Історія зарубіжної літератури XX століття - Давиденко Г.Й. - 4. Художній світ і простір, символіка і художня сила образів в романі "Останній світ" К. Рансмайра

К. Рансмайр - австрійський письменник, за освітою філософ, багато років працював у журналістиці, а з 1982 року упевнено ввійшов у літературу. Автор книг "Осяйний захід" (1982), "Жахи криги й пітьми" (1984), "У глухому куті" (1985), "Останній світ" (1988).

Крістоф Рансмайр народився 1954 року у Велсі (Верхня Австрія), біля озера Траун у родині сільського вчителя. У дитинстві пізнав смак джерельної води, полюбив сувору красу стрімких скель, відчув меланхолійність далеких альпійських хребтів та насолоду тишею. "Мої гори завжди зі мною. їх ви знайдете і в "Останньому світі"", - сказав він згодом. До школи ходив у Ройтгамі та Гмундені, в містечку Ламбах закінчив Бенедиктинську гімназію,

у Відні вивчав філософію. Особливо зацікавила Франкфуртська школа, роботи

Т. Адорно та М. Горкгаймера, глибокий слід залишила філософсько-естетична теорія трансцендентального мислення: "Мистецтво - це відблиск того, що недосяжне смерті, туга за чимось зовсім іншим". В університетські роки навчився сумніватися в ідеологічних і догматичних рецептах, почав роботу над дисертацією про політичні утопії та відношення індивідуальної свободи до суспільної. Наукову роботу не завершив, привабила письменницька діяльність. Про свої переконання К. Рансмайр говорив, що вони завжди були "ліві", що перевагу він надавав "гуманістичному розумінню анархізму", а на виборах голосував за "зелених".

Тривалий час К. Рансмайр працював журналістом, що до певної міри дало йому змогу вирішувати матеріальні проблеми, але, головне, відкрив неоціненні можливості спілкуватися та спостерігати, пізнавати життя безпосередньо. Робота над репортажами та есе шліфувала його стиль, привчила лаконічно, виразно висловлювати думки.

Історія "Останнього часу" досить незвичайна. Відомий німецький письменник, засновник і видавець серії "Інша бібліотека" Ганс Магнус Енценсбергер звернувся до молодого автора з пропозицією підготувати для видавництва "Грено" прозовий переклад славетних "Метаморфоз" Овідія. К. Рансмайр, працюючи над твором античного поета, інтерпретуючи його, відчував, що вийшов за межі просторово-часової структури "Метаморфоз", що вічні образи і теми жили у сучасності. Так з'явилися оригінальний задум, своєрідна міфологізація дійсності. В опублікованому згодом "Задумі роману" К. Рансмайр дав лаконічну характеристику змісту свого твору. "Тема - зникнення і реконструювання літератури, поезії; матеріал - "Метаморфози" Публія Овідія Назона".

Образи роману можна поділити на історичні та міфологічні. Коли до перших належав поет Публій Овідій Назон, імператор Октавіан Август та молодий римлянин Котта, то постаті, що складали суспільність Томів, запозичені з Овідієвих "Метаморфоз". К. Рансмайр додав до свого твору своєрідний довідничок - "Овідіїв репертуар", де коротко характеризував персонажів "Останнього світу" та їхніх прототипів у давньому світі. У формі енциклопедично стислого викладу австрійський письменник створив невеликий подвійний ескіз до кожного персонажу роману, проводячи паралель між міфологічними та історичними постатями, цитуючи провідні місця з Овідієвих "Метаморфоз" чи інших літературних та історичних джерел. Прозаїк дав інтерпретацію персонажів, пояснив їхнє місце в сюжеті та в образній системі, роль у розвитку авторської думки.

Давньогрецький поет став центральною постаттю твору. Дія, в якій взяли участь усі персонажі, постійно розвивалася навколо особистості Овідія, хоча протягом усього роману він не з'явився жодного разу. Справа не лише в дії. Античний поет - безпосередній натхненник "Останнього світу".

Принципат Августа був чи не першим в історії прикладом режиму політичного лицемірства. Овідій здобув славу як автор "Любовних елегій" та "Мистецтва кохання", які мовби розвінчували політику громадянської моралі Октавіана. Крім того, поет "забагато знав" про внутрішні справи сім'ї імператора та деякі політичні інтриги. Проте кару - суворе вигнання - було призначено не за провину: очікували провину, щоб призначити кару. Можливо, фатальну роль у житті античного поета відіграв і його головний твір - епічна поема "Метаморфози", в якій змалював історію Риму, а разом з тим і цивілізації загалом. За допомогою міфічних сюжетів Овідій передав ідею мінливості, плинності, непостійності реально існуючого.

Вирок було винесено без суду і слідства. Поет, досягнувши вершин слави, мусив до ранку попрощатися з усім, що йому було рідне і близьке, і вирушити в зимове плавання морем до Томів - невеликої напівварварської грецької колонії у Фракії.

Точка відліку сюжетної лінії "Останнього світу" перебувала також на історичному полотні. Звістка про вигнання довела до відчаю Овідія, і він кинув у вогонь майже закінчені "Метаморфози", зарікається писати. Але вже під час плавання грудневим Середземним морем у його голові народилися нові рими "Скорботних елегій".

Роман К. Рансмайра - не тільки один із спроб оригінальної інтерпретації античності. Це твір про вічність і плинність, самотню долю й неприкаяність таланту не лише у вигнанні, а й у власній вітчизні, у суспільстві несхожих на нього, про всю гаму людських почуттів, що реагували на найменші дисонанси. Австрійський письменник підступав до найкритичнішого моменту в Овідієвому житті, водночас віддалившись від нього. Загадка вигнання породила нові загадки. Створюючи власну інтерпретацію Овідієвої долі, К. Рансмайр свідомо відійшов від історичної дійсності. Це виявилося уже в тому, що ймовірною причиною звинувачення поета в авторовій версії стають не "Метаморфози", а "Мистецтво кохання". Назон, як назвав поета австрійський письменник, справді спалив єдиний примірник поеми перетворень, і цей факт став стрижневим, навколо якого розвивалася дія. Основна увага сконцентрувалася на протистоянні поета абсолютистському режимові.

Самого Октавіана Августа змальовано лаконічно і однозначно: це типовий деспот, що втішався усвідомленням нової влади, годинами споглядаючи її уособлення - носорога.

Поєднувальною ланкою між історичним та міфологічним світом став образ Пі-фагора. Старогрецький філософ став в Овідієвій поемі виразником впевненості античного поета в тому, що все змінюється. В "Останньому світі" це - гротескна постать старого, переконаного в реальності попередніх інкарнацій людської душі. В розпачі та стражданнях поета він упізнав свою власну долю і знайшов гармонію між своїми та Назоновими думками. Саме він намагався увічнити поета, поставивши пам'ятник на честь кожного його слова.

Завершальна сцена роману - початок апокаліпсису. Змінився клімат, усе підвладне скам'янінню, спустошенню. На руїнах буяла природа. Зник і твір Овідія, література перетворюється на окремі елементи - слова, написані на клаптиках тканини, які перебирав напівбожевільний Котта.

Особливості творчого стилю К. Рансмайра:

o сплав минулого, сучасного й майбутнього в єдине ціле набув позачасових рис;

o манера письма стримана, безстороння, автор зберігає певну дистанцію;

o тон розповіді - жорсткий і лірично гнучкий водночас;

o простежувалася тенденція до сюрреалізму (деталі в описах розкішної рослинності зниклого світу, гіпнотичне змалювання процесу вмирання у подиву гідній своєю витонченістю сцені);

o зображуючи глибинні підсвідомі процеси, письменник часто вдавався до натуралізму;

o на художні погляди письменника вплинула філософсько-естетична теорія трансцендентного мислення.

Запитання для самоперевірки

1. Дайте визначення поняття "постмодернізм". Хто у зарубіжній літературі представляв цей напрям?

2. Який внесок зробив П. Зюскінд у розвиток світової літератури?

3. Поясніть назву твору письменники "Запахи. Історія одного вбивці".

4. Як поєднав сучасний та міфологічний світ у романі "Останній світ" К. Рансмайр?