв'язок з одним із місцевих аристократів повністю поглинули її. Навіть після повернення у батьківський будинок, мати бачилася з сином лише по неділях. Дитинство Оноре було тяжким і безрадісним. Родина майже не займалася його вихованням.

Батьки вважали себе людьми освіченими, тому не шкодували грошей для освіти своїх дітей. У 8 років Оноре віддали на навчання у Вандомський коледж, який для нього став "духовною в'язницею", бо тут панував суворий нагляд за вихованцями, їх навіть не відпускали додому на канікули. Усі листи перечитувалися цензором, вдавалися навіть до тілесних покарань. Юний Бальзак почувався у коледжі покинутим і пригніченим, очевидно, тому що навчався посередньо і серед вихователів мав репутацію незібраного і малообдарованого учня. Тут він уперше почав писати вірші і захопився літературою.

Здобувши середню освіту, з великими труднощами Бальзак записався вільним студентом Паризької школи права. У листопаді 1816 р. він вступив на факультет права Сорбонни, серйозно зацікавився філософією і художньою літературою. Та разом з тим йому доводилося працювати писарчуком у конторі нотаріуса. Досвід, набутий під час служби, став джерелом багатьох сюжетних колізій у творах "Людської комедії".

У 1819 р. Бальзак закінчив курс юридичного факультету й отримав ступінь бакалавра права. Однак Оноре не мав бажання скніти у нотаріальній конторі, він захотів стати письменником (це сталося 1819 року, коли наполеонівські ескапади безповоротно завершилися і країною вже правили реставровані Бурбони). Мати й чути не хотіла про таку сумнівну кар'єру, але старий Бернар Франсуа несподівано погодився надати синові щось на зразок дворічного випробувального терміну. Навіть уклав із ним щодо цього своєрідну угоду, яка передбачала мізерну грошову допомогу; адже, як писав А.Моруа, "Бальзак народився в сімействі, де гроші боготворили".

Коли військового інтенданта Бернара Франсуа Бальзака відправили у відставку, родина оселилась у Вільпарізі, а Оноре залишився в Парижі, де зазнав творчих мук, сидячи у себе на горищі перед чистим аркушем паперу. Він хотів стати письменником, не маючи найменшого уявлення, про що ж він писатиме; і взявся за героїчну трагедію - жанр його обдаруванню чи не найбільше протипоказаний. Окрилений надіями, юнак працював над трагедією "Кромвель", але твір вийшов слабким, другорядним, зорієнтованим не на життя, а на канони мистецтва XVII ст. Трагедія не отримала визнання навіть у сімейному колі.

У 1820-1821 рр. Бальзак розпочав роботу над романом у листах "Стені, або філософські блукання", орієнтуючись на творчість Ж.-Ж. Руссо і И.В.Гете, а також на досвід особистих переживань і вражень. Однак цей твір залишився незакінченим: письменнику не вистачило майстерності та зрілості.

Весна 1822 року принесла йому зустріч із жінкою, яка відіграла важливу роль у його подальшій долі. Лара де Берні, хрещениця Людовіка XVI, була заміжньою і старшою за Бальзака на 22 роки. Це той ангел дружби, який супроводжував Оноре протягом 15 років. Вона допомагала йому грошима і порадами, була його критиком. Вона стала для нього тим материнським началом, яке він усе дитинство шукав у матері. Бальзак віддячував їй приязню, але це не означало, що зберігав вірність. Його пасіями рідко ставали молоді дівчата. Не випадково у своїй творчості, досліджуючи еволюцію жіночої душі з юних років і до глибокої старості, письменник звернув увагу саме на 30-літній, "бальзаківський" вік. Адже саме в цей час жінка, на його думку, досягає розквіту фізичних і духовних можливостей, звільняється від ілюзій молодості.

Оноре Бальзак був репетитором дітей мадам Берні. "Вскоре Бальзаки начинают кое-что подмечать. Во-первых, Оноре, даже когда он не дает уроков, отправляется в дом Берни и проводит там дни и вечера. Во-вторых, он начал тщательно одеваться, стал дружелюбней, доступней и гораздо приветливей". Коли мати дізналася про стосунки мадам Берні з сином, у неї пробудилося почуття ревнощів, до того ж скоро в місті почали ходити плітки про часті візити Оноре. Щоб відгородити сина від цієї жінки, мати відправила його до своєї сестри.

З 1821 по 1825 р. Оноре де Бальзак спочатку у співавторстві з іншими, а потім самостійно почав писати і випускати романи, сповнені таємниць, жахів і злочинів. Він прилаштувався на горищі по вулиці Ледіг'єр і, підбадьорюючи себе кавою, один за одним строчив романи: "Бірагська спадкоємиця" (1822), "Остання фея, або Нова чарівна лампа" (1822) та ін. Молодий прозаїк підписував їх різними псевдонімами і надалі відмовлявся включити у зібрання своїх праць. Однак ні слави, ні гонорарів для безбідного життя робота не приносила.

У 1836 році, уже будучи відомим, він перевидав деякі з них, але під псевдонімом Орас де Сент-Обен. Хоча псевдонім був не більш як секретом, Бальзак так і не зважився видати ці книжки за свої. Він писав 1842 року у "Передмові до "Людської комедії"": ".. .я повинен звернути увагу читачів на те, що визнаю своїми лише ті твори, які вийшли під моїм прізвищем. Крім "Людської комедії", мені належать тільки "Сто грайливих оповідань", дві п'єси і кілька статей - а втім, вони всі підписані".

У дослідників не раз виникала спокуса зовсім не брати до уваги ранні твори письменника. Та навряд чи варто цій спокусі піддаватися. Без них образ прозаїка не став би повним. Крім того, вони стали для нього своєрідним випробувальним полем.

На якийсь час Оноре Бальзак узагалі перетворився на літературного поденника, що не гребував жодним замовленням, яке приносило гроші. А ті гроші були на той час чималі (тим паче для літератора-початківця, нікому не відомого, анонімного), і родина перестала вважати, що Оноре марнував час на дурниці. Сам він, проте, був невдоволений, бо сподівався, що літературна праця одразу принесе йому грошістатки, славу і владу. І молодий Бальзак, підштовхуваний палким нетерпінням, удався до комерційних спекуляцій: почав видавати класиків, купив друкарню, а потім і словолитню. Цій діяльності він присвятив майже три роки - з 1825 по 1828-й, а в результаті - банкрутство і величезний борг, який частково покрила мати, а частково вже немолода коханка пані де Берні. Але повністю свого боргу Оноре так і не позбувся до кінця днів, бо з плином часу тільки збільшував його.

"Для Бальзака, - писав ще один його біограф, Стефан Цвейг, - Мідаса навпаки (бо все, до чого він торкався перетворювалася не на золото, а на борги) - все і завжди закінчувалося фінансовим крахом...". Він ще неодноразово пускався в авантюри (видавав газети й журнали, купував акції занедбаних срібних копалень, з метою заробітку працював для театру), і все з однаковим наслідком: замість золота - борги, що поступово виросли до цифр справді астрономічних.

У другій пол. 20-х рр. XIX ст. у паризькій пресі з'явилися статті і нариси Бальзака, які являли собою талановиті замальовки типових характерів і сценки із життя різних прошарків французького суспільства. Багато з них стали основою для образів і ситуацій у творах "Людської комедії".

"Останній шуан, або Бретань 1800 року" (1829) - перший твір Бальзака, підписаний його прізвищем (він узагалі називав цей роман своїм першим твором), - вийшов у світ за рік до "Червоного і чорного" Стендаля. Але "Червоне і чорне" - шедевр, великий пам'ятник нового реалізму, а "Останній шуан" - щось перехідне, незріле.

Безперечно, Стендаль і Бальзак - дуже різні художні індивідуальності. Творчість першого - це насамперед дві вершини: "Червоне і чорне" та "Пармський монастир". Якби він навіть нічого більше не писав, то однаково залишився б Стендалем. У Бальзака були речі, які вдалися йому краще, а деякі гірше. І все ж насамперед він - автор "Людської комедії" як цілого. Він знав і сам про це говорив: "Твір, над яким працює автор, здобуде в майбутньому визнання передусім завдяки широті свого задуму, а не цінності окремих деталей".

Справжня бальзаківська творчість почалася на порозі революції 1830 року, яку письменник прийняв, однак дуже швидко зрозумів, що народ обманутий. Та все ж значна частина його творів розкрила тему Реставрації ("Гобсек", "Шагренева шкіра", "Полковник Шабер", "Батько Горіо", "Музей старожитностей", "Блиск і злидні куртизанок").

У 1833 р. побачив у світ роман "Євгенія Гранде", який визначив нову епоху у творчому розвитку О. де Бальзака. Предметом зображення у новому творі стала буржуазна повсякденність з її зовнішнім і реальним плином. Одразу ж після публікації книги у Бальзака виник задум про об'єднання всіх своїх творів у епопею.

У 1834 р. у квартирі Бальзака знайшов тимчасовий притулок Жюль Сандо, відторгнутий супутник Аврори Дюпен. Письменник запропонував йому посаду секретаря. Сандо став свідком званих обідів. Але через півтора року він утік від Бальзака, бо вважав, що краще померти з голоду, ніж так працювати.

Після 30-ти років Бальзак почав мріяти про одруження із знатною, красивою, молодою і багатою жінкою, що допомогло б йому налагодити свої фінансові й особисті проблеми.

У 1832 р. він отримав листа з одеським штампом, який був підписаний "Чужоземка". Таємною кореспонденткою виявилася графиня Евеліна Ганська (від народження Ржевусська), яка належала до відомої польської родини і була молодшою за Оноре всього на рік. Вона була одружена з Венуеславом Ганським, заможним поміщиком у Волині. Листування скоро переросло у кохання, якому судилося продовжуватись аж до смерті письменника. На перший погляд, Ганська не займала у житті Бальзака особливого місця. У проміжках між зустрічами з коханою, які відбувалися то у Швейцарії, то в Німеччині, то в Італії, Бальзак залицявся до жінок, писав романи... Однак усе змінилося, коли у 1841 р. Евеліна стала вдовою. Все більше часу вони проводили разом. Бальзак часто їздив в Росію, Україну, у маєток Евеліни. У 1845 р. він був дуже вражений звісткою про її вагітність. У мріях письменник бачив себе батьком, анітрохи не вагаючись, що у нього буде син. Митець навіть назвав його Віктор-Оноре і почав будувати плани на майбутнє. Але мріям не судилося здійснитися, бо дитина народилася 6-місячною і померла. 14 березня 1850 р. Бальзак і Ганська повінчалися в Бердичеві. Вона прекрасно знала, що її чекав догляд за хворим чоловіком і становище вдови письменника, та все ж дала згоду на одруження.

У 1835 р. після публікації роману "Батечко Горіо" до письменника прийшла справжня слава і визнання. З'являлися одна за одною новели і романи. Початок 30-х рр. ознаменований не тільки інтенсивною літературною діяльністю Бальзака. Його успіхи відкрили перед ним двері аристократичних салонів, що тішило його самолюбство. Стабілізувалися матеріальні справи, справдилися давні мрії про будинок, карету, шевця. Митець жив широко і вільно.

Коли прийшла слава, коли він став володарем дум, його величезні гонорари вже не могли нічого змінити. Гроші зникали, ще не з'явившись у гаманці; зжерті боргами, вони сипались, мов у прірву, не вдовольняючи і малої частини кредиторів. Великий Бальзак утікав від них, наче легковажний гультяй, а одного разу (хоч і ненадовго) навіть потрапив до боргової в'язниці.

Усе це кардинально змінило його життя. Щоб погасити борги, йому доводилося працювати з гарячковою швидкістю (приблизно за два десятки років він написав 74 романи, безліч оповідань, нарисів, п'єс, статей), а щоб підтримувати славу розбещеного успіхом платоспроможного денді - залазити в борги знову й знову.

Проте Оноре і не шукав виходу із цього замкненого кола. Мабуть, вічний поспіх, атмосфера дедалі більшого числа падінь і авантюр були неодмінними умовами його існування, і тільки за таких обставин, напевно, й міг проявитися бальзаківський геній. Отже, спочатку Бальзак цілком тверезо поставив собі за мету стати письменником і лише потім, "після десятирічних пошуків навмання ...відкрив своє справжнє покликання". Він писав по 12-14 годин на день без перерви у стані майже сомнамбулічному, перетворюючи ніч на день і борючись зі сном та втомою за допомогою гігантських порцій чорної кави; саме кава кінець кінцем і звела його в могилу.

40-ві роки XIX ст. - останній період творчості Бальзака і не менш значний і плідний. Вийшло 28 нових романів прозаїка. Проте з осені 1848 р. він працював мало і майже нічого не друкував, бо стан його здоров'я різко погіршився: хвороби серця, печінки, сильні головні болі. Могутній організм творця "Людської комедії" був зломлений непосильною працею. Бальзак власне згорів у праці, доживши майже до 50-ти років. Це сталося 18 серпня 1850 р. Однак висновком його творчої діяльності та майстерності стала "Людська комедія", яка принесла йому справжнє визнання і безсмертя у віках.

У надгробній промові В.Гюго сказав: "Этот могучий и неутомимый труженик, этот философ, этот мыслитель, этот гений прожил среди нас жизнь, полную грез, борьбы, бите - жизнь, которой во все времена живут все великие люди".