Історія зарубіжної літератури XX століття - Давиденко Г.Й. - Риси

o Розповідь не підпорядковувана хронології чи логіці, вона подавала як ланцюг асоціацій оповідача, викликаних найрізноманітнішими зовнішніми обставинами.

o Об'єктивна дійсність зображувала через призму свідомості героя.

o Картина світу могла розпадатися на безліч окремих епізодів, які автор зводив в єдине ціле, створивши певну раціональну модель.

"Потік свідомості" як художній засіб використали у XX ст. Томас Манн, Ромен Роллан, Ернест Хемінгуей, Уільям Фолкнер, Грем Грін, Дж. Джойс.

У своїй творчості Джойс використав і прийом "ремінісценції" (від лат. згадка) - тьмяні спогади, а також уявлення, які наводили на спогади, на зіставлення з чимось.

Особливо характерним для письменника став прийом інтертекстуальності, тобто украплення у текст автора уривків різного обсягу й різного ступеня впізнавальності з текстів письменників іншого часу. Він - один із найважливіших для поетики постмодернізму.

Творчий метод Дж. Джойса

o Створення інтелектуального роману, зверненого не стільки до розуму й почуття читача, скільки до його інтелекту.

o Автобіографізм творів, який досягається за рахунок не стільки фактографічних запозичень, скільки духовного пошуку, життя духу, підсвідомості.

o Використання жанру есе.

o Домінування методу - "потоку свідомості".

o Поєднання вуличного арготизму і вишуканої метафори, стиль високий і низький.

o Звернення до прийому монтажу.

"Джакомо" - своєрідне виявлення творчого методу митця - новатора XX століття.

Відомо, що твір написано в межах 1911-1914 рр., коли письменник проживав у Трієсті. Есе багато в чому автобіографічне, про що свідчила назва "Джакомо" (так звучало італійською мовою Джеймс). Отже, автор став літературним героєм твору, але не злився з ним. Прототипом героїні стала Амалія Попер, яка була ученицею метра протягом 1907-1908 рр. У тексті згадано й ім'я дружини письменника - Нори.

За життя рукопис так і не був оприлюднений, оскільки Джойс вважав цю прозу надто особистою. її видрукував біограф і дослідник автора Р. Еллане 1968 року. У психологічному есе відчувалися факти біографії митця: його перебування в Італії, Франції, Ірландії, робота вчителем англійської мови, читання лекцій про В. Шекспіра, написання "Улісса" та інших творів, одруження з Норою Барнакль, захоплення Амалією Поппер тощо. Однак автобіографічне настільки переосмислилося, узагальнилося, що твір набув широкого філософського значення.

Що стосується жанру, то у передмові до російськомовного "Джакомо" Джойса (1969) твір названо "коротеньким романом". Але більшість літературознавців схильні вважати, що есе - невеликий за обсягом прозовий твір, що мав довільну композицію і висловлював індивідуальні думки та враження з конкретного приводу чи питання. Есе як самостійний жанр сформувався у XVI ст. ("Досліди" Монтеня), пізніше розвинувся в англійській (XVII ст.), французькій (XVIII ст.), американській (XIX ст.) літературах. До нього вдавались М. Вольтер, Д. Дідро, Е. Лессінг, Голдсміт, Ромен Роллан, А. Франс, Г. Уеллс та інші. Тому Джеймс Джойс не став винятком.

Твір мав фрагментарну композицію. Він побудований, як потік свідомості головного героя, де поєдналися спостереження, думки, спогади, а також уривки почутих розмов, культурні ремінісценції. Незвична і архітектоніка твору: текст розбито на абзаци, різні за розмірами і прогалинами, які, на думку літературознавців, мали означати репліки у відповіді або думки автора, котрі він не висловив читачам, а спонукав їх самих доутворити ненаписане. Текст есе фрагментарний, хаотичний, у ньому відсутній сюжет, час дії умовний. В основі - кохання молодого вчителя Джакомо до своєї учениці. Причому вона описана не безпосередньо, а складається з фрагментів, спогадів і роздумів ліричного героя.

Сюжет в есе розпався на кілька взаємопов'язаних між собою психологічних ліній:

o Він і вона - розвиток їхніх стосунків.

o Процес внутрішнього становлення героя.

o Осмислення духовної атмосфери і місця у ній митця і особистості в широкому історико-культурному й філософському контексті.

В основі твору - історія кохання молодого вчителя англійської мови Джакомо до своєї учениці. Причому вона описана не прямо, а складається з фрагментів, спогадів і роздумів ліричного героя, проте виведена за межі суб'єктивного і наближена до всезагального, індивідуальне розчинилося у загальнолюдському.

Вона - знатна молода особа, витончена і дозріла (облудна усмішка), у неї бліде обличчя, бліді щоки, вологий лоб, зіщулені очі, руки сором'язливі і нервозні, спосіб мовлення: стисло висловлювати осяжне. Одягнена в пухке хутро, капелюх зі спущеними крисами, високі підбори.

Він - освічений (на хвилях вченої мови), володів музичним інструментом, любив мистецтво - театр, музику, літературу. Одружений, мав доньку, багато палив.

Сила їхніх почуттів - в їхніх стосунках. Це кохання - пристрасть, тому герої не розмовляли між собою, оскільки мова кохання не потребувала слів. Любов накопичувалася, як хвиля, і поглинула їх обох. Вони злилися в єдине ціле. Погляд, зітхання, змах вій, жести: торкання і доторк - все це створило картину кохання героїв, яке стало всепоглинаючим, гріховним, без духовної близькості. Тому воно швидко минуло, пройшовши шлях зради. Вона не впевнена в Ньому, в тому, що вони колись будуть разом, а, можливо, окрім пристрасті нічого не відчувала. Але вірогідніше за все головною причиною зради стала корисливість.

Брутальний і недосконалий оточуючий світ, в якому живе героїня; а вона - частка його. Тому заради користі вийшла заміж за чоловіка бездуховного. Вона мала власний будинок, але була позбавлена головного - романтичного, понадчуттєвого кохання, а це виявляється найсуттєвішим для неї. Тому, зустрівшись з Джакомо, просила залишитися з нею:

-Джім милий! Ніжні жадібні губи цілують мою ліву пахвину: поцілунок проймає мою запалену кров.

Історія їхнього кохання - це історія душі, бажання пізнати самого себе і усвідомлення свого місця у житті.

На перший погляд, герой спустошений духовно, знищений, не справдилися його мрії та бажання. Ніби все померкло, лише спомини, відлуння почуттів тримали на плаву. Герою надто важко, хоч це своєрідний закон долі, заслужена кара, бо Він теж зрадив свою дружину, а тепер зрадили його самого. Кохана причинила біль, який ніколи їй не буде пробачено. Гідність і образа - ось що керувало героєм у хвилини розпачу і безнадії. Його влаштували ті стосунки, що існували між ним і коханою, оскільки вони не вимагають зусиль, зручні, за них не треба відповідати, а при бажанні легко розірвати і не перевантажувати свого серця додатковими хвилюваннями і розчаруваннями.

За пасивність необхідно платити - залишитися самотнім. Але герой не виявляв надзвичайних хвилювань, він по-філософськи ставився до життя і до того, що з ним сталося. Усвідомлюючи, чому так сталося, не розкис, а навпаки, знайшов у собі силу духу жити незважаючи на всі обставини і кохати навіть тоді, коли не відчував взаємності від тієї, котра люба і дорога його серцю. Поступово чоловік змінився сам і змінив своє ставлення до оточуючого навколишнього світу. Любов загартована його, він став чутливим і спостережливим, побачив те, чого раніше не помічав.

Психологічне самозречення, переживання сильних почуттів дали поштовх авторові і для роздумів щодо навколишньої дійсності, людей і місця творчої індивідуальності в світі. Усі ці роздуми подані через суб'єктивне сприйняття ліричного героя. Джакомо не аналізував, не конкретизував реальності, він її відчуває всією душею, всім серцем, свідомо й підсвідомо.

Гамлет XX ст., Джакомо не сприймав брутального й знедуховненого суспільства, його душа прагнула чистих і світлих почуттів, життя, сповненого високого змісту. Проте Джакомо не міг втекти від потворної реальності у світ мрій, бо його кохана і він сам належали до усього життя, якого навіть неможливо позбавитись навіть уві сні. Хоча суспільство знедуховнене, брутальне, у ньому все мало свою ціну. Герой - духовно обдарована особистість і усвідомлював, що людина не може жити в суспільстві і бути вільною від нього, оскільки свобода може бути лише у внутрішній сфері - мистецтві, почуттях, відкритті Бога. Хоч він не в змозі змінити суспільство, та все ж переміг морально: став носієм позитивного начала, не поступився своїми справжніми духовними ідеалами.

"Джакомо" - модерний твір, який мав певну художню своєрідність. У ньому велике місце зайняли ремінісценції, тобто звернення автора до інших творів, до літературних фактів, що мали місце раніше. Щоб показати, що герой був освіченою людиною, Джойс назвав прізвище Сведенборга - шведського натураліста, містика та теософа. (1678-1772 рр.), псевдо - Ареопагіта - першого афінського єпископа Діонісія Ареопагіта та інших, використав вислови: "Тихо награю, наспівуючи млосну пісеньку" Джона Дауленда (1563-1626), англійського композитора і лютні-ста. Герой письменника знає творчість Шекспіра, він порівнював себе з Гамлетом; Ібсена, зокрема драму "Герда Галер", у якій героїня стала для нього символом молодості і поривання; творчість Шеллі, зокрема, п'єсу "Ченці".

Велике місце у творі зайняв кольоропис, який дозволив спостерігати внутрішнє життя героїв.

Автор використав різноманітну палітру кольорів: жовіково-жовтий затінок на вологому лобі, темна хвиля почуттів, сірий вечір, безкраї тавлієво - зелені пасовиська, білосніжний спалах, бліді щоки, темнокровні молюски, чорне плаття тощо. "Жовтогаряча сорочка, тьмяно - срібна тінь, коричнева черепиця, темно - сині люті очі, рубінові вишні". Темні кольори, зокрема чорний, Джойс використав при описі тіла героїні, сріблясто-сірий - коли описував душу. На розкриття ліричного плану працював і звукозапис.

Запитання для самоконтролю

1. Визначте ознаки естетизму О. Уайльда?

2. Охарактеризуйте тему мистецтва і митця у романі "Портрет Доріана Грея".

3. Виділіть риси автобіографізму у психологічному есе Джеймса Джойса "Джакомо".

4. Порівняйте театр Б. Шоу з театром Б. Брехта.