Правове регулювання міжнародних перевезень - Столярський О.В. - Розділ 5. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНИХ РІЧКОВИХ ПЕРЕВЕЗЕНЬ

5.1. Загальна характеристика міжнародних річкових перевезень

Річкові перевезення - найдавніший вид перевезень. Вони до появи трансконтинентальних залізничних перевезень (друга половина XIX ст.) залишалися найважливішим видом перевезень. Навіть примітивне парусне судно за добу долало у чотири-п'ять разів більшу відстань, ніж караван. Вантаж, що перевозився, був більшим, витрати на експлуатацію - менші.

Річкові перевезення до цих пір зберігають важливу роль. Завдяки своїм перевагам (річковий транспорт - найдешевший після трубопровідного), річкові перевезення охоплюють близько 60- 67 % усього світового вантажообігу. Внутрішніми водними шляхами перевозять здебільшого вантажі (будівельні матеріали, вугілля, руду), які не потребують особливих швидкостей (тут позначається конкуренція з автомобільним та залізничним транспортом).

До складу річкового транспорту належать:

- підприємства річкового транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів;

- порти і пристані;

- судна;

- суднобудівельно-судноремонтиі заводи;

- ремонтно-експлуатаційні бази;

- підприємства шляхового господарства;

- підприємства зв'язку;

- промислові, торговельні, будівельні та постачальницькі підприємства;

- прректно-конструкторські організації;

- інші підприємства, установи й організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу річкового транспорту.

До міжнародних річкових перевезень належать перевезення, які здійснюють судноплавними ріками на території двох і більше держав.

Проте останнім часом, наприклад в Європі, річковий транспорт перебуває в кризовому стані. Спад темпів розвитку економіки призводить до зниження обсягів перевезень річковим транспортом, що завдає збитків річковому флоту ЄС.

До міжнародних річкових перевезень належать перевезення судноплавними ріками, що знаходяться на території двох і більше держав. У зв'язку з цим на особливу увагу заслуговує нова система класифікації внутрішніх водних шляхів Європи. У листопаді 1992 р. основна робоча група Комітету внутрішнього транспорту Європейської економічної комісії при ООН ухвалила резолюцію, на підставі якої введено нову систему класифікації внутрішніх водних шляхів. Система ґрунтується на стандартних параметрах суден, які рухаються одночасно. Вона замінила діючу з початку 60-х років систему, основану на вантажопідйомності суден.

Характерні особливості нової системи класифікації:

- наочність, що забезпечує чіткий і однозначний опис системи водних шляхів;

- розрахунок на перспективність застосування, оскільки параметрів системи класифікації повинні дотримуватися під час будівництва нових або модернізації наявних шляхів, ураховуючи розвиток технологій внутрішнього водного шляху;

- модульний принцип стосовно габаритів суден;

- ієрархія класів внутрішніх водних шляхів, за якої судно, що експлуатується на водних шляхах одного класу, можна використовувати на водних шляхах вищої категорії без обмежень за параметрами, визначеними класифікацією.

Систему класифікації враховують у процесі проектування, реконструкції та будівництва нових шляхів на території практично всього континенту. Вона також охоплює внутрішні водні шляхи всіх рівнів. Причому водні шляхи І-Ш класів належать до категорії регіональних, а параметри цих класів є критеріями для будівництва судноплавних шляхів, що використовують для перевезень у межах окремих країн. Однак передусім введена система, необхідна для розвитку шляхів міжнародного значення (так званих шляхів категорії "В"), які відповідають IV-VII класам. Шляхи, впорядковані відповідно до цих класів, мають забезпечувати проходження суден та караванів несамохідних суден з осадкою не менше 2,5 м. На окремих ділянках водних шляхів найвищого (VII) класу горизонтальні габарити караванів несамохідних суден можуть перевищувати зазначені параметри.

У "Блакитній книзі" ЄЕКООН (1998 р.) визначено загальну довжину європейських внутрішніх водних шляхів, що сягає 26 222 км, з них шляхи категорії ^МЕ" - 21 936 км (83,7 %). Одночасно довжина українських внутрішніх водних шляхів міжнародного значення становить 1179 км, або 5,4 % від загальної довжини європейських рік цієї категорії.

Найдовшими серед судноплавних шляхів континенту є шляхи класу VIЬ. Цьому класу відповідають: Дунай на ділянці Будапешт - Регенсбург; Рейн між Базелем та гирлом р. Мозель; Ельба в нижній і середній течії та ін. В Україні найдовші шляхи класу V (Дніпро від гирла до Києва). До інших класів шляхів категорії "Е" тут належать ділянка Дніпра вище Києва, р. Прип'ять, гирлова ділянка р. Південний Буг, р. Дунай (в тому числі українська ділянка основного русла Дунаю, що належить до найвищого VII класу).

Окрім розподілу за класами на базі параметрів суден, європейські внутрішні водні шляхи диференційовані також за зонами на підставі умов гарантування безпеки плавання. Критерієм є "максимальна висота хвиль" за п'ятивідсоткової безпеки.

Уявлення про систему класифікації внутрішніх водних шляхів дає підготовлена Секретаріатом ООН і видана 1999 р. нова багатокольорова карта "Європейські внутрішні водні шляхи". Зараз вивчають можливість підготовки електронної карти внутрішніх водних шляхів Європейського континенту.

Прийнята система класифікації внутрішніх водних шляхів категорії "Е" (IV-VII класи) 1996 р. стала основою для підготовки ЄЕК ООН Європейської угоди про найважливіші внутрішні водні шляхи міжнародного значення (СМВП), чинної з 26 липня 1999 р. Договірні сторони розглядають угоду як план розвитку та будівництва мережі внутрішніх водних шляхів міжнародного значення; у ній детально перелічено водні шляхи категорії "Е" та порти, розташовані на них. Угодою СМВП засновано міжнародно узгоджену європейську мережу внутрішніх водних шляхів і портів, а також однакову інфраструктуру й експлуатаційні параметри, яким вони мають відповідати. Географічна мережа водних шляхів категорії "Е", що охоплює судноплавні річки, канали та прибережні маршрути, пролягає від Атлантичного океану до Уральських рік, з'єднує 37 країн і виходить за межі європейського регіону. Приєднуючись до СМВП, уряди зобов'язуються розвивати і будувати свої внутрішні водні шляхи та порти міжнародного значення відповідно до узгоджених єдиних умов.

Угоду підписали 18 держав: Австрія, Болгарія, Угорщина, Німеччина, Греція, Данія, Італія, Литва, Люксембург, Нідерланди,

Республіка Молдова, Російська Федерація, Румунія, Словаччина, Франція, Хорватія, Чеська Республіка та Швейцарія. На сьогодні її сторонами залишається 12 держав: Болгарія, Угорщина, Італія, Литва, Люксембург, Нідерланди, Республіка Молдова, Румунія, Словаччина, Хорватія, Чеська Республіка і Швейцарія.

За угодою визначено 367 портів міжнародного значення, у тому числі 20 морських портів, розміщених на прибережних морських маршрутах, котрі згідно з СМВП зв'язують гирлові ділянки магістральних річок.

Значна кількість портів категорії "Е" - понад 100 - на Рейні, у його притоках і з'єднувальних каналах, з них власне на Рейні та його двох гирлових рукавах (Маас та Ваал) - 42 порти. Друга за чисельністю група (37) - це порти Дунаю. Серед них чотири українські порти (Рені, Ізмаїл, Кілія, Усть-Дунайськ ).До категорії "Е^п належать також десять українських портів Дніпровського басейну та Білгород-Дністровський як гирловий портр. Дністер.

Експерти вважають, що основна система класифікації внутрішніх водних шляхів (за параметрами суден), зокрема класифікація шляхів категорії "Е", у найближчі десятиріччя навряд чи суттєво зміниться, оскільки на цій системі ґрунтується ідея створення Єдиної мережі європейських внутрішніх шляхів. Перелік портів категорії "Е", безперечно, буде розширюватися відповідно до інтеграції національних шляхів окремих країн в єдину загальноєвропейську систему.