Логіка - Карамишева Н.В. - 7.3. Аргументація у дискурсі

Неможливість довести, що Бога немає, переконує мене в тому, що він існує.

Ж. де Лабрюйєр

- Невже одне слово може стільки всього-означати! - задумливо сказала Аліса.

- Коли я даю слову багато роботи, - сказав Шалтай-Болтай,- я завжди плачу йому понаднормові.

Льюїс Керролл

Знаходження доказових і переконливих аргументів стає особливою проблемою в сучасному дискурсі. Цю проблему досліджує теорія, що отримала назву "теорія аргументації". В історичному аспекті теорія аргументації почала формуватися ще в Давній Греції як складова частина логіки, риторики й еристики. Сучасні дослідники виокремили такі історичні теорії аргументації: антична, середньовічна, сучасна (неориторика).

Теорія аргументації в сучасному трактуванні - напрям гуманітарних досліджень у контексті аналізу дискурсу в різноманітних його виявах. Вона формується та розвивається на межі логіки, психології, семіотики, еристики, риторики, герменевтики, інформатики. Відповідно, з предметом дослідження цих наук вирізняють аспекти дослідження аргументації - інформаційний, психологічний, семіотичний, логічний та ін. Теорія аргументації досліджує засоби переконання аудиторії за допомогою мовленнєвого впливу, виявляє види, функції, методи аргументації, класифікує засоби обґрунтування та переконання учасників суперечки.

У логічному аспекті аргументація - різновид комунікативної діяльності, специфіка якої полягає в наведенні доводів (аргументів) з метою зміни позиції або переконань іншої сторони (аудиторії). Термін "аргументація" використовують удвох значеннях: процес; метод обґрунтування та переконання.

Аргументація як логічний процес означає обґрунтування істинності або хибності тези; наведення логічних доводів для обґрунтування істинності або хибності певних тверджень (тези, антитези). Процес обґрунтування здійснюють за допомогою логічних операцій доведення та спростування, а логічною формою побудови є умовивід - дедуктивний, індуктивний, умовивід за аналогією.

Аргументація як метод обґрунтування й переконання - це множина логічних, риторичних і психологічних прийомів впливу на аудиторію з метою зміни позиції (поглядів, думок) і переконання її учасників.

Ознаки аргументації: цілеспрямованість та раціональність. Цілеспрямованість аргументації означає посилення або послаблення переконання конкретної особи, групи людей, великої кількості людей, а раціональність - здатність вмотивовано сприймати або не сприймати наведені аргументи (доводи) як істинні або хибні.

Аргументація виконує дві функції - доказову та переконуючу.

Доказова функція аргументації - використання таких доводів, на підставі яких логічно визначають істинність або хибність конкретного твердження (тези чи антитези), яка реалізується за допомогою логічної операції доведення або спростування. Доказова сила або слабкість аргументації виявляється залежно від того, чи вдалося переконати учасників дискурсу.

Переконання. Цей термін має психологічний і логічний смисл. Б. Рассел виокремив їх у такий спосіб. Психологічний смисл: переконання - певний стан тіла або розуму, або того й іншого, коли людина діє стосовно того, що не присутнє чуттєво. Коли ми йдемо на станцію, очікуючи побачити там потяг, наша дія виражає переконання. Логічний смисл: переконання - такий стан свідомості, який може бути істинним або хибним. Те, що робить переконання істинним або хибним, називаємо

Отже, логічний смисл переконання - впевненість суб'єкта х стосовно істинності певних тверджень (думок, поглядів).

Арістотель визначив, що переконання має свою раціональну підставу в системі "власна думка (погляд) - віра - переконання - розумна підстава (логос)". Згідно з ним, погляд є істинним або хибним. "Але з поглядом пов'язана віра (насправді не може той, хто має погляди, не вірити їм); хоча жодній із тварин віра не притаманна, уявлення ж - багатьом. Далі. Усякому супровідна віра, вірі - переконання; переконанню ж - розумна підстава (логос). А в деяких тварин хоч і є уявлення, але розуму (логосу) в них немає".

З визначення сутності переконання - впевненість суб'єкта х в істинності тих чи інших тверджень, підставою чого є, з одного боку, віра, з іншого - розум, випливає переконливість - властивість суб'єкта х9 учасника дискурсу, бути впевненим в істинності тих чи інших тверджень.

Переконання в контексті дискурсу виникає в ситуації суперечки, в ситуації пропаганди, коли суб'єкт х висуває певні ідеї, формулює принципи (діянь, вибору, моралі, права, пізнання тощо), а інший учасник (учасники) засвоює ідеї та принципи й, отже, сприймає їх або не сприймає. Переконання означає здатність суб'єкта х (множини суб'єктів, учасників конкретного дискурсу): прийняти інші ідеї та принципи і визначити їх як істинні; прийняти певну тезу як істинне твердження, якщо воно строго підтверджене істинними аргументами, а якщо не підтверджене істинними аргументами, тоді виникає сумнів. Відповідно, щоб переконати суб'єкта х, йому потрібно наводити аргументи "за" і "проти", тобто зазначати позитивні й негативні аспекти певного складного явища, позитивні й негативні наслідки певних дій і подій.

Переконання суб'єктів дискурсу стає особливою логічною та психологічною проблемою, а вміння переконувати - великою здатністю деяких особистостей. Це пов'язано з такими чинниками: конкретна особа, засвоївши одні ідеї та принципи, не поспішає їх змінювати. Вона дотримується настанови: чітко відстоювати свої позиції в дискурсі й не любить, коли навіюють певні ідеї та принципи, які суперечать її усталеним поглядам. Відповідно, для переконання виникає проблема пошуку аргументів, щоби змусити особу X змінити позицію. Послідовність побудови доведення та спростування з метою переконання:

1. Знаходження необхідних (доказових і переконливих) аргументів.

2. Процедура доведення або спростування, тобто логічне виведення тези із аргументів.

3. Логічна оцінка виведення тези чи антитези з аргументів. Існує три варіанти виведення тези з аргументів: "необхідно слідує", "ймовірно слідує", "не слідує",

Переконлива функція означає факт суб'єктивного прийняття окремою людиною або групою людей, учасників дискурсу, конкретного твердження як істинного або хибного на підставі наведених аргументів. Тому аргументи можуть бути переконливими або непереконливими для учасників дискурсу.

Переконливість аргументації має не лише логічні, а й соціокультурні та психологічні підстави. До соціокультурних належать культурні традиції, авторитети, прийнятні у певному людському середовищі, система навчання та виховання людей у певному дусі, звичаї, культура стосунків.

До психологічних - індивідуальні особливості людей: рівень розвитку мислення, сфери емоцій, відчуттів, суб'єктивна впевненість у власному погляді, наявність здорового глузду та ін. Велике значення для сприйняття переконливості аргументації мають такі риси мислення: критичність, здатність піддавати сказане сумніву або, навпаки, сприймати сказане "на віру". Особливість переконливої аргументації означає вплив не тільки на розум людини, а й на її відчуття, емоції, сферу її вірувань. Зв'язок доведення та переконання в аргументації зауважив ще Арістотель. На його думку, засіб переконання - це своєрідне доведення, оскільки ми тоді найбільше в чомусь переконуємось, коли уявляємо дещо доведеним.

Щоб певна аргументація була доказовою та переконливою, варто взяти до уваги:

1. Специфіку аудиторії, учасників дискурсу, яким намагаються змінити позицію (думку). Одній аудиторії наголошують на логічній строгості й точності аргументів, оскільки вона не сприймає нічого "на віру", іншій - важливі не стільки строгість і точність наведених аргументів, скільки зв'язок із життям, досвідом людей, учасників дискурсу.

2. Сферу діяльності людей - виробничу, адміністративну, політичну, юридичну, економічну тощо.

Для реалізації доказової та переконливої функцій у дискурсі використовують різноманітні методи аргументації, за допомогою яких апелюють до розуму людей, впливають на їхні вірування, погляди, думки з метою змінити думку, позицію, сприйняти потрібне для спільноти рішення.