Пропонований підручник розрахований на студентів нефілософських факультетів.

Це визначає основну мету підручника - формування культури мислення, а також встановлює арсенал логічних засобів, які доречні в цьому випадку використовувати.

Підручник є своєрідним відображенням досвіду автора при читанні курсу "Логіка" на юридичному, історичному, філологічному, біологічному, географічному, економічному факультетах та інституті міжнародних відносин і інституті журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

За обсягом матеріалу підручник може охоплювати один і два семестри.

Матеріал підручника можна ефективно використовувати з урахуванням профілю факультету. Мається на увазі, що деякі розділи і параграфи можна долучати при викладанні матеріалу підручника на конкретному факультеті, а деякі не враховувати. Наприклад, в інститутах філологічному та журналістики доцільно врахувати із підручника розділи: "Визначення мови", "Поняття знаку", "Види знаків", "Рівні семіотичного аналізу мови", "Порівняльна характеристика природної і формалізованої мови", "Семантичний аналіз виразів природної мови", "Елементи теорії імен".

На геологічному, географічному факультетах доцільно використати більш докладно наступні розділи: "Функціональний аналіз в логіці", "Елементи теорії множин", "Тлумачення атрибутивних суджень мовою логіки предикатів", "Виклад складних суджень мовою логіки висловлювань", "Силогістика та метод аналітичних таблиць".

На юридичному факультеті має сенс детально зосередити увагу на викладі таких розділів: "Зміст поняття і склад злочину", "Логічний аналіз поняття і кваліфікація злочину", "Роль запитання в судовому пізнанні", "Значення законів логіки для судового дослідження", "Роль умовних умовиводів в аналізі і оцінці судових доказів", "Версія і аналогія в судовому дослідженні". В той же час при читанні нормативного курсу "Логіки" на юридичному факультеті можна не враховувати (без втрати змісту і мети курсу) наступні розділи: "Структура формалізованої мови", "Формальні та змістовні правила міркування", "Характеристика предмету думки, відображеного в понятті" та ін.

Структура підручника вибудувана таким чином, що вона робить доступним і зрозумілим для читача складний логічний матеріал і слугує гарним путівником в царину сучасної логічної науки.

Передмова до другого видання

Підручник написаний на основі читання нормативного курсу "Логіка" для студентів юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Мета курсу - врахувати профіль аудиторії. Профільність курсу "Логіка" - це не тільки і не стільки ілюстрація його прикладами з юридичної практики (хоча це іноді доречно).

Профільність курсу логіки - це вміння застосовувати знання з логіки при тлумаченні діяльності юриста. Іншими словами, - це конкретизація логічного матеріалу в діяльності законотворця, слідчого, судді, адвоката, прокурорського працівника, працівника розшукових органів і т.д. і т.п.

У різних сферах людської діяльності користуються термінами "поняття", "судження, "умовивід", "аргумент", "доведення", "істина", "гіпотеза" і т.д., але лише логіка досліджує природу, основні види, характерні ознаки процедур, прийомів, відношень, які відображені в перерахованих термінах.

Прокоментуємо висунуте положення щодо профільності курсу логіки на конкретному матеріалі.

Так в темі "Поняття" аналізується логічна структура поняття, до складу якого входить така структурна частина, як "зміст поняття". Неважко помітити, що "зміст поняття" своїм аналогом має такий термін кримінального права, як "склад злочину". Але, якщо "зміст поняття" - це сукупність суттєвих ознак, що належать предметові, який відображений в понятті (наприклад, змістом поняття "столичне місто" будуть ознаки: "політичний, адміністративний, економічний, культурний центр держави"), то "склад злочину" - це сукупність суб'єктивних ознак, при наявності яких суспільно небезпечна дія визнається злочином у відповідності з кримінальним законом. Так, до складу злочину "крадіжка" входять такі ознаки: 1) таємне; 2) заволодіння; 3) чужим майном.

З точки зору логіки склад злочину - це зміст поняття, який фіксує конкретну протиправну дію. До складу злочину і до змісту поняття входять одні й ті ж самі ознаки.

Тоді яке співвідношення між "змістом поняття" і "складом злочину"? Його можна виразити наступною залежністю: будь-який склад злочину є "змістом поняття", але не всякий "зміст поняття" є "складом злочину". "Зміст поняття" ширший за об'ємом від "складу злочину". Визначити склад злочину, як правило, можна при залученні кримінального закону, але бувають випадки, коли кримінальний закон неспроможний встановити "склад злочину", тоді слід звернутися до правової теорії і судової практики.

Таким чином, "склад злочину" є і юридична і логічна основа розрізнення одних злочинів від інших. Наприклад, склад того ж таки злочину "крадіжка" дає змогу відрізнити його від інших злочинів проти власності (грабіж, розбій, шахрайство, шантаж тощо).

Згідно з кримінальним правом "склад злочину" є єдиною підставою кримінальної відповідальності. У зв'язку з цим кримінальна відповідальність не наступає, коли в діях (бездіяльності) особи немає всіх ознак складу злочину. Достатньо, щоб одна ознака складу злочину була відсутня, як скоєне не може кваліфікуватися за статтею закону, котрий описує даний злочин.

Наприклад, до дій особи не можна застосовувати поняття "крадіжка", якщо в них наявні ознаки: 1) відкрите; 2) заволодіння; 3)чужим майном. У цьому випадку у діях обвинуваченого має місце інший склад злочину, а саме - "грабіж".

Здійснюючи логічний аналіз поняття, ми відносимо його до конкретного виду. Наприклад, логічний аналіз поняття "злочин" дозволяє визначити такі його види: не порожнє, загальне, незбірне, конкретне, позитивне, безвідносне.

В юридичній науці логічний аналіз поняття має своїм аналогом юридичну оцінку конкретної суспільно небезпечної дії, тобто кваліфікацію злочину. Кваліфікуючи злочин, ми з'ясовуємо відповідність певного вчинку тому складу злочину, який фіксується кримінальним законом. Тобто в процесі кваліфікації злочину потрібно, по-перше, правильно визначити ознаки скоєного, а, по-друге, чітко знати ознаки складу злочину, який вбачається у вчинку обвинувачуваного.

Невірна кваліфікація злочину означає віднесення до злочину вчинку особи, який не передбачає цього, а також намагання застосувати в цьому випадку статтю закону, який не співпадає з ознаками скоєного.

Тому неправильна кваліфікація злочину - це не тільки судова помилка, а й логічна.

Наприклад, якщо дії обвинуваченого, що проявилися: у 1) відкритому; 2) заволодінні; 3) чужим майном; 4) без застосування насилля і 5) без погроз його застосування, кваліфіковані як розбій, то така кваліфікація буде неправильною.

Для правосуддя кваліфікація злочину є головним завданням. З позицій правосуддя дотримання законності вимагає, щоб кожна протиправна дія була віднесена до тієї статті закону, яка адекватно передбачає скоєне.

З позицій логіки - кваліфікація злочину передбачає, щоб кожна протиправна дія співставлялася з поняттям, зміст якого складають ознаки цієї протиправної дії.

В юридичній практиці широко використовується такий логічний прийом, як "аналогія". Враховуючи те, що висновки за аналогією є ймовірними, аналогію використовують не на всіх етапах судового пізнання, а лише на стадії попереднього розслідування кримінальних і цивільних справ. Це означає, що за аналогією не можна обґрунтовувати винність обвинувачуваного. Вирок на підставі аналогії підлягає скасуванню.

На стадії попереднього розслідування кримінальних та цивільних справ аналогія використовується для встановлення способу, мотивів, характеру, мети скоєння злочинів.

Схожість двох або більше злочинів за способом, або мотивами і т.д. дає підставу передбачати, що ці злочини могла скоїти одна і та ж особа (або одна і та ж група осіб). Наприклад, протягом кількох років у місті N в різних районах мали місце квартирні крадіжки. Встановлено, що ці крадіжки мали схожі обставини, а саме:

1) в усіх випадках злочинець чи злочинці діяли вдень;

2) проникнення в квартиру здійснювалося за допомогою портативного газозварювального апарату;

3) в усіх випадках викрадалися лише антикварні цінності.

На підставі схожості в усіх випадках перелічених обставин можна зробити висновок про те, що суб'єктом злочину є один і той самий злочинець (або одна і та сама група злочинців).

Важливою формою пізнання є гіпотеза. Гіпотезу слід розглядати в двох аспектах:

4) як припущення, що пояснює певний предмет чи явище;

5) як спосіб мислення, який включає висування припущення, його розгортання і обґрунтування.

В юридичній практиці аналогом гіпотези є версія (хоча це суто юридична процедура, версія використовується в різних галузях). Але в юридичній практиці ця процедура специфікується щодо конкретного середовища. Версія в судовому дослідженні - це одне з можливих припущень, яке пояснює злочинну подію в цілому або окрему його обставину.

Логічні структури гіпотези і версії, в основному, співпадають. У цьому плані версія є різновидом гіпотези. їх різниця полягає в розгляді предмету дослідження і в ступені обґрунтування. Іншими словами, предметом гіпотези є об'єктивні закони природи і суспільства, а до обґрунтування залучаються правила, експерименти, наукові досліди, наукові положення та закони.

Предметом же версії є окремі одиничні явища та факти. При побудові версії не мають на меті відкрити якийсь закон чи закономірність. Частіше за все при побудові версії ставиться завдання пояснити якусь окрему, неповторну, одиничну подію, або одиничний факт.

Версія в судовому дослідженні має ще й ту особливість, що висуваючи і доводячи версію, ми користуємося не лише логічними правилами та законами, але й юридичними законами.

Наприклад, у справі про крадіжку на оптовій базі зафіксовані наступні факти:

6) в окремому приміщенні бази була пошкоджена сигналізація;

7) замки складського приміщення бази не пошкоджені;

8) встановлено зникнення товару на 3 300250 грн.;

9) у документації бази знайдено повідомлення про позачергову ревізію.

На підставі цих фактів можна висунути версію: "Можливо, тут має місце імітація крадіжки".

Тепер слово - за слідчою практикою, яка або підтвердить дану версію, або відкине.

Таким чином, знання правил та законів логіки озброїть майбутнього юриста ефективним інструментарієм в його повсякденній діяльності.