Історія зарубіжної літератури XX століття - Давиденко Г.Й. - Особливості творчості письменника

Генріх Белль (1917-1985) німецький письменник, Лауреат Нобелівської премії (1972 р.). Йому довелося пройти складний шлях між насиллям і підкоренням. Він звертався до різних жанрів і став надзвичайно популярним, особливо у 60-роках, його твори виходили мільйонними тиражами. Письменник був не лише пацифістом, як і Ремарк, а й противником будь-якого насильства. Його книги розійшлися миттєво, а на спектакль "Очима клоуна", що ставили на Таганці за однойменним романом, неможливо було дістати квитків. Проте, починаючи з 70-років, ім'я письменника зникло зі сторінок преси, твори перестали друкувати. А причиною стало неприйняття ним багатьох аспектів сучасного життя, підтримка О. Солженіцина та ін. Таке ігнорування творчості лауреата Нобелівської премії Г. Белля тривало до 1985 року. Сьогодні його творчість повернулася до широкого загалу читачів.

Белля часто називали "совістю німецької нації", хоча сам письменник цю роль відкидав. Він вважав, що у нього інше завдання - бути художником, котрий повинен творити для людей.

Генріх Теодор Белль, народився 21 грудня 1917 року в Кельні, одному з найбільших міст Рейнської долини. Родина Віктора Белля і Марі (Херманс) Белль була багатодітною. Батько письменника був червонодеревником. Пращури Белля втекли з Англії при Генріху XIII: як і всі щирі католики, вони зазнали переслідувань з боку англіканської церкви. Родина теж дотримувалася католицьких традицій. Діти виховувалися на гуманістичних ідеалах, відчували відразу до воєнщини, а згодом - до фашизму. Коли в 1933 році влада в Німеччині перейшла до Гітлера, родина Беллів сприйняла це як особисте нещастя.

Генріх рано захопився літературою, вже в ранньому дитинстві спробував писати вірші і оповідання. Вчителі захоплювалися творами вихованця. Однак атмосфера у тодішній Німеччині була несприятлива для розвитку літератури. Юнак не бажав мати з тодішнім режимом нічого спільного У випускному класі він став одним із небагатьох учнів, які відмовилися вступати до гітлерюгенду. Після закінчення народної школи навчався у гуманітарній греко-латинській гімназії, писав. Проте через рік після завершення освіти юнака було притягнуто до примусових робіт, а 1939 року призвано на військову службу. Майбутній письменник виконував обов'язки капрала на Східному та Західному фронтах, неодноразово був поранений і, зрештою, 1945 року потрапив у полон до американців. Після цього Белль провів кілька місяців у таборі для військовополонених на півдні Франції.

У 1942 році прозаїк одружився з Анною Марі Чех, яка подарувала йому чотирьох синів (первісток Рене помер одразу після народження; пережив письменник і другого сина - Раймунда, котрий помер у віці 35 років). Дружина проводжала Генріха на фронт, вона ж і зустріла його в Кельні після американського полону.

Повернувшись у своє рідне місто, Белль навчався у Кельнському університеті. Проте матеріальні труднощі змусили його йти працювати у батькову майстерню, а навчання довелося перервати. Працював Генріх і в міському центрі демографічної статистики. Скоро родина оселилася у невеличкому селищі Мартен між Бонном і Кельном. Саме тут, в атмосфері сільської тиші, письменник розпочав свою літературну діяльність. Вже у 1949 році побачила світ і мала позитивний відгук повість "Поїзд точно за розкладом". Вона стала першим твором із серії книг, у яких подано опис безглуздість війни та злигодні повоєнних років. Серед них найбільшу популярність здобули повісті "Де ти був, Адаме?" (улюблений твір самого письменника), "Хліб ранніх літ", оповідання "Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...".

Повість "Поїзд точно за розкладом" - це історія про молодого солдата Андреа-са, на якого чекало повернення на фронт і неминуча смерть. Сама назва твору глибоко символічна. Поїзд символізував невпинний рух історії, війну. Тому зійти з нього для героя і його друзів просто неможливо.

Ешелон випускників їхав на фронт, назустріч смерті, усі вони приречені. Андре-ас не хотів помирати, як і всі присутні у цьому поїзді. Вони не тільки ошукані, а й через нездатність протистояти чужій волі причетні до фашизму. Андреас відкрив повії Оліні, яка теж підкорилася волі обставин і не була здатна їм протистояти. Дівчина хотіла врятувати Андреаса від смерті, але вони загинули разом. Хоча їхня смерть "звичайна", бо причиною стала автомобільна катастрофа, але "кожна смерть - це вбивство", - наголосив Г. Белль.

Авторська манера письменника, який писав просто і ясно, була зорієнтована на відродження німецької мови після пишномовного стилю нацистського режиму.

Його запросили на читання "Групи 47" (об'єднання повоєнних німецьких письменників, що утворилося у 1947 році), і нагородили премією цієї групи. Генріх Белль став визнаним лідером післявоєнного покоління західнонімецьких письменників.

У 1951 році читачі і критики із захопленням зустріли роман "Де ти був, Адаме?". Незвичайною, на перший погляд, стала назва твору. З ім'ям Адам пов'язана людяність. Автор вкладав наступний смисл: де була людяність, коли по країні йшов фашизм. Головний герой - лейтенант Файн Хайльц. Герой пройшов усю війну і знав її страхіття, був поранений, втратив кохану (вона була єврейка). Саме тому він не сприймав фашизм і війну.

До війни працював архітектором, будував школи, заводи, казарми. У той період він не нехтував нацистами. Саме тому змушений відповідати за їхній злочини. Повернувшись додому, герой загинув на порозі рідного будинку. Автор показав полковника, який відсилав солдатів на смерть, а сам у той час, прикинувшись психічно хворим, рятував своє життя.

Війна - це зло, тому їй не має місця на землі.

Романи, що вийшли у 50-ті роки XX століття, ще більше закріпили літературну репутацію письменника.

У романі "І не сказав жодного слова" (1953) письменник наголосив на згубному впливові війни на подальше життя людини. Герой твору - Фред - через стихійний протест став дезертиром. Він любив дружину і дітей, але війна і бідність зробили з нього неврастеніка. Герой деградував, шукав самотності і залишив сім'ю. Автор висловив сподівання, що він повернеться.

Поворотне значення у творчій долі Белля відіграв роман "Дім без господаря" (1954), перш за все тому, що у ньому вперше пролунав мотив живучості фашизму у повоєнній Німеччині. Крім того, твір, в основі якого лежала антитеза (заможні - незаможні, духовність - бездуховність), відзначився глибокою художньою витонченістю. У романі письменник показав долю двох родин, годувальники яких загинули на війні. їхнє соціальне становище різне: одна - заможна, інша - бідна. Проте є одна особливість, яка поєднала родини: обидві вони залишилися без господарів, а діти - Генріх Брілах і Мартін Бах, що народилися в роки війни, залишилися без батьків. Генріх пізнав приниження бідністю на власному досвіді, убогість і голод змусили його матір шукати допомоги у представників сильної статі. Син страждав від того, що матір вважали аморальною. Мартін Бах хоч і проживав у достатку, проте не знав, що таке справжнє людське щастя.

У 60-ті роки твори німецького письменника стали композиційно ще більше ускладненими.

Дія у романі "Очима клоуна" відбувалося протягом одного дня. У центрі твору - молода людина, клоун Ганс Шніп. Герой волів грати роль блазня, якби тільки не підкоритися лицемірству повоєнного суспільства. Гансу було 11 років, коли закінчилася війна, але він не зміг до цього часу забути про неї. Герой втратив сестру. Він самотній, жив на власні гроші, оскільки батько, будучи заможною людиною, не допомагав. Батько не схвалював вибору сина щодо професії клоуна.

Світ жорстокий до людини, яка не грала за його правилами. Ганс одягнув маску клоуна, пішов вулицями, розважав народ і, таким чином, намагався привернути до себе увагу.

Набагато складніший, порівняно з попередніми творами, роман "Груповий портрет з дамою" (1971), написаний у формі репортажу. Генріх Белль - лауреат Нобелівської премії з літератури 1972 року, "у якій поєдналося широке охоплення дійсності з мистецтвом творення характерів і яка стала значним внеском у відродження німецької культури". "Це відродження, - сказав у своєму слові представник Шведської академії Карл Рагнар Гіров, - можна порівняти з відродженням культури, що постала з попелу, культури, яка, здавалося б, була приречена на цілковиту загибель, проте, на нашу радість і користь, дала нові пагони".

Під час вручення премії, письменник виголосив такі слова: "Із внутрішнім трепетом згадую я тут моїх німецьких попередників, які через... прокляті уявлення не мали б більше називатися німцями. Сам я - просто німець, єдине особисте посвідчення, котре мені ніхто не має права виписувати і продовжувати - це мова, якою я пишу. Будучи таким, я радію з великої честі. Я вдячний за честь, виявлену, гадаю, не тільки мені, але й мові, якою я висловлюю свої думки, і країні, громадянином якої я є".

На момент отримання Нобелівської премії, його книги уже були відомі не лише в Західній, але й в Східній Німеччині та навіть за кордоном, де було продано кілька мільйонів примірників.

Белль ніколи не належав до жодної партії, не підтримував повністю жодної програми. "Моя біографія мене політизувала", - говорив письменник. Він став політично активним, одним із найактивніших письменників у Європі. За суспільну діяльність його назвали "совістю німецької нації".

Прозаїк взяв участь у демонстраціях протесту проти розгортання американських ракет на військовій базі в США в Мутлангені, відіграв помітну роль у діяльності ПЕН-клубу. Після того, як О. Солженіцина у 1974 році вислали з Радянського Союзу, він до від'їзду в Париж жив у Белля. Вершиною популярності і визнання письменника у світі стало обрання його у 1971 році президентом міжнародного ПЕН-клубу.

Бель став автором публіцистичної повісті "Втрачена честь Катаріни Блум", де виступив із різкою критикою продажної журналістики. Це розповідь про несправедливо звинувачену жінку, яка зрештою вбивала репортера, котрий її оббрехав.

1972 року, коли преса була переповнена матеріалами про терористичну групу Баа-дера-Мейнхофа, митець написав пише роман "Під конвоєм турботи" (1979), де показав руйнівні соціальні наслідки, що виникли через необхідність посилювати заходи безпеки під час масового насильства.

Генріх разом із своєю дружиною переклав німецькою мовою твори американських письменників, Бернанда Малмуда та Селінджера.

Письменник помер у 1985 році. Похований на цвинтарі невеличкого селища Мерте. На могилі встановлений простий дерев'яний хрест, на якому написано: "Генріх Белль. 1917-1985". Того ж року побачив світ роман "Солдатська спадщина", який розповідав про криваві події, що відбувалися під час війни в районі Атлантики та Східного фронту.

У своїх романах, оповіданнях, п'єсах та есе, що склали майже сорок томів, Белль зобразив - часом у сатиричній формі - Німеччину під час Другої світової війни і в повоєнний період. Як писав англійський критик та літературознавець У. Е. Иуілл: "Белль завжди був письменником великого масштабу, стурбований долею як усього покоління німців, так і окремої особи, змушеної жити в колосальних сучасних міських мурашниках".

Щоправда, не всі критики високо оцінили талант Белля. "Найчастіше доводилося чути звинувачення у тому, що в його творах переважали сентименталізм та ідеалізм...", - писав американський літературознавець Роберт К. Конрад. На думку американського вченого Теодора Ціолковського, "Белль став одним із небагатьох повоєнних німецьких письменників, які створили те, що точніше можна назвати... уніфікованим, вигаданим світом, котрий підтримувався постійною моральною проповіддю". Водночас Ціолковський підкреслив: "Белль не лише зазначив на літературній карті Німеччини ще один регіон, який слід визнати саме його власністю, а й створив собі репутацію провідного побутописця Німеччини середини нашого століття".

Особливості творчості письменника

- відсутність гострих сюжетів;

- увага до психології героя, заглиблення у його внутрішній світ;

- дія у творах розгорталася або через діалоги героїв, або через їх внутрішні монологи, розповіді про події, свідками яких вони були;

- широке використання внутрішніх монологів;

- за "я" героя не стоїть сам автор (особистий оповідач присутній лише в романі "Груповий портрет з дамою", але став фігурою умовною, не автобіографічною);

- присутність автора завжди відчувалася у думках героїв;

- важлива роль деталі, як мікроелемента дійсності, у якій одиничне поєдналося із загальнозначущим;

- наявність малоймовірних сюжетних поворотів;

- використання іронії, сатири, сарказму, антитези, підтексту, символіки;

- застосування композиційного прийому "принцип стислого часу" (дія відбувалася протягом одного дня, але автор охопив багато подій, що мали місце раніше).

Найпривабливіша риса творчості Г. Белля - гуманізм, найвища цінність для письменника - людина і людське життя. Він виступив проти війни, хоч показав її, на відміну від Ремарка, війною переможених. Увага автора акцентувала лише на останньому періоді війни - поразці та відступу німецьких військ. Автор уникав банальних сцен, які б могли виправдати і прославити солдата, смерть героїв завжди підкреслено негероїчна, навіть жалюгідна.

Герої певною мірою нетипові, вирізнялися з "натовпу" своєю особливістю. Вони стали жертвами історичних обставин і водночас співучасниками національної провини. Герої-солдати даремно намагалися врятуватися від страхіть війни, пасивно опиралися і гинули. Г. Белль поділив героїв на дві категорії: пристосуванці і непристосуванці.

Таким чином, у творчості Г. Белля намітилися такі проблеми:

- відповідальність кожного німця за скоєні Гітлером злочини ("Поїзд точно за розкладом", "Де ти був, Адаме?");

- негативного явища повоєнної Німеччини ("Очима клоуна", "Під конвоєм турботи");

- соціальна несправедливість та бездуховність ("Дім без господаря");

- самотність людини в оточуючому світі ("Очима клоуна")

Запитання для самоконтролю

1. Коли виникло поняття "втрачене покоління", що покладено в його основу?

2. Хто із письменників німецької літератури належав до "втраченого покоління"?

3. Завдяки якому твору Ремарк здобув популярність і визнання?

4. Яких проблем торкався у своїй творчості Г. Белль?

5. Що поєднало цих двох німецьких письменників і у чому їх розбіжності?