Основи літературознавства - Ференц Н.С. - 8.2. Композиція і сюжет

8.2.1. Визначення композиції і її типи

Композиція (лат. compositio — складання, поєднання, створення, побудова) — це план твору, співвідношення його частин, взаємозв'язок образів, картин, епізодів. У художньому творі повинно бути стільки персонажів, епізодів, сцен, скільки необхідно для розкриття змісту. А. Чехов радив молодим письменникам писати так, щоб читач без пояснень автора — з розмов, дій, вчинків персонажів міг зрозуміти, що відбувається.

Суттєвою якістю композиції є доступність. У художньому творі не повинно бути зайвих картин, сцен, епізодів. Л. Толстой порівнював художній твір з живим організмом. "У справжньому художньому творі — вірші, драмі, картині, пісні, симфонії — не можна вийняти один вірш, один такт із свого місця і поставити на інше, не порушивши значення цього твору, так само, як не можна не порушити життя органічної істоти, якщо вийняти один орган із свого місця і вставити в інше".' На думку К. Фeдіна, композиція — це "логіка розвитку теми". Читаючи художній твір, ми повинні відчувати, де, в який час живе герой, де центр подій, які з них головні, а які менш важливі.

Необхідною умовою композиції є досконалість. Л. Толстой писав, що головне у мистецтві — не сказати нічого зайвого. Письменник повинен змальовувати світ, витрачаючи якомога менше слів. Недарма А. Чeхов називав короткість сестрою таланту. У майстерності композиції художнього твору виявляється талант письменника.

Виділяють два типи композиції — подієво-сюжетну і неподієву, несю-жетну або описову. Подієвий тип композиції характерний для більшості епічних і драматичних творів. Композиція епічних і драматичних творів має часопросторові і причинно-наслідкові форми. Подієвий тип композиції може мати три форми: хронологічну, ретроспективну і вільну (монтажну).

В. Лесик відзначає, що суть хронологічної форми подієвої композиції "полягає в тому, що події... йдуть одна за одною в хронологічному порядку — так, як вони відбувалися в житті. Між окремими діями або картинами можуть бути часові відстані, але немає порушення природної послідовності в часі: те, що раніше відбувалося в житті, й у творі подається раніше, а не після наступних подій. Отже, тут немає довільного переміщення подій, немає порушення прямого руху часу".

Особливість ретроспективної композиції в тому, що письменник не дотримується хронологічної послідовності. Про мотиви, причини подій, вчинків автор може розповісти після їх здійснення. Послідовність у викладенні подій може перериватися спогадами героїв.

Суть вільної (монтажної) форми подієвої композиції пов'язана з порушеннями причинно-наслідкових і часопросторових зв'язків між подіями. Зв'язок між епізодами має частіше асоціативно-емоційний, ніж логічно-смисловий характер. Монтажна композиція характерна для літератури XX століття. Цей тип композиції використаний у романі Ю. Японського "Вершники". Тут сюжетні лінії зв'язуються на асоціативному рівні.

Різновидом подієвого типу композиції є подієво-розповідна. Суть її полягає в тому, що про одну і ту ж подію розповідають автор, розповідач, оповідач, персонажі. Подієво-розповідна форма композиції характерна для ліро-епічних творів.,

Описовий тип композиції характерний для ліричних творів. "Основу побудови ліричного твору, — відзначає В. Лесик, — становить не система чи розвиток подій..., а організація ліричних компонентів — емоцій і вражень, послідовність викладу думок, порядок переходу від одного враження до іншого, від одного почуттєвого образу до іншого".' У ліричних творах описуються враження, почуття, переживання ліричного героя.

Ю. Ковалів у "Літературознавчій енциклопедії" виокремлює фабульно закриту і відкриту композицію. Фабульно закрита характерна для фольклору, творів античної і класицистичної літератури (трикратні повторювання, щасливий кінець у казках, чергування виступів хору й епізодів у давньогрецькій трагедії). "Фабульно відкрита композиція, — відзначає Ю. Ковалів, — позбавлена чіткого контуру, пропорцій, гнучкіша з огляду на жанрово-стильову опозицію, що виникає у конкретно-історичних умовах літературного процесу. Зокрема у сентименталізмі (композиція стернівська) та в романтизмі, коли відкриті твори ставали запереченням закритих, класицистичних...".

Від чого залежить композиція, які фактори визначають її особливості? Своєрідність композиції зумовлена насамперед задумом художнього твору. Панас Мирний, ознайомившись із історією життя розбійника Гнидки, поставив собі за мету пояснити, чим викликаний протест проти поміщиків. Спочатку написав повість під назвою "Чіпка", у якій показав умови формування характеру героя. Згодом письменник розширив задум твору, який вимагав складнішої композиції, так з'явився роман "Хіба ревуть воли, як ясла повні?"

Особливості композиції визначаються літературним напрямом, Класицисти від драматичних творів вимагали трьох єдностей (єдності місця, часу і дії). Події у драматичному творі мали відбуватися протягом доби, групуватися навколо одного героя. Романтики змальовували виняткові характери у виняткових обставинах. Природу найчастіше показували в момент стихії (бурі, повені, грози), часто вони відбувалися в Індії, Африці, на Кавказі, на Сході.

Композиція твору зумовлена родом, видом і жанром, В основі ліричних творів — розвиток думок і почуттів. Ліричні твори невеликі за розміром, їх композиція довільна, найчастіше асоціативна. У ліричному творі можна виділити такі етапи розвитку почуття:

а) вихідний момент (спостереження, враження, думки чи стан, які стали поштовхом до розвитку почуття);

б) розвиток почуття;

в) кульмінація (найвище напруження у розвитку почуття);

г) резюме, авторський висновок.

У вірші В. Симоненка "Лебеді материнства":

а) вихідний момент — мати співає синові колискову;

б) розвиток почуття — мати мріє про долю сина, як він виросте, вирушить у дорогу, зустріне друзів, дружину;

в) кульмінація — думка матері про можливу смерть сина на чужині;

г) резюме — Батьківщину не вибирають, людину робить людиною любов до рідної землі.

Російський літературознавець В. Жирмунський виділяє сім типів композиції ліричних творів: анафористичну, амебейну, епіфористичпу, рефрен, кільце, спіраль, стик (епанастрофа, епанадиплозис), пуантну.

Анафористична композиція характерна для творів, у яких використовується анафора.

Ти зрікся мови рідної. Тобі

Твоя земля родити перестане,

Зелена гілка в лузі на вербі,

Від доторку твого зів'яне.

Ти зрікся мови рідної. Заріс

Твій шлях і зник у безіменнім зіллі...

Не маєш ти на похороні сліз,

Не маєш пісні на весіллі.

(Д. Павличко)

Неодмінним компонентом амебейної композиції В. Жирмунський вважає анафору, але у багатьох творах вона відсутня. Характеризуючи цей тип композиції, І. Качуровський зауважує, що суть її не в анафорі, "а в тотожності синтаксичної структури, репліки чи контррепліки двох співрозмовників або в певній закономірності перегуку двох хорів"'. Ілюстрацію амебейної композиції І. Качуровський знаходить у творі німецького романтика Людвіга Улянда:

Чи бачив ти замок високий,

Замок над широм морським?

Тихо пливуть оболоки

Рожеві і золоті над ним.

В води дзеркальні, сумирні

Хотів би схилитись він

І в хмари піднятись вечірні

В їх осяйний рубін.

Бачив я замок високий,

Замок над миром морським.

Слався туман глибокий

І місяць стояв над ним.

(Переклад Михайла Ореста)

Амебейна композиція найбільше поширена в тенцонах і пасторалях трубадурів.

Епіфористична композиція характерна для віршів з епіфористичною кінцівкою.

Надлами, злами й перелами...

Хребта ламали нам колами.

Збагни, мій брате, на кінець:

Перед інфарктами сердець

У нас були — отож, не руш!

Інфаркти душ... Інфаркти душ!

Були урази, як зарази,

Були образи до відрази —

Одна гидота, брате мій.

Отож облиш, іди й не руш.

У нас у всіх, порозумій:

Інфаркти душ... Інфаркти душ!

У цій постелі, в цій постелі,

У цьому зойку аж до стелі,

О, не займай нас, брате мій,

Ти паралітиків не руш!

У нас у всіх, порозумій:

Інфаркти душ... Інфаркти душ!

(Ю. Шкробинець)

Рефренна композиція полягає в повторенні групи слів або рядків.

Як швидко все в житті минає.

А щастя лиш майне крилом —

І вже його отут немає...

Як швидко все в житті минає,

Хіба у цім наша вина є? —

У всьому винен метроном.

Як швидко все в житті минає...

А щастя лиш майне крилом.

(Людмила Ржегак)

Термін "кільце" І. Качуровський вважає невдалим. "Куди ліпше, — зауважує він, — звучить циклічна композиція. Наукова назва цього засобу анадиплозійна композиція. Причому у тих випадках, коли анадиплозис обмежується якоюсь однією строфою, то це належить не до композиції, а до стилістики". Анадиплозис як композиційний засіб може бути повний або частковий, коли повторюється частина строфи, коли ті самі слова стоять у зміненому порядку, коли частина їх замінена синонімами. Можливі й такі варіанти: повторюється не перша строфа, а друга, або першу строфу поет дає як прикінцеву.

Вечірнє сонце, дякую за день!

Вечірнє сонце, дякую за втому.

Затих лісів просвітлений

Едем і за волошку в житі золотому.

За твій світанок, і за мій зеніт,

і за мої обпечені зеніти.

За те, що завтра хоче зеленіть,

За те, що вчора встигло оддзвеніти.

За небо в небі, за дитячий сміх.

За те, що можу і за те, що мушу,

Вечірнє сонце, дякую за всіх,

котрі нічим не осквернили душу.

За те, що завтра жде своїх натхнень.

Що десь у світі кров ще не пролита.

Вечірнє сонце, дякую за день,

За цю потребу слова, як молитви.

(П. Костенко)

Композиція спіраль витворює або "ланцюгову" строфу (терцину), або строфожанри (рондо, рондель, тріолет) тобто набуває строфотворчих і жанрових ознак.

Назву сьомого типу композиції І. Качуровський вважає непристойною. Більш прийнятна, на його думку, назва епанастрофа, епанадиплозис. Твором, де повторення рими при зіткненні двох суміжних строф має композиційний характер, є поема Є. Плужника "Канів". Кожна дванадцятивір-шова строфа поеми складається з трьох катренів із римами, які переходять із катрена в катрен, останній вірш кожного з цих дванадцяти віршів римується з першим віршем наступної:

І по хатах заступить лій і час

Електрика: й зашарудить газета

Там, де колись пророка і поета

Великий дух за темряви погас;

І відродиться в міліонах мас,

А не лише зорітиме з портрета,

Змагань безсмертних символ і прикмета,

Апостол правди, селянин Тарас.

А від часів моїх десяток фраз

В нудній колекції анахорета,

Немов часам прийдешнім напоказ,

На берегах лежить байдужа Лета...

І стануть дні, немов рядки сонета,

Довершені...

Суть пуантної композиції полягає в тому, що найцікавішу і найістотнішу частину твору поет залишає на кінець. Це може бути несподіваний поворот думки або висновок із усього попереднього тексту. Засіб пуантної композиції використовується у сонеті, останній вірш якого має бути квінтесенцією твору.

Досліджуючи ліричні та ліро-епічні твори, І. Качуровський знайшов іще три типи композиції: симплокіальну, ґрадаційну і магістральну.

Композицію у формі симплоки І. Качуровський називає симплокіаль-ною.

Завтра на тій землі

Інші ходитимуть люди,

Інші кохатимуть люди —

Добрі, ласкаві й злі.

(В. Симоненко)

Ґрадаційна композиція з такими видами, як спадний клімакс, зростаючий клімакс, зламаний клімакс досить поширена в поезії.

Ґрадаційну композицію використав В. Мисик у вірші "Сучасність".

Так, мабуть, і в часи Бояна

Квітчалася пора весняна

І накрапали молоді дощі,

І хмари насувалися з Таращі,

І яструби за обрій углибали,

І дзвінко озивалися цимбали,

І в пролісах цимбали голубі

Вглядалися в небесну дивну ясність.

Все — як тоді. А де ж вона, сучасність?

Вона в найголовнішому: в тобі.

Магістральна композиція характерна для вінків сонетів і народної поезії. У епічних творах розповідається про життя людей протягом певного часу. У романах, повістях події і герої розкриваються детально, всебічно.

У таких творах може бути кілька сюжетних ліній. У невеликих творах (оповіданнях, новелах) небагато сюжетних ліній, дійових осіб мало, ситуації і обставини змальовуються лаконічно.

Драматичні твори пишуть у формі діалога, в їх основі дія, вони невеликі за розміром, бо більшість із них призначена для сценізації. У драматичних творах є ремарки, які виконують службову функцію — дають уявлення про місце дії, дійових осіб, поради артистам, але не входять у художню тканину твору.

Композиція художнього твору залежить і від особливостей таланту митця. Панас Мирний використовував складні сюжети, відступи історичного характеру. У творах І. Нечуя-Левицького події розвиваються в хронологічному порядку, письменник детально малює портрети героїв, природу. Згадаймо "Кайдашеву сім'ю". У творах І.С. Тургенева події розвиваються повільно, Ф. Достоєвський використовує несподівані сюжетні ходи, нагромаджує трагічні епізоди.

На композицію творів впливають традиції фольклору. В основі байок Езопа, Федра, Лафонтена, Крилова, Глібова "Вовк та ягня" — один і той же фольклорний сюжет, а після сюжету — мораль. У байці Езопа вона звучить так: "Байка доводить, що навіть справедливий захист не має сили для тих, хто заповзявся чинити кривду". Федр завершує байку словами: "Написано цю байку про людей, які облудою невинних прагнуть знищити". Байка "Вовк та ягня" Л. Глібова починається, навпаки, з моралі:

На світі вже давно ведеться,

Що нижчий перед вищим гнеться,

А більший меншого тусає та ще й б'є

Затим, що сила є.