Логіка - Дуцяк І.3. - 9.2.1. Логіка норм. Види і структура норм. Правила міркувань у логіці норм

9.2.1. Логіка норм. Види і структура норм. Правила міркувань у логіці норм

Предметом дослідження логіки норм (за іншою назвою - деонтичної логіки) є формальний аналіз норм. Вислови, якими фіксують норми, подібно до означень і на відміну від тверджень, не можуть мати такої ознаки, як істинність. Наприклад, не можна оцінити вислів "дайте мені книжку" як істинний чи хибний. Отже, якщо в межах цього розділу використовують такі логічні терміни, як заперечення, кон'юнкція, диз'юнкція, імплікація та інші булеві функції, то їх інтерпретують тут по-іншому, ніж у логіці тверджень. У деонтичній логіці булевими функціями позначають не значення істинності тверджень, а спонукання чи неспонукання до дії.

Нормативний вислів може бути істинним лише тоді, коли він є елементом твердження. Наприклад, якщо стверджуватимемо, що "відповідно до законодавства, кожна людина має право на освіту", то це е твердження, і якщо в законодавстві є відповідна норма, то це твердження істинне. До цього треба додати й те, що часто норми формулюють у вигляді тверджень. Наприклад, розповідним реченням "У разі червоного кольору світлофора авто зупиняють" насправді зафіксовано зобов'язання "У разі червоного кольору світлофора водій зобов'язаний зупинити авто".

Спонукання можуть бути ситуативними (наприклад, "зупиніть машину") або постійними (такими є моральні чи правничі норми). Крім того, об'єктом спонукання може бути одна людина, а може бути довільної кількості група людей.

Правничі норми містять такі елементи:

1. Гіпотеза норми - умови, за настання яких суб'єкт норми спонукає об'єкта норми.

2. Диспозиція - дія, яку спонукають виконувати, не виконувати або виконання якої дозволене за настання умов, зафіксованих у гіпотезі норми.

3. Санкція - дія, яка настає у разі невиконання спонукання.

У логіці норм оперують логічними термінами обов'язково (0), заборонено (3), дозволено (Д). Між цими операторами визначають зв'язки, які дають змогу свідомо виконувати деонтичні міркування. Головні відношення між деонтичними операторами такі:

обов'язковість виконання р тотожна забороні виконання р

- дозвіл виконувати р тотожний відсутності обов'язковості й заборони виконання р.

Якщо булевою функцією з індексом нуль (тобто такою функцією, яка набуває значення 0 за всіх значень аргументів) позначити несумісність норм, то можна записати ще такі відношення між нормами:

- зобов'язання виконувати певну дію, поєднане зі зобов'язанням не виконувати цієї дії, є несумісною нормою.

заборона виконувати певну дію, поєднана зі забороною не виконувати цю дію, є несумісною нормою.

зобов'язання виконувати певну дію, поєднане з забороною виконувати цю дію, є несумісною нормою.

Деякі норми, які в словесному вигляді мають форму простих норм, насправді є складними, тобто є поєднанням кількох норм. Наприклад, норма "людина має право на освіту" фіксує як дозвіл здобування освіти, так і дозвіл на нездобування її. Водночас нормою "авто можна зупиняти з правого боку дороги" зафіксовано, з одного боку, можливість зупинятися чи ні з правого боку, а з іншого, - заборону зупинятися на інших частинах дороги.

Міркування в логіці норм можна формально записувати так. Якщо гіпотезу позначити символом сі, диспозицію - символом р, а санкцію - символом в, то структуру правової норми можна записати у такому вигляді:

Отже, у разі невиконання обов'язкове виконання санкції:

Однією з пізнавальних задач, яку розв'язують у процесі формування норм є прийняття рішень. Прийняття рішень - це комплексне завдання, яке полягає у такому:

1) накопичення інформації, необхідної для пошуку різних можливих варіантів дій для вирішення проблеми;

2) виявлення різних можливих варіантів дій для вирішення проблеми;

3) вибір оптимального варіанта.

Прийняття рішень може відбуватися за умов як повної визначеності, так і неповної визначеності можливих наслідків дій. У разі повної визначеності найліпший варіант вибирають шляхом зіставлення кількісно виражених оцінок різних ознак (відповідно до їхньої важливості) у зіставлюваних об'єктах.

Наприклад, якщо порівнюють два комплекти меблів за кольором, функціональністю (тобто можливостями оптимально розмістити те, що в них має бути розміщене) та якістю матеріалів, то порівняння полягає у виконанні таких дій:

Таблиця 9.1

Оцінка меблів А = (2 o 3) + (5 o 5) + (3 o 5) " 46; Оцінка меблів 2? = (3 o 3) + (4 o 5) + (5 o 5) = 54. Оскільки комплект меблів В отримав вищу оцінку, то надати перевагу треба саме йому.